Авторизація

HomeНовиниКрайові новиниНезабутня поїздка, або туристичний сезон відкрито! (+фото)

Незабутня поїздка, або туристичний сезон відкрито! (+фото)

( 2 Votes )

 

Недільний ранок розпочався з міцної кави і планування справ на день.

На годиннику 6:30 година ранку, на календарі – 20 травня, а попереду – запланована поїздка славнозвісною «кукушкою» на відкриття туристичного сезону.

У цю пору на вулиці ще тиша, лиш де-не-де чути як десь далеко їде рання машина, погода – як на замовлення. Ранок був би чудесним, якби не собака одних господарів, що, перестрибнувши паркан, погрожував мене вкусити. Добряче налякавшись, попрямувала до музею Туристично-інформаційного офісу, де власне й збиралися усі, кого зацікавила поїздка.

Старенька «Газель» вкотре витримала на собі тягар у кількості більше 10 туристів. Проте кожен думав не стільки про комфорт, а про те, як  проведе день, що то за славнозвісне урочище «Луківські хрести» і скільки чудових краєвидів вдасться побачити сьогодні.

На станції «Володимирець» зібралося чимало людей, серед яких були і діти. Треба було бачити ці маленькі щасливі оченята, коли вони побачили головну героїню дійства – «кукульку». Помістившись у невеличкому зеленому вагоні, група з 32 осіб вирушила у невеличку подорож поліською глибинкою. По дорозі головний спеціаліст відділу культури і туризму Володимирецької РДА Олег Босик та директор Володимирецького районного історичного музею Валерій Коцар розповідали різні цікавинки з історії села, поблизу якого зупинявся поїздок, загалом про традиції Полісся. Втім, кожна станція мала свою цікавинку.

 


Чи не найбільше звернули увагу на станцію «Луко». Туристам запам’яталася вона магазином, поблизу якого вже зранечку сидять чоловіки і випивають чарку. Кажуть, нагадує вона якийсь старий російський фільм.  Трохи похитавшись, поїздок стає на станції Біле.

Власне, тут і ми вийшли. У поліських селах своя атмосфера простоти й не вимушеності, там нема (принаймні не зустрічалися) мажористі хулігани на BMW чи чорних Мерседесах, які по розбитих дорогах літають без правил і поваги до інших учасників руху, влаштовуючи гонки. Тут тихо і спокійно, а природа просто вражає. А ще тут погана мережа і немає 3G-Інтернету. Тож якщо вас дістала міська метушня, шум, або ж ви просто втомилися від роботи, наполегливо раджу – проведіть вихідний день із користю, перебуваючи у повній гармоній  з природою.

Тим часом наша мандрівка тільки розпочиналася. Одразу ж за коліями на нас чекало «таксі» – кінна бричка. То ще одна можливість згадати дитинство, відчути смак сільського життя. Моя подруга, яку ледь вмовила задля того, щоб не сумувати самій у робочий-вихідний день, одразу вподобала таку поїздку.

 


«Круто. У нашому селі напевно лишився всього один коник, а тут глянь скільки їх», – додала вона, зацікавлено знімаючи все на камеру.

Чотири кінних підводи везли нас 7 кілометрів до урочища «Луківські хрести». До речі, цьогоріч цьому туристичному маршруту присвоїли номер для подальшого зазначення  на інформаційно-вказівних знаках. Тож про урочище знатимуть тепер ще більше.

Нашим  «таксомотором» до  місця паломництва була кобила Машка, керували нею два молодих хлопці. Дорогою траплялися красиві краєвиди, болота, поля, а лісова дорога додавала інколи навіть екстриму. Особливо тоді, коли віз не витримав навантаження із 7 пасажирів та 2 конюхів, і тріснув посеред лісу. Проте хлопці не розгубилися, незабаром все полагодили і ми попрямували далі, кожен раз з побоюваннями проїжджаючи чималенькі нерівності поліської дороги. До слова, таке таксі коштувало нам 60 грн. з людини. Тож, якщо ви маєте у своєму селі цікаву місцину і коня, то місцевість рекламуйте, заохочуйте туристів, а конем – заробляйте гроші.

Дорога до самого урочища помічена різнокольоровими стрічками. Це щоб туристи легко орієнтувалися у дорозі.

На північній стороні села Воронки, де розбігаються на всі сторони світу довгі змії ґрунтових доріг, трохи далі у лісі стоять хрести. Великі й маленькі. Пригірок біля них обгороджений жердинами. Під хрестами на землі — жовті бідончики, миски, хороший скляний посуд. А сакральні символи обвішані рушниками, стрічками різних кольорів, вишитими фартухами.

