Над Горинню сонце встало, і Городець, Велихів та Сварині 22 травня прокинулися чи не найраніше за всіх жителів Володимиреччини. Сьогодні у городчан потрійне свято – престольний празник, День села і традиційний фестиваль “Городець у вишиванці”. Ще напередодні старші жителі цього славного села пекли поросят, гусей і качок відгодованих, аби зустріти родину за багатим столом, як на Пасху.
Престольний празник Свято-Миколаївського храму ознаменувався визначною подією: сьогодні 250 років, як срібним дзвоном розноситься далеко по окрузі благая вість від дня заснування цього храму.
Священик отець Мефодій (Волчецький) із парафіянами стрічав дорогих гостей: священників сусідніх приходів Володимирецького і Сарненського благочиння.
Та найбільш активними приготуваннями займалися з самого ранку працівники виконкому і депутатського корпусу на чолі із сільським головою Лідією Кузьмич та місцеві культармійці. Антонівське СТ, сільрада, ДГ «Городецьке», підприємці та районний Центр зайнятості звели свої курені та палатки і виставляли все, хто чим міг похвалитися.
Вчетверте проходило із Днем села і конкурс “Городець у вишиванці” – свято порівняно молоде. Але до нього готувалися всі. А започаткував його виходець із цього краю, Почесний громадянин села Городець, автор і ведучий проекту “Городецький автограф” письменник і журналіст Віктор Мазаний. А ще проходили обов’язкові виставки вишивок гладдю, хрестиком, бісером, мальованих картин молодих художників Сергія Босюка та Ірини Лебедюк.
Щороку іменини села мають свою пам’ятну відмітину. Ось і нині перед сільрадою влаштували імпровізовану сцену, прикрасили кульками березу, що першою приносить сюди весну.
По традиції перше слово – першій людині села, голові сільради Лідії Кузьмич, яка щиро привітала присутніх і гостей. Тримали вітальне слово й директор місцевого дослідного господарства Микола Сонько, начальник відділу культури і туризму РДА Валентина Пінчук та депутат районної ради Петро Мартинюк.
Допоки ведучі оповідали легенду про вишиванку, а учасниці етнографічного гурту “Берегиня” готували запальну пісню-танок, почалася буря і дощ. Утім, і він не став завадою: його щиро просив директор ДГ «Городецьке» Микола Віталійович, бо краще за будь-якого агронома – це «дощ у маю». А його господарство ще має посіяти 500 гектарів кукурудзи – кормову базу для зростаючого поголів’я тваринництва.
Йшов щедрий дощ. Люди тулилися одне до одного, але жоден не покинув концерту. Діти спускалися із надувних гірок. В куренях пригощали печеним і вареним. Був і куліш, і житній хліб на квасу, і млинці, і кондитерські вироби.
А далі події розвивалися за звичним сценарієм. Вшанували найстаршу жительку сільради Олену Сергіївну Гугайло. Їй виповнилося 96 років, але вона справно прибула на торжество, за що село подякувало її рідним. А ще односельчани вшанували подружжя Василя та Ніни Антипців, які святкували на Миколу «фарфорове весілля». У номінації «Дарунок лелеки» подарунок одержали батьки наймолодшої жительки села Маргарити Кордиш. Це, скажу я вам, буде знаменита дівчинка!
Що найбільше сподобалося у Городці? Всі гості й запрошені прибули без запізнень і були готові до виклику на сцену, «як штик». Слово сільської ради тут Закон.
Визначили на конкурсі і кращий дитячий малюнок, кращу сім’ю у вишиванці та кращу вишиванку. Вручили премії та подарунки найактивнішим, хто високо несе честь Городецької сільської ради. Це – спортсмени, вишивальниці, працівники освіти, культури, сільського господарства, торгівлі, соцобслуговування.
А вже щодо пісень, то вони лилися на всі лади – від солов’їного співу райцентрівського «Дивоцвіту» до знаменитого «Вересу», який на «ура!» провів концерт для громади.
А ще була лотерея. І головний приз – червоне клаповухе порося нової породи, доставлене дослідним господарством «Городецьке», – виграв 20-й номер, який випав працівникові цього ж господарства. По лотереї розігрувалися і ділянки сіножатей, комбікорм, дрова, посуд, електроприлади тощо.
Сільський голова Лідія Кузьмич подякувала спонсорам і назвала їх поіменно. Подякувала всім, хто в порядку і в квітах тримає власне обійстя, подякувала господарям, які нарощують поголів’я у власній господі, тримають корівку і коня, розводять птицю, кролів і не цураються домашньої роботи.
Дощ не стихав. А під його вальс продовжувалося свято села. Пісні для старшого покоління змінила молодіжна дискотека. І свято над Горинню летіло через ріку на сусідні села. Молодь із сусіднього району теж приймала участь у танцях і співах. Так має бути. Бо село над Горинню живе і розвивається.
На фото: фрагменти свята
Галина Тєтєнєва.
< Попередня | Наступна > |
---|