Авторизація

HomeНовиниВ РайоніБільше, ніж просто книгозбірня!

Більше, ніж просто книгозбірня!

( 0 Votes )

 

 Розмова журналіста з директором Володимирецької ЦСПШБ І.І. КУРАЧ

Пам’ятаю, з якою приємністю ще школярем заходив у бібліотеку. Для мене то був дім неміряних скарбів. Але треба сказати, що так вважали майже всі мої однокласники. За цікавими книжками ми ставали у чергу. І траплялося так, що книжка-улюблениця переходила з рук у руки поза бібліотечними формулярами. Забулися автори деяких книг, а от назви запам'ятались: «Сивий капітан», «Прекрасні катастрофи», «Таємниця соколиного бору», «Танки идут ромбом», «Подвиг разведчика», «Останні орли»… Ми були книгоманами і пишалися значками товариства книголюбів. Але чи похвалиться такою ж любов’ю до книги нинішня учнівська юнь? Що скажете, Ілоно Іванівно, виходячи з власного досвіду?

Бібліотека це острівець тиші і спокою у бурхливому морі навчальної діяльності. Хвилини, тут проведені, психологічний відпочинок для користувача. Тим паче, що діти мають можливість самостійно вибрати книгу чи скористатися порадою фахівця. Бібліотекар  допомагає знайти саме те, що потрібно, й одночасно привчає читача свідомо формувати свої інтереси та бажання. Діти молодшого віку своєрідно сприймають відображений у книзі світ і по-своєму ставляться до того, що читають. Нашим молодшим користувачам властивий інтерес до всього, що їх оточує. У розвитку їхніх читацьких уподобань важливу роль відіграють почуття й емоції. Тому, підбираючи літературу для них, радимо книги з яскравими малюнками, нові та цікаві за змістом. Звісно,  цікавимося, чим сподобалася книга, просимо назвати улюблених героїв або й намалювати їх. Залучаємо читачів до майстер-класів, літературних подорожей, різноманітних конкурсів.

– Запитую сам у себе: «А в чому причина нашої дитячої любові до книг?» – і роблю припущення: у тому, що до читання нас привчали і дома, і в школі. Пригадую, як уже літній моїй мамі і малому мені брат-грамотій читає Шевченкову «Катерину». Шкільною довічною згадкою стали і вчительські читання вголос для всього класу. Усі, як один, ми лишалися після уроків, і вчителька читала черговий розділ із книги Лариси Письменної «Скарб Вовчої криниці». Як гадаєте, чи не варто й нині спочатку виховувати дитячу любов до книги, а вже потім – до планшета і комп’ютера? Чи не помиляються батьки, порушуючи цю послідовність і перетворюючи комп’ютер або планшет у забавку для дитини?

Нинішній основний наш читач – діти молодшого і середнього  шкільного віку та юнацтво. Тож у бібліотеці можна зустріти не тільки традиційних читачів, які звертаються до друкованих документів, а й таких, що відвідують бібліотеку з метою одержання інформації з мережі Інтернет.

Сучасні читачі комп’ютерно грамотні, оснащені мобільними телекомунікаційними приладами. Вони хочуть брати багато і на відстані. А отже, ми маємо йти у ногу з ними і з часом – теж. У нашій бібліотечній системі комп’ютеризовано 24 бібліотеки, і 17 з них підключені до мережі Інтернет. Якщо хтось думає, що сучасні підлітки не читають книг, віддаючи перевагу комп’ютеру, телевізору й іншим електронним розвагам, тому мушу їх розчарувати. Насправді це не так: значна частина молоді, особливо підліткового віку, все ж, люблять читати. Маємо постійних читачів і серед старшого покоління. Насамперед це вчителі та люди «третього віку» так, по-бібліотечному, ми називаємо пенсіонерів.

– Якось подумалося, що кожний ще у дитячі літа має виконати своєрідний читацький «мінімум» – обов’язково прочитати «Зачаровану Десну» Олександра Довженка, «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха, «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського, «Лісову пісню» Лесі Українки, «В неділю рано зілля копала» Ольги Кобилянської. До цього ж списку просяться «Захар Беркут» Івана Франка, «Гори димлять» Ярослава Галана, «Вогник далеко в степу» Григора Тютюнника, «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. Думаю, ці книги допомогли б дітворі виховати справжні естетичні смаки і розумні вимоги до художньої літератури. Але що насправді стає нинішньою «першою книжкою» вашого юного читача? Які книги й автори користуються найбільшим попитом?

