14 травня 1948 року перший очільник уряду єврейської держави Давид Бен-Гуріон проголосив у Тель-Авіві незалежність Ізраїлю. Свято розпочалось відразу після виступу прем’єра й тривало до світанку. Свідки тих подій кажуть: не радів лише Бен-Гуріон. Бо розумів, що проголошення незалежності – це автоматично оголошення війни. Утворення нової держави суттєво змінило розстановку сил на Близькому Сході та світі. Відповідно, знайшлись ті, хто хотів знищити цього геополітичного гравця.
Відомий український журналіст Віталій Портніков нещодавно порівняв теперішню Україну з тодішнім Ізраїлем. Адже українці з серпня 1991 року сприймали свою країну як незалежну державу, але у свідомості росіян Україна так і залишилась союзною республікою, котра рано чи пізно повернеться у лоно імперії. Як не дивно, саме так Україну якийсь час сприймали і на Заході. А все тому, що у нас на кожних виборах перемагали ті, хто орієнтувався на Росію, на російську мову, на пострадянську економіку. Помаранчева революція лише змінила правила корупційної гри, тим самим створивши умови для реваншу Януковича. Після Революції Гідності та втечі президента-диктатора у Кремлі нарешті зрозуміли: формально незалежна Україна стає незалежною по-справжньому. Міф про повернення радянської імперії луснув як мильна бульбашка. Вже за кілька днів Росія анексувала Крим, почала дестабілізувати ситуацію на Сході України, за трохи напруженість переросла у справжню війну із застосуванням чи не усіх видів зброї – як бойової, так й інформаційної.
Саме про війну з Росією і боротьбу за мир у глибокому українському тилу розмовляємо з виконувачем обов’язків міського голови Кузнецовська Ігорем Куцом.
Кузнецовськ – місто не просте, багатонаціональне і певною мірою російськомовне, народжене разом із першими блоками Рівненської атомної електростанції, тому й перебуває у зоні особливої уваги. Особливо у час, коли замість здорового глузду та дипломатії між двома країнами говорять «Гради».
– «Так Україна стала Ізраїлем. Ізраїлем на Дніпрі», – стверджує Віталій Портніков на сторінках журналу «Фокус». Таку думку висловлюють чимало інших закордонних публіцистів. Що ви, Ігоре Валерійовичу, думаєте з цього приводу, чи коректне таке порівняння? Адже Ізраїль з 1948 року воює й донині.
– Маю багато друзів, які живуть чи бували в Ізраїлі. Розповідають, коли вони емігрували, то мусили пройти обов’язкову службу у тамтешній армії, навіть жінки – так держава виховує відповідальність, патріотизм. Можливо, нам теж варто це перейняти, щоб кожен відчував причетність до життя й становлення своєї країни. Бо найстрашніше – байдужість. Поки ми не побачили перших загиблих в АТО, не почули про звірства терористів, то було важко усвідомити, що йде справжня війна. Зараз ми балансуємо на краю прірви, тому навіть у глибокому тилу повинні щодня боротись, щоб не стати рабами радянського чи митного союзу. Маємо переймати кращий світовий досвід, не важливо – чи то Швейцарії, чи Ізраїлю, чи Грузії. Путін, звісно, намагатиметься заморозити конфлікт на Сході, тому треба відкинути усі пункти, які нас роз’єднують, бо мусимо врятувати державу. Це місія нашого покоління.
– Що потрібно для виконання цієї місії перш за все?
– Консолідувати народ, провести реформи, виробити ідеологію співпраці у громадянському суспільстві – щоб усім разом рухатись до євроінтеграції. Повірте, я зовсім не ідеалізую європейську систему взаємовідносин, капіталізм, але вони довели свою життєздатність та ефективність. Наразі ніхто не вигадав нічого кращого.
– Що конкретно роблять жителі Кузнецовська заради перемоги над агресором?
