Авторизація

HomeНовиниКрайові новиниСвобода слова під час війни (+аудіо)

Свобода слова під час війни (+аудіо)

( 0 Votes )

 

17 листопада в приміщенні Донецької облдержадміністрації  (м. Крматорськ) відбулася міжрегіональна науково-практична медіа-конференція «Інформаційна реінтеграція Донеччини: реформа преси, розвиток телерадіопростору та інформаційна безпека», участь в якій в числі регіональних та всеукраїнських ЗМІ брав і наш «Володимирецький вісник».

Утім, зважаючи на те, що в Україні досі йдуть бойові дії, чимало аспектів боротьби з ворожою пропагандою, балансу між об’єктивністю подачі різних думок та необхідністю захищати власний інформаційний простір в умовах гібридної війни будуть актуальними і для нашого регіону. 

Тому саме на інформаційній безпеці зупинимось більше детально.

У рамках конференції (її організувала ГО «Асоціація регіональних ЗМІ Сумщини» за підтримки Адміністрації Президента України) відбулися зустрічі з військовими, що захищають цілісність і суверенітет української держави у боротьбі з російськими агресорами, представниками влади та журналістами, що безпосередньо працюють у зоні воєнного протистояння. Військовикам та навчальним закладам Донеччини було передано, зокрема, бібліотечки книжкових видань, зібрані викладачами Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка та журналістами Київщини, а також свіжі газети з усіх регіонів України.

Голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації (з 11 червня 2015 року) Павло Жебрівський у своїй доповіді розповідав про те, що в них зроблено дуже багато для відновлення і покращення інфраструктури регіону: відновлюються газогони в Авдіївці, по області інтенсивно будують дороги (і це все правда). Очільник області розповів про хід реконструкції опорних шкіл, про відкриття молодіжних центрів, будівництво спортивних майданчиків та полів зі штучним покриттям, втілення програми розвитку малого бізнесу «Український донецький куркуль», уже дає свої плоди метод «лагідної українізації» Донбасу. За словами Павла Жебрівського, Донеччина, як і Україна в цілому, потребує допомоги у будівництві житла для тимчасово переміщених осіб — в області їх зареєстровано 530 тисяч 898.

Однак разом із тим є чимало проблем саме з формуванням інформаційного простору. Так, журналісти поспішають сюди здебільшого для того, щоб показати наслідки війни: кров, розруху і зброю, а соціальних зрушень не помічають і не хочуть про них розказувати. По розпорядженню з Києва об’єднали колишні Донецьку та Луганську регіональні філії НТКУ (нині суспільне телебачення) на базі Луганського телеканалу ЛОТ (область покриття 600 тисяч жителів на контрольованій території), і тепер Донеччина фактично втрачає своє телебачення (область покриття ДоТБ – 2 мільйони 200 тисяч жителів підконтрольної Україні території).

Нині на Донеччині працюють над глушінням сигналу ворожих телерадіостанцій (потрібно 11 глушилок) та розбудовою телевеж, які транслюватимуть український сигнал в тому числі й на окуповані території – але це буде завершено не раніше, ніж влітку наступного року.

 

Утім, маленька ремарка до теми формування позитивного іміджу оновленої Донеччини.

У той же день після конференції голова Донецької ВЦА Павло Жебрівський відкривав у Семенівці один із відновлених корпусів обласної психіатричної лікарні. У відкритті реконструйованого об’єкту взяли участь Генеральний консул Федеративної Республіки Німеччина Вольфганг Мессінгер, координатор Люксембурзького Червоного Хреста Міріам Якобі, інші посадовці. Будівля медичного закладу була майже повністю зруйнована під час бойових дій у 2014 році. Допомогу у відновленні дитячого відділення надали уряд Німеччини та Донецька ОДА.