 Найпопулярніші серед молоді та дітей твори українських письменників «На запах м’яса», «Село не люди» Люко Дашвар,  «Соло для Соломії» Володимира Лиса, «Чорний ворон», «Ностальгія» Василя Шкляра, «Ворошиловград» Сергія Жадана, «Гонихмарник» Корнія Дари, книги невтомного мандрівника Макса Кідрука «БОТ», «На Зеландію», «Жорстоке небо», Ірен Роздобудько «Арсен», Марини Павленко «Русалонька із 7-в», «Незвичайні пригоди і таємниці» Анатолія Костецького. А з зарубіжної літератури читають «Полювання на овець» Харукі Муракамі, «Манюня» Наріне Абгарян, «Поліанна» Елінор Портер, «Усі пригоди Лоли» Ізабель Абеді, «Мисливці за привидами» Корнелії Функе, «Буба», «Буба: мертвий сезон» Барбари Космовської.

       Що ж до першої книжки нашого нинішнього читача, то, на наш погляд, найбільше на це претендують «Гаррі Поттер» Джоан Роулінг, «Маленький принц» Антуана-де-Сент Екзюпері, «Портрет Доріана Грея» Оскара Уайльда.

– Яким на сьогодні є книжковий фонд районної бібліотеки? Наскільки він змінився чисельно і якісно за останні два десятиліття і чи завжди позитивними були ці зміни? Скільки книг списано й отримано з початку року і на підставі чого відбувалося списання? Чи залишились у фондах книги Миколи Островського, Дмитра Медведєва, Ярослава Галана, Олександра Бойченка, Олександра Корнійчука, Ванди Василевської?

Книжковий фонд нашої районної бібліотеки становить 52068 примірників книг. Упродовж останніх двадцяти років він чисельно знизився: на 1 січня 1997 року у нас було 59164 примірники. З одного боку, вибувають застарілим за змістом книги, а з іншого, значно зменшилися надходження за рахунок держзамовлень. Так, за програмою «Українська книга» надійшов 351 примірник книг, а за програмою придбання україномовних книг 671 примірник. Подаровано користувачами 786 книг. А з бюджету ось уже п’ять років ми отримуємо кошти лише на передплату періодичних  видань.  Цього року списано 4492 книги. Переважно це вже зношені видання.

Що ж до авторів, про яких запитуєте, то їхні книги у нас є. І Дмитра Медведєва «На берегах Южного Буга», «Сильные духом», і Миколи Островського «Як гартувалася сталь», і Ванди Василевської «Полум’я на болотах», й Олександра Корнійчука,  твори у 5-ти томах.

– Наскільки мені відомо, бібліотека проводить власну закупівлю книжок. Що це за література, яку частку вона становить у загальних цьогорічних надходженнях і яким чином проводиться її відбір для бібліотеки?

Так, ми закуповуємо книги за кошти, одержані від платної діяльності. Кожна бібліотека веде «Журнал незадоволеного запиту читача», щомісячно аналізуємо записи і по можливості закуповуємо літературу, якої не вистачає у фондах. Це література для дітей,  твори сучасних українських авторів, зокрема ті, що вивчаються за шкільною програмою. Замовлення здіснюється за программою «Prozoro». Але цього року придбано й 30 примірників гумористичної збірки місцевого літератора Федора Тарасюка «Як не посади». На жаль, це лише  2 відсотки від загальної кількості цьогорічних надходжень.

– Своїм літературним життям, як і вся Україна, живуть Рівненщина та Володимиреччина. Звичайно, певним чином бібліотека контактує з місцевими літераторами. Але що цікавого, крім торішньої зустрічі з Братами Капрановими, ви б виділили за останні роки і чого сподіваєтеся від найближчого майбутнього?

Творча особистість завжди неординарна, а подекуди й дивакувата, з високими моральними цінностями і глибоким духовним світом. Тож наші заклади підтримують творчих людей, інакше кажучи – талант у всіх його позитивних проявах.