– Я пишаюсь своїми земляками, міською громадою, яка активно відгукується на біль Батьківщини. Це добра воля людей, без жодного адміністративного примусу – збирати кошти й речову допомогу для потреб бійців АТО. Це говорить про зрілість суспільства. Два Майдани змінили нас усіх у кращий бік. Наша громада з перших днів підтримувала Євромайдан, як і місцеві демократичні політсили. Ми щодня збирались на віче, організували штаб опору диктатурі, штаб допомоги майданівцям. Хоча активісти увесь цей час перебували під тиском правоохоронців, бо система не хотіла здавати панівні позиції. Однак це лише посприяло консолідації громадян, попри провокацію регіонала Царьова, що, мовляв, «майдануті захопили Рівненську атомну електростанцію». У відповідь кузнецовці створили муніципальну варту, яка діє донині, на громадських засадах. Спільно з працівниками атомної електростанції варта організовувала блокпости на під’їздних шляхах, щоб уникнути провокацій та диверсій. Впевнений: ми пройшли ці складні випробування мудро, ніхто нікому не палив будинки, не «бив морди». Сподіваюсь, що члени й прихильники партії регіонів нарешті зрозуміли хибність своїх поглядів й переконань…
Коли росіяни захопили Крим, наша громада допомагала українським військовим, за що почула слова подяки від командування військово-морських сил. У той час поряд з містом було розміщено додаткову військову частину, зенітно-ракетний дивізіон, з метою посилення охорони повітряного простору над РАЕС. Військові продовжуватимуть нести свою вахту і взимку, адже ситуація далека від покращення.
На жаль, не всі кузнецовці розуміють напруженість моменту у державі. Деякі хочуть за будь-яких обставин попіаритись. Є й спекулянти на ідеях Майдану, які більше виливають бруду, аніж роблять конкретних справ. Я б назвав таких політичними невдахами.
– Чи міська влада якимось чином допомагає проводити мобілізацію?
– Так, спільно з Володимирецьким об’єднаним військоматом ведемо роз’яснювальну роботу. Серед жителів Кузнецовська і району є чимало добровольців. Зараз ми намагаємось максимально засекретити списки громадян, які воюють в АТО, щоб не дати ворогам зайвої інформації. Жителі нашого міста перерахували одноденну зарплатню на потреби армії, збирають кошти за допомогою есемес-марафону, жертвують індивідуально. Особливо велику роботу проводять місцеві волонтери, за що велика їм шана та вдячність.
– Кузнецовськ – місто-супутник найпотужнішого підприємства Рівненщини – однойменної атомної електростанції. Не секрет, що працівники атомної станції заробляють набагато більше решти населення. Виходить, вони й перерахували набагато більше…
– Не хотів би розділяти участь працівників РАЕС та решти підприємств міста. Ми єдина громада, ми тут усі живемо, спільно вирішуємо проблеми. Одночасно хотів би відзначити громадянську, націлену на співпрацю, позицію генерального директора станції Павла Павлишина. Зараз ми збираємо кошти для військового госпіталю у Рівному, будемо вносити зміни до програми міської ради з метою надання адресної допомоги учасникам АТО, особливо пораненим.
– У чому вона полягатиме?
– У вирішенні житлово-побутових проблем, інших питань. Знайдемо можливості й варіанти, головне, що ми налаштовані робити добро, виявляти милосердя. На жаль, земельних ділянок місто не має, тому шукатимемо інші шляхи. Зокрема, маємо перевиконання бюджету на п’ять відсотків, тож ці кошти можемо спрямувати на лікування наших героїв. Ймовірно, на це буде виділено 200 тисяч гривень.
– А скільки жителів міста вже пройшли через АТО?
– Два десятки чоловіків, дай Боже, щоб усі залишились живі. СРСР воював чисельністю, українська ж армія має боротись мудрістю, силою духу. Вірю, що після перемоги бійці АТО включаться у розбудову держави на місцях. Моя позиція така: треба допомагати перш за все регулярній армії, щоб не було перекосу у бік інших формувань, бо саме армія приймає перший удар ворога, на неї покладена основна відповідальність за оборону країни. Сьогодні на екранах частіше показують добровольчі батальйони, екіпіровані по-сучасному, а от армійців майже не висвітлюють, хоч вони мають чимало нагальних потреб. Напевно, не завжди треба вірити телебаченню… Треба перш за все годувати свою армію, щоб не довелось звертатись за допомогою до чужої, як це вже бувало у нашій історії.
– Кому б ви хотіли найбільше подякувати за допомогу армії?
– Подякувати можна кожному кузнецовцю, котрі у тилу наближають перемогу, рухають зміни у країні. Ми повинні бути гідними наших героїв, які проливають кров за Батьківщину, а не скоювати правопорушення, ламати комунальне майно, проводити гучні святкування… Тому й день Незалежності відзначили скромно, без виділення коштів на урочистості. Це свято – символ нашої єдності, символ продовження життя держави, а не шоу. Це теж підтримка наших хлопців. Вони мають знати – вдома їх чекають.
Світлана ФЕДОНЮК. Фото Анни Логвиненко.
< Попередня | Наступна > |
---|