«Завдяки об’єднанню зусиль міжнародних донорів та обласної влади у дитячому відділені медичного закладу, яке розраховане на 65 дітей, були встановлені дах, нові віконні блоки та двері, проведений капітальний ремонт внутрішніх приміщень, замінені електромережі, системи холодного та гарячого водопостачання, водовідведення, опалення та вентиляції, утеплений фасад, виконані роботи з благоустрою та побудований дитячий майданчик. Змінилися, стали більш комфортними для відвідувачів і підходи до лікування. Тепер батьки можуть перебувати у стаціонарі цілодобово разом зі своїми хворими дітьми», – повідомляють «Вісті Донбасу».

Та регіональних журналістів його прес-служба із собою чомусь не запросила на цей соціально значимий об’єкт.

Натомість журналісти побували в 27 реактивній артилерійській бригаді із Сум, артилеристів якої постійно і тісно підтримує Сумська ОДА (на цій зустрічі був навіть заступник голови адміністрації Іван Боршош).  

За словами офіцера управління частини Олександра Куришка, сьогодні у рамках виконання Мінських домовленостей підрозділи бригади, які виконують бойові завдання в зоні проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей, відведені на обумовлену відстань і перебувають в режимі бойового чергування та в готовості виконати завдання за  призначенням.

У рамках прес-туру журналісти відвідали місто Ізюм, де відбулася урочиста передача відремонтованої військової техніки командуванню військової частини — А1476. Ізюмське комунальне водопровідне каналізаційне підприємство та їхні колеги з комунального підприємства теплових мереж за підтримки Ізюмської міської ради та особисто міського голови Валерія Марченка переобладнали два армійських автомобілі, встановивши додаткове обладнання, автономне опалення, освітлення.

Журналісти також поспілкувалися з бійцями Бондарем Сергієм та Шаповалом Володимиром, які воюють з перших днів АТО, мають бойові нагороди, а після поранення і лікування повернулися в підрозділи, де  продовжують службу.

        Але це тема іншої розмови.

«Учасники прес-туру відвідали також навчально-тренувальний полігон, де представники окремої артилерійської бригади продемонстрували роботу підрозділу охорони при виконанні бойових завдань», – повідомляють колеги з районної газети «Білопільщина» (Сумська область). Як пояснив підполковник Геннадій Дробот, при виконанні бойових завдань артилерійськими підрозділами не менш важливим є завдання підрозділу охорони, який здійснює розвідку, бойову охорону позицій та  протидіє ворожим диверсійним групам.

Тобто регіональні журналісти знов писатимуть про війну на Донбасі, а не про соціальні досягнення влади…

 

Після аналізу ролі місцевої преси секретарем ради з питань захисту професійної діяльності журналістів та свободи слова при Президентові України Олександром Бухтатим та майстер-класів по досягненню рентабельності місцевої преси на депресивних територіях від редактора з Херсонщини Валерія Горобця та юридичних аспектів реформування від медіа-юриста Артура Даценка з Сумщини говорили про інформаційну безпеку та методи протидії ворожій пропаганді (з Донецького регіону, до речі, було лише 4 представників місцевих ЗМІ із 29 районних і міських газет та 7 – обласної сфери розповсюдження).

Спікерами тут були Тетяна Ігнатченко, керівник прес-служби Донецької ОДА; Віктор Набруско, доцент Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка; представники ЦВС ЗСУ СІМІС; доктор філософії Юрій Бондар, завідувач кафедри соціальних комунікацій ІЖ КНУ ім. Т. Шевченка; Вадим Лубчак, керівник відділу всеукраїнської щоденної газети «День», та полковник Володимир Скоростецький, журналіст газети «Народна Армія». На цій панелі також презентували зразки ворожої пропаганди з окупованої сторони в тамтешніх газетах «Донецкая республика», «Макеевский рабочий», «Снежнянские новости», та інших.

 

Говорилося, що ми відстаємо у контрпропаганді натиску цінностей «руського міра» не лише на Сході, на Донбасі, а й по всій території України, в тому числі й Західної. В країні «за порєбріком» на пропаганду працюють цілі інститути, а в нас навіть толком не тямлять, що таке пропаганда та які її методи активно використовують ЗМІ, і все говорять про «мову роззброєння» (роззброєння кого перед ким?) замість «мови ворожнечі» та «две страны – одна профессия».