Велику роль у формуванні творчо обдарованих особистостей відіграють уже знані та популярні в районі «Різдвяні посиденьки» і районний конкурс літературних творів імені Михайла Дубова. Щоразу – це зустрічі не лише  з обдарованими дітьми, а й з місцевим літераторами. Таким чином ми зустрічалися з письменниками Романом Демчуком, Ларисою Сай, Наталією Войтович, Ольгою Камінською, Оленою Булан, сестрами Любою та Анастасією Бачинськими. Ви, Олексію Остаповичу, теж у цьому числі. А від найближчого майбутнього чекаємо на подальшу співпрацю з нашими літераторами, адже цей процес такий же неперервний, як і саме життя.

– Районна бібліотека, образно кажучи, розширила межі своїх професійних інтересів. Крім читального залу, маєте ще й власний сайт. Та й читачів я не раз бачив у вас не лише за книгою, а й за комп’ютером. Що при цьому ставиться за мету і наскільки ефективний цей пошук нових форм роботи?

 Веб-сайти створені у дорослій і в дитячій районних бібліотеках. Власні веб-сторінки має 21 публічно-шкільна бібліотека. Тож за нинішніх умов гостро постає питання пошуку «свого обличчя», власної привабливості. Щоб оберігати й популяризувати історико-культурну спадщину села, сприяти відродженню місцевих традицій та формувати взаємозв’язок підростаючого покоління з минулим, у бібліотеках створено 12 музейних експозицій. Але шукаючи нетрадиційні форми роботи, ми не забуваємо основного свого призначення – формування мислячого читача. Прагнемо, щоб наші заходи органічно доповнювалися посиланнями на першоджерела, пробуджували читацькі інтереси і спонукали пасивних глядачів ставати активними користувачами. 

– Віднедавна у стінах бібліотеки розмістився музей бурштину. Чим це обернулося для бібліотеки: додалося читацького інтересу до районної книгозбірні чи, навпаки, на шкоду їй мусили потіснитись з робочими місцями і з місцями для книжкового фонду? Названий музей – це вже щось невід’ємне від бібліотеки чи… тимчасовий підсусід, який згодом переселиться у власне житло?

Так, з липня у стінах центральної районної бібліотеки відкрився другий на Рівненщині туристично-інформаційний офіс-музей «Бурштиновий шлях». Унікальність його у тому, що фактично об’єдналися два музеї – бурштину і вузькоколійної залізниці Антонівка-Зарічне, унікального туристичного об’єкту Рівненщини. Музей розташувався у колишньому юнацькому відділі, але відділ ми зберегли, «переселивши» його третій поверх. Залишилися на своїх робочих місцях і двоє працівників. Але якщо по-чесному, морально було важко. Нині вже звиклися. Та й з відкриттям музею до бібліотеки зявилися й такі відвідувачі, які досі не знали, як відчиняються наші двері. Ці люди стали нашими читачами, і це радує. Тепер думаю, що не так уже й погано – об’єднати два різні за змістом фонди в єдину  інформаційну структуру.

– На звершення – мабуть, найбільш болюче. Яким вам вбачається майбутнє районної бібліотеки і бібліотечної справи загалом? Чого більше черпаєте від щоденного спілкування з читачами: тривоги за це майбутнє чи впевненості у щасливому довголітті безцінного винаходу людства – Книги? Особисто мені так багато хочеться ще прочитати з досі непрочитаного, хоча, правду кажучи, душа більше хилиться не до сучасної літератури, а до класики – і вітчизняної, і зарубіжної. Там, здається,  більше совісті, відвертості і доброти…

У світі тотальної інформатизації бібліотечний документ, особливо книга, залишається найбільш надійною інформаційною одиницею, найякіснішим джерелом інформації та вихователем естетичного смаку. Крім цього, бібліотеки завжди були чимось більшим, ніж просто зібрання книг, газет, журналів та інших носіїв інформації. Вони були центром життя спільноти, центром духовного життя, територією культури, місцем, де, крім знань та інформації, отримуєш ще й «бальзам для душі». Ми повинні зберегти бібліотеки. І прагнути, щоб вони були культурними центрами своїх громад. Центри спілкування та дозвілля.

 

Записав Олексій ГОРОДНИЙ.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 90 гостей і 1 користувач на сайті