– У виборчій комісії я працював уперше. Ольга Петрівна, голова комісії, молодих членів комісії категорично попередила, щоб ми витримали «дрез-код».
А тут ще й відео зйомка на дільницях. Як ми всі готувалися до тих виборів – вам і не передати! Виборчу дільницю вилизали. Скатертини найкрасивіші з дому принесли і для спостерігачів стола ними застелили. А наші столи, як і кабінки, застелили усім «казьонним». Нічого зайвого, як на екзамені. Голова виборчої дільниці Петрівна в неділю вранці зібрала нас всіх біля дверей (і міліціонер з нами), проінструктувала і сказала: «Господи Боже, благослови!». Я про себе засміявся. Бо як колись був учнем, то вона нас із церкви на Паску вганяла, а тепер така набожна стала. Надія Іванівна, біологічка, наче прочитала мої думки.
– Як тривога, то й до Бога, – мовила вголос.
Зайшли. Нас розсадили «по алфавіту», роздали простирадла-бюлетені. А вже туди таких партійок насунули, що вперше про них дізнався, лише прочитавши у бюлетені. І «русі», і «чорні». Казали, в Кузнецовську навіть «Морська партія» зареєстрована. Хіба Стир – це море?..
От ми всі, члени виборчої комісії, відчинили дільницю о восьмій ранку і з нетерпінням чекаємо на своїх виборців. А вони не поспішають. Сидимо. Погода погана. За вікном періщить дощ із снігом. Добрий господар пса в таку негоду на вулицю не вижене. Он тітка Фіона з хуторця голосувати прийшла. Старші люди проголосували, ще йдучи до церкви чи в молитовний дім. А молодь… І не видно нікого. «Якби я не в цій комісії, пішов би голосувати чи ні?» – думаю.
Мої думки перебив скрип дверей. Вони відчиняються, просувається спочатку мокра парасоля. Потім заходить чорний блискучий плащ, білі штани, білий костюм і велика чорна шляпа. У всіх щелепи висять. Як я дивлюся – наш Льоха! «Привєт, Колян!» -- поважно привітався, чемно зняв шляпу, – чисто тобі Дартаньян! Довго і повільно викладав паспорт, розписувався. Взяв бюлетені, і з високо піднятою головою пішов у кабінку. Я думаю: «Що це з ним?» А потім мені дійшло. Це ж ми всім об’являли, що на виборчій дільниці ведеться відеоспостереження. Там історія пишеться!
Потім бабця прийшла. Те, що десь на смерть собі держала, оділа. Та так гарно: спідниця з кольоровими стрічками, вишитий фартух. Зайшла, по-панськи зняла плаща. В нових чобітках. Молодець бабуся. Я їй бюлетені видавав. То після неї як мішок розв’язався. Пішли сім’ями голосувати. Всі такі чемні, усі такі гарні. Кіно на виборах знімають. Але проголосувало на нашій дільниці тільки 400 чоловік, а 200 не прийшло.
– Я головою виборчої комісії не перший рік, – розповідає наша Ольга Петрівна. – Добре працювати із людьми спокійними, терплячими, культурними. Мені завжди легко на виборах із нашим беззмінним заступником. Він має своє авто. То наша дільниця завжди в Дубровиці першою здавала бюлетені. Ми робимо все по Закону. Але нема такого, щоб хтось із членів комісії за когось не проголосував. Якщо за стареньких родичів і знайомих, які самі не розберуться у тих бюлетенях-простирадлах, то так і бути.
А на ці вибори до Верховної Ради ті партії мене зателіпали. Поприсилають, понаправляють спостерігачів і своїх членів комісії. А попередньо не проінструктують. І ти на дільниці мусиш їх вчити та розказувати права і обов’язки. Або пришлють людей з вулиці, які заробити хочуть. А самі такі далекі від політики і від виборів…
Є люди мудрі. Сидять і дивляться. А є такі, що себе хочуть показати. Де треба, де не треба – носа суне. Я бачу, що вискочка, хвалю за ініціативу, а сама всередині киплю. Так треба, щоб зберегти мир і спокій на дільниці.
По черзі йдемо і снідаємо та обідаємо. У мене така совість, що я не зможу сама їсти, а щоб хтось збоку сидів і на твій хліб голодним оком дивився. Та от, я спостерігачам теж запропонувала піти і з нами попити чаю. Ні вина, ні горілки – а каву і чай. У нас була ковбаса, сало, пресерви рибні, печена капуста, риба, пиріжки, помідори, перець, огірки і декілька ящиків мінеральної та солодкої води. Запрошувала просто перекусити. І одне чудо мені заявляє, що я його спеціально з місця зриваю, щоб за партію влади бюлетені вкинути. Якби чужа людина – стерпіла б. А то через вулицю, сусід. Кажу: «Як твоя партія не має авторитету, то ти на цій дільниці хоч всі бюлетені за неї вкинь, вона вибори не виграє».
– Моя мати казала, щоб я з твоїх рук нічого не брав, а тебе десятою дорогою минав…
– А ти що, мене тут сватаєш?
Усі почали сміятися. Я себе пересилила, набрала бутербродів і чаю, занесла на сцену, де спостерігачі сидять, і поставила перед всіма. Думаю: «Сиди, хоч каменем сядь! Завтра прийдеш гроші позичати. Я тобі і твою матір пригадаю, і свою не забуду».
І якось неприємно стало, гірко. Які ще у нас є тупі люди. Що ці вибори?Один день – і вони пройшли. А жити треба далі серед людей, по вулиці треба ходити, одне одному у вічі дивитися. То що, вже й «Добридень!» мені вам не казати, бо ви не за мою партію голосували?..
Найбільше шокують представники нових політичних сил. Які там сили? Сидять у мене членами комісії дві дівиці. Бачила на свої очі і знаю, що від нових партій вони одержали одна 350, друга – 500 гривень. На цій дільниці вони й голосують. Увечері, як закрили дільницю, підбиваємо голоси. Проти їх партій – прочерки. Я до них:– Дівчата, ви ж члени комісії від своїх партій, одержали гроші від них. Чому ж не проголосували за «своїх»?
– А хто знатиме, що ми не проголосували за них?
– Ви ж члени комісії, хоч один голос має бути – ваш! Як я ці протоколи здам? Нас кури засміють…
– А чого ти так переживаєш за наші партії?
– Я переживаю за дільницю. Хочете, щоб результати виборів на нашій дільниці оскаржили і ми перебирали кожен бюлетень? Як ви у вічі лідерам ваших партій дивитися будете?..
– О, хай би так і було. Може, ще якісь гроші дадуть. Все одно на біржі...
Вір – не вір: я схопилася двома руками за голову і пішла пити таблетки.
Записала Г.Штерн.
< Попередня | Наступна > |
---|