HomeНовиниВ РайоніНовини із Зарічного

Новини із Зарічного

( 0 Votes )

 

 

Рубрику новин по Зарічненському району веде Тамара Алексіюк, головний редактор газети "Полісся".

 

 

 Велика подія в маленькому селі

Для кожної людини життя має свій зміст. Ось уже минає шостий рік, як до невеличкого гурту жителів села Ніговищі ( 47 жителів), що в Омитській сільраді і межує з Білоруссю, долучився ще один чоловік – Сергій Іванович Ліпатніков. Нині він знає кожного тут особисто і його знають всі. Щось підвезти, доставити в лікарню, прочистити від снігу дороги по селі і до кожного подвір'я – це все до нього, бо діти далеко по світах, а ця людина не відмовить, все зробить, щоб допомогти, чи зарадити. Саме завдяки його меценатству у Ніговищах постала будинкова церква .

Рівно рік тому, з благословення Владики Сарненсько-Поліської єпархії Анатолія,було звершено чин освячення цього храму Божого в честь Іоана Богослова. Так в Ніговищах з'явилася і своя духовна святиня. Цьогоріч розділити духовну радість від такої значимої події до Ніговищ прибули священики району, голова райдержадміністрації разом зі своїми заступниками та багато інших гостей. А 14 червня Божу літургію у співслужінні з духовенством району, звершив у будинковій церкві Іоана Богослова Архієпископ Сарненський і Поліський Анатолій. Для віддаленого, старіючого села Ніговищі це, воістино, неперевершена подія.

 

Депутати вирішили на користь громади

Раціональне рішення щодо бюджетних коштів, що на рахунку Дібрівської сільради, прийняли місцеві сільські депутати. Замість чекати, коли хтось щось дасть, вони своїм рішенням виділили 200 тис. грн. субвенції з конкретним цільовим призначенням – для закупівлі автомобіля швидкої допомоги на Дібрівську амбулаторію. В будь-який час дня і ночі людям не доведеться бігати по селу і шукати машину, щоб терміново доставити хворого в лікарню.

 

Давній поліський промисел

Чергову перемогу на всеукраїнському рівні отримали краєзнавці з Мутвицької ЗОШ, представивши роботу «Плисанкарство – давно забутий промисел». Під керівництвом невтомного пошуковця Валентини Тумаш, 8-класники Вадим Корнійчук та Богдан Олешко дослідили , як колись по річці Стир  сплавляли ліс до Пінська. Працювали бригади плотогонів у Сенчицях, Моровині, Вовчицях. «Заготовлене дерево звозили й на Топець, що біля Привітівки, складали партіями, зв'язували, а потім, коли лід розтавав, пливли по Стиру до Пінська. Пліт мав вигляд правильної трапеції, з шести, двадцяти і більше з'єднаних між собою колод довжиною від 4 до 25 метрів, вершини яких спрямовувалися за течією річки. Гужбу для в'язання робили з тонких , молодих берізок. Їх зимою зрубували у лісі, вимочували і вони ставали такими податливими, як вірьовка» - пригадує Ошурко Іван Миколайович, колишній плотогон. Ця робота була відмічена грамотою Українського  державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді.

 

Футбол єднає

Вже дев»ятий рік поспіль у Морочному проводиться футбольний турнір серед підлітків 13-14 років. Кожного роазу – це свято длдя дітей і для села. Адже в Морочне приїжджають футбольні команди з різних сіл Зарічненського району, з сусіднього білоруського Пінська, волинського Любешова. Цьогорічнийтурнір зібрав на Морочненській землі 4 команди юних футболістів, представлених тако дитячими спортивними школами Зарічного та Пінською спеціалізованою дитячо-юнацькою спортивною школою Олімпійського резерву. Всі тайми були цікаві, адже ініціатива переходила з рук в руки і передбачити наперед результат було неможливо. У трійку переможців увійшли футболісти Зарічного, команда Морочного та учасники футбольної

Гри з Пінська. Але найголовніше навіть не здобутий досвід, а те, що хлопці-ровесники з різних куточків Полісся мали змогу познайомитися, поспілкуватися – в таких зустрічах і закладаються підвалини дружби.

 

Випускники

У цьому році на теренах Зарічненщини їх було: 418 одинадцятикласників та 480 дев'ятикласників. Золоту медаль здобули, за результатами навчання, 12 випускників і срібну медаль  - також 12 учнів. У розрізі навчальних закладів району, найбільше медалістів випустила Зарічненська гімназія – 5 золотих і 7 срібних .  Три золотих медалі мала Серницька школа, 2 – Дібрівська. Декілька шкіл мали по одній золотій чи срібній медалі. З – поміж дев'ятикласників, на отримання свідоцтва з відзнакою претендували 20 випускників. На зовнішнє незалежне оцінювання зареєструвалися 277 одинадцятикласників. Триватиме ЗНО до 27 червня, а далі – вступна кампанія.

 

Розібрали церкву

Питання будівництва в Кухотській Волі нового храму постало давно. Коли було прийняте остаточне рішення – зводити нову церкву на місці старої, розширивши її межі і таким чином  збільшивши її площу, у діючому храмі Святої Параскеви продовжували проводити служби, а на спорудження нового – почали закупляти  будівельні матеріали. І ось – приміщення старої церкви розібрали. Тимчасово для проведення богослужінь, сільрада виділила актову залу колишньої колгоспної контори, що нині перебуває на її балансі.Для цих цілей зробили навіть окремий вхід, вставили двері. Тим часом, ведеться будівництво нової церкви. Працюють дві бригади з місцевих жителів у дві зміни, з п'ятої ранку і до пізнього вечора. Наразі виводять зовнішній фундамент.

 

На відпочинок у Млини

Мальовничі краєвиди поліської природи приваблюють багатьох відпочиваючих. Тому життя саме диктує створення певних умов на різного туриста. Валентина та Василь Куцевичі вирішили долучитися до справи зеленого туризму не випадково. Проживаючи поблизу прекрасного, невеликого Засвітського озера, що на території Нобельської сільської ради, вони постійно приймали у себе гостей: то родичів, то знайомих, то друзів їхніх знайомих. Обоє трудолюбиві, привітні до людей, вони звикли, що в хаті завжди людно, звикли і до того особливого становища, коли є гості. Тому й зайнялися справою, яка обом до душі. Виділили й облаштували три кімнати для відпочиваючих, подбали про необхідний мінімум сучасних умов і зручностей, а з клієнти у них вже були. Ціни – помірні, 35 грн. за добу, з триразовим харчуванням – 100 грн. за добу. Влаштовує це і господарів, і приїжджих людей. Зав»язуються контакти, дружні відносини. І тепер агросадиба у Млинах має широке коло і географію своїх шанувальників. Але як зізнаються господарі, займаються вони такою справою, в першу чергу, для душі, а вже потім для якогось фінансового зиску. 

 

У вас недостатньо прав для коментування.