НІХТО, мабуть, не рахував, скільки володимирчан щороку 9 травня приходять на майдан Пам’яті. І ніхто, мабуть, не змушував їх це робити. Кожного на славетний райцентрівський майдан веде почуття Свободи, по-особливому відчутне у цей день. Та ще почуття синівської вдячності мільйонам полеглих і живих героїв Великої Вітчизняної війни, яких із любов’ю величаємо визволителями.
Тож і минулого четверга центр Володимирці палахкотів жовто-червоно-синім маєвом прапорців. І гарно вдягнуті люди вели за руку, несли на руках, везли у колясочках діток, щоб і їхні сердечка сповнилися святими почуттями. А вони, наші правонаступники, мов салют, запускали у височінь барвисті повітряні кульки, їм належали найперші місця на святі, і саме вони найбільше прагнули, щоб майдан чимшвидше сповнився рокотом двигунів і врочисто-тривожним співом автомобільних клаксонів. Справді, чом оці прості звуки так розтривожують душу? Невже і через прожиті мирні десятиліття то відлунюють сигнали бойової тривоги, далекі розкати артилерійського грому і пронизливий посвист авіаційних бомб, начинених не тротилом, а самою смертю? Все це так. Та ще вище, понад пережиту печаль, зринає радість Перемоги, без якої не було б ні нинішньої незалежної України, ні гордовитого Євросоюзу, в який Україна поривається…
– Велика Вітчизняна війна смерчем пройшла над всією Україною. Вона навічно завмерла тут в образі битв, окупації, концтаборів, полону, шибениць, братських могил, нужденного тилу. Цей смерч забрав понад 10 мільйонів українських життів, – лунало зі святкової трибуни, на якій зібралися керівники району і селища, представники військкомату, ветеранської організації і громадськості.
Наводилися страхітливі наслідки смертельного воєнного вихору, який знецінив життя до вартості маленької автоматної кулі. Порівняймо: на фронтах Другої світової війни Радянський Союз втратив 20 мільйонів чоловік, Китай – 10, Польща – 6, Югославія – 1,7. Навіть США і Великобританія, провоювавши після відкриття Другого фронту неповний рік, втратили по 0,4 мільйона чоловік. Тож схильним маніпулювати фактами війни нагадаймо: Перемоги могло б не бути без могутньої антигітлерівської коаліції у складі Радянського Союзу, США і Великобританії, а Україна ніколи не перемогла б без братерської єдності народів СРСР.
У кривавих буднях війни загинуло понад 8 тисяч наших земляків, з яких більше 2,5 тисячі не повернулися з фронту, звучали вражаючі факти про страхітливе жниво, затіяне фашистами у середині минулого століття. І важко було уявити нескінченну колону приречених на смерть людей – розстріляних, повішених, порубаних, задушених у цупких обіймах нелюдської за суттю жорстокості. Болючим нагадуванням про ті непоправні втрати стала Хвилина Мовчання. І хор районного Будинку культури сіявся у душу скорботою: «…полем падають солдати, а кругом – розлив колось…»
Та, кажуть народні мудреці, хмара не заступить сонця, а кривда не здолає правду. Перемога прийшла, як навесні приходить велика вода, заливаючи заплави рік і річечок. Вона досі – священний наш оберіг. Вона у всій своїй красі постає святом 9 Травня. Тож і нині над многомогильним райцентрівським меморіалом озвалася розкотистими троєкратними залпами салюту – салюту і над тими, хто, «смертю смерть поправши», спить вічним сном, і для тих, хто, ламаючи хребет фашистському звірові, переможно розписався на стінах рейхстагу. А, може, то було й застереження реваншистам нинішніх днів, які і в Україні – країні, що оплатила Перемогу десятьма мільйонами життів! – піднімають прапор неофашизму…
Гірлянда слави огорнула підніжжя пам’ятника Матері Вітчизні, вінки квітів лягли на могили полеглих воїнів, малеча азартно визбирала випущені під час салюту патронні гільзи – і 47-ма святкова мотоестафета вирушила в путь, щоб піднесений настрій володимирчан полинув у всі усюди Володимиреччини.
О 19.00 її урочисто зустрінуть володимирчани – і ще довго не змовкатимуть співи і танці, перемістившись з майдану Пам’яті на майдан Єдності. Бо День Перемоги – то завжди свято радості, хоч і зі сльозами на очах.
Олексій ГОРОДНИЙ
На знімках – моменти свята.
< Попередня | Наступна > |
---|