 


Їдуть сюди люди з Білорусі, Росії та з дальніх українських міст, просять у старців сімейного благополуччя і жіночого здоров’я. І все заради одного — щоб зцілитися, щоб задумане збулося, щоб мати дітей, щоб чоловік не пив, щоб жінка не гуляла, щоб господарство велося.

У Луко та сусідніх селах розповідають багато легенд про це урочище "Старці" і ті Хрести. Але всі сходяться в одному: тут місце великої духовної енергетики.

…Було це після 1861 року. Тоді сім’ями люди кинулися нового місця шукати. У той рік страшна зима була, мор на людей і худобу ходив. Хати й хліви позамітало, люди копали тунелі в снігу. Вже як пішла відлига, поїхали хуторяни в ліс й натрапили там на мертвих людей. Вони сиділи, притулившись одне до одного: дід, жінка, діти. Бідно вдягнені, як старці. Певне, від голоду і холоду не дійшли до перших хат всього 5 кілометрів. Пройшла така сувора зима, але тіл їх не зачепили, не рознесли дикі звірі. І коли зібралися люди їх хоронити, в діда раптом випала незвичайна іконка (її потім прибили на найвищому хресті). Згодом приїхав православний священик і сказав, що то була сім’я старообрядців. Куди вони йшли, куди добиралися — таємниця, яку забрали з собою в могилу, – таку історію розповів учасникам заходу Олег Босик.

Напевно, кожен, хто їхав сюди в цей день, загадав СВОЄ бажання, попросив за свою сім'ю, діток, чоловіка. Цікаво, що люди не скептично налаштовані, а навпаки, з якимсь вогником надії та віри підходили в’язали стрічки, молилися, в’яжучи різнокольорові помітки, і з обережністю думали про щось своє… таємне.

Повертаючись назад у Біле, дорогою кілька разів зупинялися, аби зробити фото, селфі, чи просто подивитися на красиві польові квіти. Так, однією з фотозон стало болото, яке кілька років тому постраждало від пожежі, але не втратило своєї краси, навіть стало виглядати дещо містично.

Тим часом у селі Біле вирувало своє життя. Місцеві жителі поверталися додому із церкви, дітвора весело бавилася на подвір'ї, а молодь час від часу проїжджала мотоциклами, кидаючи цікаві погляди в бік туристів.

Далі по розкладу – обід. Та спочатку усі кинулися милуватися озером, яке розкинулось серед лісу. Красива, чиста вода, виблискувала і шуміла наче море.

 


Тут справжній відпочинок: співають пташки, вода заспокоює, старі будинки додають селу якоїсь навіть особливості, природності, навкруги краса – таким є справжнє полісся. Серед двору, ближче до озера на кострі готувалася юшка з наловленої в озері риби – щуки, карасиків.  Неподалік костра на столі накривали справжнісінький обід: картопелька, риба, налисники, млинчики, малосольні огірочки, домашня випічка, смажене домашнє сальце, варенички зі сметанкою. Найбільше запам’яталися вареники на пару. Такої смакоти більшість ще ніколи не куштувала. Тож усі кинулися за добавкою і рецептом до…., яка власне і відповідала за цей божественний без перебільшення обід.

 


Не буду розказувати як воно їсти на природі, бо більшість із вас знають як це: і апетит більший, і їжа тоді здається ще смачнішою. Щедро пообідавши, хтось продовжував фотосесію, живе спілкування. А ми з подругою і ще кілька осіб пішли пройтися селом, помилуватися лісом. Ще одним відкриттям для нас стали велетенські дуби серед лісу. Вони велично виглядали з-поміж усіх дерев. Їх не можна було обійняти, зате можна було використати як чудову фотозону. Хтось фотографувався, а хтось, торкаючись руками до могутнього стовбура, намагався впіймати частинку енергетики.

 


О другій годині усі дружньо чекали на поїздок. Не відчувалася якась замкненість між людьми. Група туристів у складі 32 осіб спілкувалися так, наче знали один одного вже багато років. Чи поїздка так зблизила, чи природа внесла свою гармонію у спілкування… Ділилися враженнями, розповідали про відпочинок в інших куточках України. 

По приїзді кукульки дружньо заповнили туристичний вагончик і рушили з місця нашого прекрасного недільного відпочинку.

Втомлені, але щасливі поверталися додому. Хтось дрімав, дітвора охоче облюбувавши сидіння – солодко спали, а дехто дивився у вікно, згадуючи приємні нотки відкриття туристичного сезону.

 Здавалося б, поїздка недалека, наш район, а стільки вражень. За що велика подяка організаторам – відділу культури і туризму.

Словом, відкриття туристичного сезону вдалося!

Ольга ПЕШКО.

Фото автора.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 188 гостей і 1 користувач на сайті