Окупація Криму як приклад успішної інформаційної війни

( 0 Votes )
Не треба боятися винесеного у заголовок: це вже факт, що здійснився. Але й не треба впадати у паніку і бігти ховатися в бункери: від інформаційної зброї немає рятунку. Треба спокійно, виважено прораховувати кожний свій наступний крок і мінімізувати наслідки лиха, до якого, як виявилося, людство ще не готове…

Правильно сказав Дмитро Корчинський: життя сьогодні таке динамічне, що ніякий досвід участі у попередніх локальних конфліктах у кримському варіанті війни не згодиться. А адаптуватися до того, з чим ти іще не стикався, надзвичайно важко. Ми ж бо постійно думали, що війни чи революції можуть стати будь-де, тільки не в Україні, яка є серцем і центром Європи…

Сучасні війни не обов’язково використовують у своїй тактиці стрілянину, бомбардування і наступ військових армад. І якщо до смертовбивства ще не дійшло (на щастя) у Криму, то це зовсім не наша заслуга. Виявилося, найефективніше воювати методом пасивної ескалації конфлікту: без жодного пострілу захопити величезний півострів і наростити число окупаційних військ до такої критичної межі, що окупованій стороні уже пізно завдавати будь-якого удару у відповідь через загрозу тотального знищення.

Превентивна перевага у Криму була і залишається на стороні окупантів (називаймо нарешті речі своїми іменами!). Причому інформаційний наступ (який Україна успішно ігнорувала) почався задовго до власне вторгнення на територію суверенної держави начебто для захисту прав і свобод російськомовного населення, а відпрацьовані сценарії були відомі всім. Отже, військове вторгнення є прямим наслідком інформаційної експансії на території з багатьма етнічними групами.

В Україні проходить сценарій, який застосовувався в Абхазії і Осетії. Таку думку висловила засновниця правової організації "Регіональна мережа світу" Родамі Цомая в ефірі телеканалу "112 Україна". «У 90-х рр.. РФ робила те ж саме – видавала російські паспорти населенню, яке проживало на абхазькій території. Після цього під приводом захисту російських громадян росіяни окупували територію Абхазії. Вигнали 30 тис. етнічних грузинів з їхніх будинків, і зараз у Грузії близько 300 тис. біженців, внутрішньо переселених, які не мають права повернутися в свій будинок. У 2008 р. Росія спровокувала конфлікт в Осетії, і ми втратили 20% нашої території».

Ми програли інформаційну війну і опинилися в такій військовій, економічній та знову ж таки в інформаційній блокаді, яка неминуче обернеться проявами сепаратизму в інших регіонах. Навіть у випадку збереження територіальної цілісності України не знати яким дивом.

Чим це загрожує? Третьою світовою війною. Бо вторгнення російських військ у Крим – це глобальний тероризм всепланетного масштабу.

«Згідно Будапештського меморандуму, Росія, США, Великобританія, а також Франція та Китай є гарантами територіальної цілісності та суверенітету України. Агресія Росії показала, що не можна міняти ядерну зброю на якийсь папірець. Якщо США, Великобританія, Франція та Китай не забезпечать територіальну цілісність України, то це чіткий сигнал всім країнам про те, що ідея ядерного роззброєння в світі зазнала повного краху. Тобто повністю дискредитуються всі договори, домовленості і принципи міжнародного співробітництва, які десятиліттями вибудовували і ООН, і ОБСЄ, і ЄС, і НАТО. Ніякого визнання та поваги до демократичних цінностей та принципів вже немає. Діє тільки принцип сили» – пише Сергій Джердж, голова Громадської ліги України-НАТО. Цей принцип буде основним і для сепаратистів: якщо не вдалося сьогодні, спробуємо завтра…

Отже, вже ніколи не буде так, як раніше. «Забудьмо про те, що все стане на свої місця, і всі ми заживемо, як декілька років тому. Цього ніколи не буде. Відмотати плівку назад уже не вдасться. Не буде так, що Путін злякається санкцій, виведе свої війська – і Крим на радощах одягне вишиванки в знак прихильності до України. Хорошого сценарію не існує. Або Крим відійде Росії – або він залишиться в Україні як вічне полум’я небезпеки (сепаратизму), яке систематично буде то тухнути, то розгоратися» – пише автор та ведучий програми "Прямим текстом" Телеканалу ZIK Остап Дроздов.

І далі: «Настав час розплати. Україна 22 роки вдавала з себе державу. Куди не копни – всюди не держава, а бутафорія. Армія існує як орган бюджетного проїдання, і її неможливо застосувати на повну силу. Суд існує як орган продажі рішень. Розвідка й контр-розвідка існують як органи здачі ворогам таємної інформації. Спецслужби можуть хіба що прослуховувати телефонні розмови і збирати секс-компромати. Казна існує лише як орган достатку владоможців. Тому не треба заламувати руки і волати до небес – за що нас так важко карають? За те, що ми нічого не будували і нічого не створювали 22 роки».

