HomeНовиниВ РайоніДіамантове весілля у Городці

Діамантове весілля у Городці

( 0 Votes )

Золотокоса осінь господарює у нашому краї. І скрізь, де не ступить вона, багряніють могутні дуби, пишаються своїм золотим вбранням білокорі красуні-берізки. Гордо стоять вічнозелені стрункі сосни та ялини. І лиш легенький осінній вітерець-пустунець пробіжить у верховітті дерев, грайливо зірве один, другий, третій листочок покружляє його у повітрі і тихесенько спустить додолу, під ноги перехожих.

Чиста голубінь неба над головою і ясне сонце, яке ще так щедро світить і зігріває землю своїми промінцями. Можливо, востаннє у цьому році.

Я їду по дорозі, встеленій осінньою красою, милуюся природою рідного краю, а душу і серце зігріває думка про найрідніших, наймиліших в моєму житті людей – батьків.

Ось уже 60 років минає з того часу, коли Володимир Григорович і Євгенія Федорівна СЕРНЮКИ поєднали свої долі, ставши на рушничок щастя. Їм здається, що це було так недавно. Адже ніби вчора самі бігали босоногими дітлахами, пасли свиней, гусей, батькам допомагали, бо ж баба Зіна працювала у пана, а дід Григорій пішов на фронт. А сьогодні – правнучкам розповідають казки про своє життя-буття, співають колискові.

Нелегкою була доля у моїх батьків. Ще у дитячі роки вони пережили страхіття голодомору 1932-1933 років. На власні очі бачили і Велику Вітчизняну війну, коли сотні тисяч людей помирали від руки безжалісного ворога, коли гинули цілі сім’ї, а діти втрачали батьків.

Каже тато: «Бог допоміг вижити і уберіг від ворожої кулі!» Серед шістьох дітей зосталося лише троє. А якими нелегкими були післявоєнні роки, коли довелося відбудовувати зруйновані села і міста! Дідусь Григорій загинув під Варшавою у 1944 році; осиротіли без хазяїна шестеро діток із молодою вдовою. Люди помирали, як мухи, з голоду і холоду. Але таки доля була прихильною до мами й тата. Все стерпіли й пережили вони у дитинстві.

І саме такої погожої днини, як  сьогодні, зустріли один одного. Покохали і поєдналися у шлюбі навіки. Їхнє таке молоде кохання (тату – 25 років, а мамі 16) подарувало трьох діток: Галину, Лесю і Володимира. Здається треба жити і радіти життю та дітям. Та доля знову випробовує моїх батьків. Трагічно загинув у автокатастрофі син Володимир. Це страшне горе пережити батькам вдалося, можливо, саме завдяки донькам та клопотам про них.

Роки, роки… Вони ідуть невпинно і в серці відкладають свій слід. Дуже рано посивіли мама і тато. Адже вони увесь час переживають і піклуються про нас. Розпочатий батьками рід Сернюків сьогодні продовжують шестеро онуків та восьмеро правнуків. Всі вони люблять бабусю Євгенію та дідуся Володю за їхню ласку, гарну казку і мудру настанову та пораду, за душевну українську пісню.

В оселі моїх батьків завжди панує любов і повага, мир і спокій, а ще – добра гармонія, що надихає на благополуччя та любов дітей, які шанують і бережуть своїх батьків. І просять у Бога здоров’я на многії літа.

Усе нелегке життя тато з мамою працювали на землі, у колгоспі, і нас вони вчили працювати. Бо ж немає такої роботи, яку б не вміли робити наші батьки.

Напередодні славного ювілею Євгенії Федорівни і Володимира Григоровича збереться вся рідня, щоб привітати їх зі святом. А ми, ваші діти, внуки та правнуки, бажаємо вам, наші рідненькі, чистого і мирного неба над головою, здоров’я міцного, мов граніт, поваги і шани від односельців, любові і ніжності одне до одного, Божого благословення на многії літа. Будьте завжди для нас мудрими наставниками, люблячими батьками, а внукам і правнукам добрими дідусем та бабусею. Шануйте і бережіть один одного, щоб іще дожили до сторіччя!
 

З любов’ю та повагою – дочки Леся та Галя зі своїми сім’ями.      

МОЇМ БАТЬКАМ

Ми дякуєм вам, що для нас ви жили,

За те, що усім нам життя ви дали.

За батьківський труд, материнське тепло,

За правду, любов і безмежне добро.

 

Батьки! Ми назавжди для вас – ваші діти.

Й так хочем теплом вашим бути зігріті.

І хоч ми батьками самі уже стали,

Про вас, наші рідні, завжди пам’ятали.

 

    * * * * * * * * * * * * *

В осіннім сріблі вже батьки мої.

Стомились мозолисті їхні руки.

Колись співали нам, як солов’ї,

Тепер під спів той виросли онуки.

 

Летять літа, як лебединий пух.

Ми дякуєм за все вам, тату й ненько.

Яким важким тривожний шлях ваш був!

Які ви дорогі, які рідненькі!

 

Ступила знов на батьківський поріг,

Молитву щиро вголос прочитала

Й подякувала Богу, що живі.

Сльоза скотилась, мама – промовчала.

 

Всім серцем і душею ви із нами.

Недосипали і недоїдали.

Не розказать, не передать словами,

Як ви над нами сльози проливали.

 

І де лиш брали і терпіння, й сили?

Життя не раз страждань вам завдавало.

Усе здолали. Все перетерпіли.

І правнучки уже вас привітали.

 

Вони, мов промінці, вас зігрівають,

І радість ваша з ними хай росте.

Хай душі ваші цвітом розквітають,

Бо ж довкруг вас – насіння золоте.

 

А біля хати – айстр рясне намисто

І чорнобривців радісне проміння,

Й калина пломеніє так вогнисто,

Що й перехожих гріє тим горінням.

 

А  в хаті вашій – свято. Ваше  свято!

Вітання, жарти ще й пісні крилаті.

Багато світла. І гостей багато.

 ви – своїм добром такі багаті!

Леся БЕРКО, с. Городець

 

У вас недостатньо прав для коментування.