За словами експерта Юрія Бондаря, в український лексикон вводиться нове поняття «українська критична преса», під яким розуміються пропагандистські російські видання, які підтримують сепаратизм у нас на Україні. «Пропаганда миру – це технологія, в яку нас силою втягують щодня», – заявляє науковець. Тому ворожі пропагандистські канали потрібно глушити і не вважати це якимось наступом на демократію. Це не наступ на свободу слова, а наше право захищати свій інформаційний простір під час війни. Пропаганду вже пора називати сааме пропагандою, і ніяк інакше.


Але без бажання держави дбати про свою інформаційну безпеку і захищати свій інформаційний простір не обійтися, оскільки механізми саморегуляції в нашому медіасередовищі не спрацювали, і адекватної протидії ворожій пропаганді в Україні досі немає.

Тобто треба споживачам пропонувати альтернативу: інше бачення, інший підхід у плані подачі українських новин, аніж як це роблять російські медіа. Але це точно не може бути пущено на самоплив, вважає науковець Ю. Бондар, бо це курс на самознищення.

До речі, в КНУ ім. Т. Шевченка, за словами доцента Віктора Набруска, повернули навчальний курс з агітації та пропаганди до вивчення студентами. Парадокс, але ми ведемо інформаційну війну, не розуміючи достеменно її суті і не маючи відповідного інструментарію, вважає відомий журналіст і науковець. Квотування – один із таких інструментів. Можливо, перегин, але у часи Другої світової війни БІБІСІ навіть заборонило транслювати музику Вагнера, бо вона позиціонувалася з уособленням німецької культури (до слова, її любив і сам Гітлер).

 

Інакше, як заявив Віктор Набруско, матимемо в Україні класичний приклад проникнення в чужий інформаційний простір і формування сприятливої для себе громадської думки, як це зробив там канал RT (Russia Today) в Америці. Вони скористалися ліберальним законодавством США 30 років минулого століття і почали виробляти інформаційний продукт як американський контент для американського народу, а не проросійський продукт для російськомовних громадян Америки.

Це зразок світового масштабу інформагресії – і всеамериканський скандал. Сьогодні США намагається виправити ситуацію і домогтися визнати «Раша тудей» іноземним резидентом. Натомість і Росія ставить питання про перебування БіБіСі та «Голос Америки» на території федерації.

Прикметно, що і в нас такі приклади проникнення та інформаційної експансії були. «Комсомольская правда в Украине», «Аргументы и факты в Украине», "Московский комсомолец в Украине", "Известия в Украине" та ін. – ці видання після захоплення Криму та Донбасу на окупованих територіях закрилися, вичерпавши своє функціональне призначення.

Тому інформаційну війну ми якщо досі не програли повністю, то лише тому, що народ не вірить на 100 відсотків ніяким ЗМІ, асоціюючи їх із владою. Сьогодні кожен може перевірити будь-яку інформацію в ЗМІ через Інтернет.

 

Однак від маніпулятивних технологій та нейролінгвістичного програмування (фактично – зомбування) не застрахований ніхто. Наші солдати розповідали, що на лінії фронту український телевізійний сигнал практично недоступний, зате чудово ловиться картинка з ДНР, ЛНР і Росії. І якщо подивитися їхні програми хоча б кілька днів (найбільше – тиждень), ти вже починаєш думати як пропагандисти: в Києві – хунта, всі українці – бандери, які розпинають і їдять дітей, Донбас – російський, а Путін – миротворець і цар-батюшка.

Воно й не дивно, адже на «передок» українська преса теж практично не заходить: на 240 тисяч українського війська друкується всього 36500 примірників газети «Народна Армія» і 2 тисячі спецвипуску газети «НА» під назвою «Український Донбас». У той же час газета «Донецкая республика» виходить накладом 100 000 примірників.


На підтвердження інформаційного засилля та російської пропаганди в Україні та Європі було навіть прийнято рішення Європарламенту від 23 листопада 2016 року щодо протидії російській пропаганді. У цьому документі сказано: «Російський уряд агресивно використовує цілий спектр засобів та інструментів для атак на демократичні цінності, для розколу Європи».