Можна сперечатися до хрипу; можна, утершись, мовчки погодитися. Але суті це не міняє: ми програли війну за Крим. Не бажаючи ескалації конфлікту і збройних сутичок з окупантами, обмежуючись мирною дипломатією, ми тим самим мовчазно потурали окупантам захоплювати все нові й нові військові об’єкти, бази і території (сьогодні мова вже йде про окупації частини материкової України в Херсонській області). Закриваючи очі на інформаційний тероризм наших найближчих сусідів, ми тим самим породили політичний сепаратизм і в Криму, і на теренах Східної України.

Ми вже не говоримо про бездіяльність СБУ і постійне відставання влади на один крок від подій у державі та недооцінки ситуації. (Те ж саме можна сказати і про бурштинову проблему у нашому районі: бездіяльність влади і відсутність чіткого реагування на незаконне порушення земель породили бурштиновий сепаратизм, викорінення якого триватиме роками).

«Попередня влада програла не тільки через беззаконня і корупцію, але й тому, що постійно не встигала адекватно реагувати на сформовані соціально-політичні обставини в суспільстві. Коли після розгону студентів 30 листопада, для заспокоєння Майдану достатньо було відставки Міністра внутрішніх справ Захарченка, влада пішла на посилення тиску на протестантів. Після подій на Грушевського – позачергових парламентських і президентських виборів і технічного уряду – спроба політичного «розлучення». Після розстрілів і побоїща на Інститутській – термінових президентських і парламентських виборів, притягнення до відповідальності людей, винних у масовому вбивстві – спроба затягнути час. У підсумку Янукович отримав не просто абсолютне політичну поразка, але й революційну ситуацію сьогоднішню неможливість для нього і його команди в будь-якій іпостасі існувати в українському соціальному і правовому полі» – заявляє Руслан Бортнік, директор Українського Інституту аналізу і менеджменту політики.

 


 

Отже, ослабленій революцією Україні розраховувати у кримській війні ні на кого. Система безпеки Європи і Америки виявилася не готова до таких викликів. Стара консервативна Європа місяцями чекатиме ескалації конфлікту (!), щоб задіяти санкції тільки економічного характеру, а про збройний захист від гарантів Будапештського договору нічого і мріяти. І чомусь ніхто не говорить про тактику превентивних мір проти військових агресорів і держав-терористів. Тактику і стратегію керованого хаосу (інформаційної війни по іншому) сьогодні, як бачимо, найкраще освоїла саме Росія. Але саме з України вона почала Третю світову війну – війну з усіма цивілізаційними і демократичними цінностями, набутими людством у 20-му столітті, війну з громіздкою і неефективною бюрократичною системою безпеки Європи, війну з глобальними економічними та дипломатичними стратегіями Заходу. Світ потребує змін, і перероджувати його інформаційним мечем та чоботом окупації взялася Росія, наш братній народ і найбільший ворог…

Нам нема чим гордитися: ні тим, що наших військових у Криму наша влада лишила напризволяще, ні тим, що мирно протистоїмо окупантам. Це вимушена міра, бо ми всі бачимо, що автомат Калашникова – зовсім не такий вагомий аргумент в переговорах, як це було ще 20 років тому. Кровопролиття тільки спровокує реакцію агресора, а нашу державу надовго відкине в пучину федералізму, сепаратизму, прихованого невдоволення і відвертих диверсій – всього того, чим сьогодні багата Росія і що намагається нам нав’язати.

Але коли ми встоїмо, ЄС з його консервативно-бюрократичною системою має переглянути і умови членства України в НАТО та Євросоюзі, і свої розхвалені принципи «мирної дипломатії», які виявилися абсолютно неефективними в епоху інформаційних воєн. Ми не потрібні Європі з нашим бунтівним духом і гарячою кров’ю. А нам не потрібна беззуба Європа як гарант світової безпеки, який тільки і вміє, що вести марні переговори-умовляння та декларувати свої цінності, ціна яких саме в таких випадках, як український Крим, і проявляється…

Треба самим виробляти стратегію і тактику боротьби з сильнішим за себе суперником в сучасній інформаційній війні. Варіантів тут не багато і всі вони прості, як і все геніальне: НЕ МОВЧАТИ У ВІДПОВІДЬ. На будь-який інформаційний виклик має бути негайна і адекватна відповідь, нехай і не вельми приємна для влади.

Досить гратися у мовчанку із власним народом та берегти суспільний спокій: ВЛАДА МАЄ КАЗАТИ ПРАВДУ І ВИЗНАВАТИ ПОМИЛКИ ПУБЛІЧНО.

Лише тоді і в суспільстві, і у міжнародної спільноти буде чітке розуміння того, що насправді відбувається в державі. Лише тоді можливо принципово нове суспільство (початок зародженню якого дав Майдан) – і ми в ньому.
 
Сергій СКІБЧИК
 

У вас недостатньо прав для коментування.