Авторизація

HomeНовиниВ Районі106 кілометрів автентики – за 18 гривень (+фото)

106 кілометрів автентики – за 18 гривень (+фото)

( 0 Votes )

 

Таку бюджетну мандрівку пропонує усім охочим «Укрзалізниця». І не десь далеко, а тут, у нас, починаючи від залізничної станції «Антонівка». Саме стільки коштує квиток від Антонівки до Зарічного на вузькоколійці.

Про раритетну вузькоколійку «Антонівка-Зарічне» знають усі, хто хоч трохи цікавиться унікальними місцями must-see. Спішать проїхатися вузенькою колією туристи, відслідковуючи періодичні повідомлення у пресі про можливе закриття «кукушки». Відшумів і вже традиційний етно-туристичний фестиваль «Бурштиновий шлях», у положенні якого записано, що заснований він з метою популяризації залізниці «Антонівка - Зарічне» як унікального туристичного продукту.

Для місцевих же найдовша в Україні діюча вузькоколійка перш за все зручний вид транспорту, підлаштовуючись під рух якого вже багато років справляють свої побутові потреби у райцентрі чи їздять на гостини до рідних.

На станції «Володимирець» не надто людно. Тихенько між собою перемовляються сім’ї з дітьми, молода пара, хлопці у «хакі», осторонь від усіх чекають на поїзд ще кілька жінок та чоловіків. На лавах – рюкзаки та дорожні сумки. Біля дороги понад колією – ще кілька автомобілів. 

 


 

На годиннику 7.25. Такий час я зафіксувала, коли почула сигнальний гудок та побачила вдалині поїздок. Кількома хвилинами раніше до платформи приїхала рейсова маршрутка на Озеро, тож додалось ще 3 пасажири.

Тепловоз тягне за собою лише 2 вагони. Як згодом пояснить мені машиніст, на таку кількість вистачає потужності дизельного локомотиву, бо ж їздить «кукушка» на 3 тягових електродвигунах замість 4. Такий необхідний четвертий – в ремонті у Смілі на електромеханічному заводі вже майже другий рік, бо не перераховують кошти. Ціна ремонту – 250 тис гривень. Таку суму виставляють через надто трудомісткий процес роботи, складну будову самого двигуна (мідні обмотки на загальну вагу двигуна близько 0,5 тонни тощо), та й деякі деталі потрібно окремо виточувати, бо ж за строком давності їх випуск давно припинено.

На станції «Володимирець» мені видалося, що навіть такої кількості вагонів вистачає «з головою». Бо ж у вагоні, окрім мене, їхало всього 12 осіб, 5 з яких – діти (тобто пільговики, які взагалі їдуть безкоштовно). На кількох наступних станціях люди то заходили, то виходили, але кардинально кількість подорожуючих не змінювалась. Провідниці кажуть, що у Володимирці сідають більше у вихідні дні – їдуть до родичів чи на озера, а на станціях далі – і в будні аншлаг.

А поки «кукушка» неквапом пробирається залісненими місцинами, розпитую у пасажирів про затребуваність вузької колії.

– Їду до матері. До Борового, а там далі – ще пішки до Кухотської Волі, – говорить Віра з Кузнецовська. – З 14 років я раз на тиждень їжджу поїздком, то бачила багато. Мені дуже зручно так добиратися, от і обираю «кукушку» вже багато років. Часто ламається вже наш трамвайчик. І вагонів раніше було 5, і людей більше їздило, особливо на базар.

А дітям, які їхали поряд, такий стан справ – в радість, бо ж можна по кілька разів посидіти, а то й полежати на різних сидіннях, пограти в хованки і просто почувати себе вільно.

«Ожила» «кукушка» вже в Боровому. Зайшло так багато людей, що не усім було, де сісти.

 


 

– То так завжди у нас, – підказує мені літня пасажирка. – Людям ой як треба «поїздок»! Бо ж і зручно, і просторо, і дешево.

Запитую у молодих хлопців, які цілим гуртом підсіли у Боровому, про мету поїздки.

– А хто куди їдемо, – ділиться найговіркіший. – Я – на «Нову пошту», друзі мої – хто в перукарню, хто на ринок, а хто так, за компанію. Тож 12 гривень – то не під 40, як маршруткою. Та й вставати рано на автобус (сміється авт.).

– Ми так часто катаємося, – додає інший хлопчина років 17-ти. – Та й усі їздять. Ось побачите, назад буде – не пробитися.  

 


 

Особливо багато у вагоні людей пенсійного віку. До Зарічного по підшипники їде і Федір Іванович, показує мені свій пільговий білет і посвідчення. Каже, що то дуже вигідна річ – ця «кукушка».

– Бо ж сніг, чи дощ – йде за графіком. І не тісно. Знаєте, як у тих маршрутках – заходить хтось літній, дивиться, де сісти, а всі сплять: ніхто не поступиться. Ото тільки якби поїздок стояв трохи довше у Зарічному, було би ще зручніше. А автобуси до Володимирця у нас 3 рази на тиждень йдуть, а як в інший день куди треба – йди, наймай сусіда. То добре, що поїздок виручає. Чув, що закривати хотять. Думаю, то все бізнес – нажитися усі хочуть.

Почувши, що розмовляємо про збитковість, до розмови долучається Оксана, жителька Острівська:

– Так хай би вже і білет зробили дорожчим трохи. Люди платили б, бо ж все одно виходило б дешевше, і зручніше. Тут суть не у ціні, а в зручності. Знаєте, як нас поїздок виручає?

У Зарічному пасажири швиденько розбігаються у двох напрямах по своїх справах. Ті, хто повертатиметься раритетним потягом назад,  знають, що на все про все у них близько півтори години часу.

 Тим часом до вагонів потрохи підтягуються справжні туристи – мисливці за унікальними пейзажами і духом незіпсованого міською цивілізацією колориту, які не бояться незручних сидінь і велетенських дорожніх наплічників. Бо ж 106 кілометрів автентики за 18 гривень того варті.

Вікторія Черпак.

Фото автора.

 

 

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 309 гостей на сайті