Тож коли йде війна, про яке рівноправне подання всіх точок зору може йти мова? «Якби цей формат застосовували у Другу світову, ЗМІ мали б подавати точку зору прихильників Голокосту», – кажуть хорвати.

Американська журналістка та медіаюрист Мері Мицьо впевнена, що під час застосування традиційних для демократичних суспільств правил і підходів треба враховувати стан війни, в якому перебуває держава. «Коли беруться за основу для роботи журналістів стандарти країни без війни, то це зовсім не ті стандарти, що діють в країні, де є війна. Також відрізняються стандарти, якщо країна воює на чужій території й якщо війна іде на власній території», — каже експерт.

«У всіх демократичних країнах, де виробляються сучасні традиційні принципи свободи слова, не зазнавали іноземної окупації чи агресії з часів Другої світової війни», — звертає увагу Мері Мицьо. Вона також наголошує, що під час Другої світової війни в демократичних країнах була жорстка регуляція висловлювань вітчизняних медіа, і особливо були введені великі обмеження на проникнення інформації від країни-агресора. «Майже всі найкращі стандарти захисту свободи слова були вироблені після війни», коли вже не було загрози національній безпеці, наголосила експерт. Тому, закономірно, «виникає досить велике питання, наскільки ці стандарти насправді пристосовані для країни, яка є в стані війни».

Медіаюристи — учасники конференції National Media Talk, яка відбулася києві 2-3 листопада в Києві — напрацювали  рекомендації щодо діяльності медійної сфери під час війни. Головні постулати документа, що був вироблений за участю зарубіжних правників, є, без перебільшення, революційними для українського медійного середовища.

 

Отже, рекомендації медіаюристів базуються на таких підходах.

•  Під час міжнародного збройного конфлікту основною метою збору, зберігання, поширення та використання інформації суб’єктами країни-агресора на території країни, що зазнала агресії, є спричинення шкоди за для отримання переваги в конфлікті, а саме — деморалізація громадян, деструкція гуманітарних цінностей, дезінформація населення тощо.

•  З цих підстав під час міжнародного збройного конфлікту суб’єкти країни-агресора позбавляються права на свободу висловлювань на території країни, що зазнала агресії.

•  У цих положеннях суб’єктами країни агресора вважаються громадяни країни-агресора та юридичні особи — резиденти країни-агресора, а також юридичні особи, власниками або кінцевими бенефіціарами яких є громадяни або юридичні особи — резиденти країни-агресора.

•  Ці правила можуть бути застосовані до країн, вищі органи державної влади яких публічно підтримали агресію.

•  Ці правила не застосовуються до суб’єктів країни-агресора, які публічно засудили агресію, визнають територіальну цілісність країни, що зазнала агресії, та міжнародне право.

Сергій Скібчик, за матеріалами конференції та газети «День»

Заголовок газети «День».

Більше – в аудіороликах автора на сайті polissya.net.

 

Від автора. Уже вкотре затрати на цю поїздку профінансував наш добрий друг, відомий бізнесмен і меценат Віктор М’ялик.

Щиро дякуємо вам, Вікторе Ничипоровичу, за підтримку і розуміння важливості нашої роботи: ми їдемо на Донбас, щоб вкотре переконатися – це частина України, і розповідати про події на Сході нашим читачам з досвіду очевидця.

Ми такі ж самі і на Донбасі, і на Поліссі, і на Слобожанщині, і на Закарпатті. Але тільки коли зрозуміємо – не можна віддавати ворогу своє, треба боротися за кожен клаптик нашої землі, інакше війна прийде і на наше Полісся, і на Закарпаття – лише тоді Україна буде цілісною і об’єднаною довкола спільної мети і перемоги.

І саме ви, Вікторе Ничипоровичу, завжди приходите на допомогу і волонтерам, і бійцям, і ветеранам АТО, і журналістам, які їдуть на Схід.

Дякуємо Віктору М’ялику за подвижництво у справі миру в Україні! Нехай зроблене добро сторицею повернеться до вас!
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 218 гостей на сайті