ОЗЕРО – село поважне. Свого часу його трудова слава ширилася всією Україною. Тож і дитсадок у два поверхи, як і колгосп-орденоносець, був його законною гордістю. Коли колгоспний лад українського села безжально ламали, осиротілий дитячий дім в Озері теж опинився під загрозою. Змовкло тут дитяче щебетання. І лиш у 2001 році чиновницька рать схаменулась – і кинулася поновлювати недоруйноване дошкілля. Цим і завдячуємо, що завідуюча дитсадком Тетяна Ткач має змогу згадати, як відроджувався їхній садочок:
– Спочатку запрацювала одна група. Через рік їх було вже дві. А коли відремонтували опалювальну систему, ми мали три групи, в яких одного року виховувалося більше 70 малюків. Зараз – 57, і нас радує, що дітки доглянуті, а їхні батьки задоволені…
У шести вихователів – вища освіта. Є музичний керівник, медсестра, кухарі і п’ятеро нянечок. А от черги на влаштування в садочок – немає. Одну з найнагальніших сільських потреб забезпечено, і малеча у дружному дитячому колі набирається сил і розуму. Поповнення тут очікують навесні, але вже зараз на столі у завідуючої щораз більшає заяв.
– Думаю, діткам у нас добре. Вони тут не мерзнуть і не голодують, та й сумувати їм ніколи. Харчування не тільки смачне, а й ситне і калорійне. Кажу так, бо дітям воно подобається. Забезпечує його місцевий підприємець Сергій Ткач. Але не пориваємо стосунків і з Володимирецьким молокозаводом, дещо закуповуємо в селі, у людей…
Тетяна Володимирівна розповідає і про інші «дитячі» клопоти: придбання іграшок, постільної білизни, будматеріалів на черговий ремонт. І в цьому вона не одинока: старання вихователів розуміє і підтримує сільрада. Співпрацю з сільрадою вважає такою, що ліпшої годі побажати. Тож сільський голова Віктор Стібиш мало не щодня навідується в садочок і добре обізнаний з його потребами. Залучивши до спілки батьків, гуртом пошпаклювали кімнати у всіх групах. Поміняли, щоб не марнувалося тепло, вікна. А нині замахуються ще й на новий опалювальний котел і капітальний ремонт каналізації.
– Коли я став сільським головою, – пригадує Віктор Єгорович, – дитсадок працював сезонно. Правдами і неправдами домагався, щоб він став повноцінним. А для цього і водозабезпечення, й опалення, й каналізація – все мало бути в єдиному комплексі. Формуючи бюджет, наперед закладали кошти для дитсадка. Бо хто-хто, а діти не повинні почуватися обділеними. На час ремонту садочок закриваємо лише на два тижні. Все робимо за сучасними мірками. І так буде й з опаленням та водовідведенням. Нині оформляємо право власності на земельну ділянку – й одразу братимемося за важливий для нас ремонт: виділимо потрібні для нього кошти…
Як людина стороння, з задоволенням знайомився з цим просторим храмом дитячої радості. Мила малеча виявилася зовсім не боязкого десятка. І віталася зі мною хором, і вміло дякувала на доброму слові. А ще дітки показали, як весело граються з вихователями й апетитно «трудяться» біля тарілочок із наваристим супчиком (полюбуйтесь і ви на знімках).
– Якщо зараз забрати у людей дитсадок, то ніхто й не уявить, як виживати без нього, – з добрим усміхом каже Віктор Єгорович і констатує відому землякам-озерчанам істину: – Ми так звикли до свого садочка, що й словом не передати!
І це – неспроста. За всім, що стало звичним, великий труд сільської влади і дружного дистсадочківського колективу, в якому більше двох десятків працівників поєднані турботою про дітей. Незважаючи на молодість, всі вони – вмілі фахівці. Тож треба було бачити, як довірливо тулиться малеча до вихователів і нянь і скільки всякого потрібного і цікавого скарбу тут припасено для дитячого дозвілля. Не дивно, що коли сталася прикрість з котельнею і садочок на один день не прийняв малят, село стривожено налягло на телефони: переживало за долю свого «Проліска». Таке невдаване вболівання, мабуть, уже закріпилось у людській підсвідомості. Тож трапляється, що й не зайняті на виробництві батьки воліють, щоб їхні діти виховувались не дома, а в садочку, у колі друзів-однолітків.
Навіть літній ігровий майданчик тішив око широкими можливостями для дитячої гри і фантазії. Було видно, що й тут колектив гарно потрудився, створюючи нові забави для малят. Бо ж кожний відчуває, як дитяча радість стає і його радістю. І таку роботу можна порівняти хіба що з вогнищем, яке, пломеніючи, не повинно згасати.
Олексій ГОРОДНИЙ.
Фото автора.
< Попередня | Наступна > |
---|