Незламна Лера: з СРСР, через психлікарню і путінську демократію – у вічність
Володимир Винниченко писав: «Російський демократ закінчується там, де починається українське питання». Валерія Новодворська була не такою. 12 липня ця відома російська правозахисниця пішла із життя через раптову хворобу. Й без того не надто чисельна демократія Росії втратила чесну, безкомпромісну ЛЮДИНУ. А Україна – свого великого ДРУГА. Адже Новодворська завжди захоплювалась волелюбністю українців. Україна була для неї ідеалом, прикладом держави майбутнього.
Ця безстрашна жінка навіть стала вірною Української автокефальної православної церкви, бо зневажала провладну сутність російського православ’я. Можливо, саме тому після смерті Новодворської одна з впливових російських багатотиражок написала: «Помер ворог Росії і росіян. Усе, що вона хотіла і могла сказати про Росію, вміщається в одне коротке слово: «Ненавиджу!». А ось сама героїня цієї публікації страшною вважала щораз більшу любов своїх співвітчизників до Путіна, їх ненависть до свободи, ностальгію за СРСР. Вона ж любила свою Батьківщину у прекрасному майбутньому, а не жахливому теперішньому. Саме тому незламну Валерію вважали своєрідним еталоном честі, хоч багато хто й дозволяв собі відверто підсміюватись з її поведінки чи висловлювань.
Валерія Іллівна Новодворська народилася 17 травня 1950 року у білоруському місті Барановичі. Закінчила вечірній факультет іноземних мов Московського обласного педагогічного інституту імені Крупської. Боротись із системою Лера, як називали Новодворську, почала ще у 19 років. В 1969 році симпатична студентка організувала підпільну групу молоді з метою боротьби за повалення комуністичного режиму, навіть поширила листівки із власним антирадянським віршем у Кремлівському палаці з’їздів. Дівчину заарештували за звинуваченням «антирадянська агітація і пропаганда».
Проте Лера відмовилася свідчити проти друзів. Тоді радянська система застосувала свій улюблений метод переконання, щоб зламати відчайдуха, запроторила юнку у ще страшніший заклад, ніж в’язниця, — у спеціалізовану психлікарню в Казані, з діагнозом «шизофренія, параноїдальний розвиток особистості».
Через два роки Лера вийшла на волю сивою і старою, вроду безжально з’їло насильницьке лікування психотропними препаратами. Зондом для примусового годування дівчині пошкодили голосові зв’язки – так з’явився її особливий, знаменитий голос.
В кінці сімдесятих минулого століття Новодворська пробувала створити підпільну політичну партію для боротьби з КПРС, виступила співорганізатором «Вільного міжпрофесійного об’єднання трудящих» (ВМОП), піддавалася постійним переслідуванням, її клали у психушки, систематично викликали на допити, тричі судили за дисидентську діяльність. У 1988 році Валерія Іллівна взяла участь у створенні «Демократичного союзу», з 1987 по 1991 роки була організатором чисельних несанкціонованих мітингів, за участь у яких її заарештовували 17 разів. Після розпаду СРСР разом з однодумцями створила «Демократичний союз Росії», у другому турі президентських виборів навесні 1996 року закликала підтримати Бориса Єльцина. У 2010 році правозахисниця підписала звернення російської опозиції «Путін повинен піти», постійно і безкомпромісно критикуючи політику господаря Кремля.
Валерія Новодворська гаряче вітала Помаранчеву революцію та Євромайдан, ходила на мітинги підтримки України в Москві, записувала відеозвернення. А до донбаських сепаратистів звернулася так: «Я – росіянка, я вам не з Києва дзвоню, а з Москви. Вам, мабуть, ще ніхто не сказав правди, що вас чекає і в якості якої розмінної монети використовує вас Москва. В ім’я чого ви збираєтеся помирати? Невже в ім’я російського телебачення, якого ви надивилися?.. Не вірте своїм батькам, які запевняють, що в СРСР було добре, — це було давно, вони цього вже не пам’ятають. Гірше, ніж у Радянському Союзі, було хіба що в гітлерівській Німеччині. Путіну не потрібне ваше незалежне життя. Йому потрібен кордон, щоб нападати на Україну, щоб та не знала жодного спокійного дня, щоб увесь час ішла війна, щоб Україна не провела реформ. А ви — всього лише гарматне м’ясо».
«Україна — це та Русь, яка залишилася вдома», – казала незламна Лера про нашу країну. «Для України є вихід один – міцний мир. А міцний мир настає тоді, коли противник не може підняти голову, бо її йому відірвали», – сміливо стверджувала великий друг нашого народу.
Вічна опозиціонерка Валерія Новодворська померла у 64 роки, від гострої гнійної інфекції. Півроку тому вона поранила ногу, але до медиків не звернулася – мала справи важливіші. Тим часом м’які тканини загноїлись, без операції швидко отруїли організм, призвівши до летального наслідку.
Росіянин Яків Кротов, священик Української автокефальної православної церкви, відгукнувся про Новодворську так: «Вона освоїла царський шлях між занудством та істеричністю, вміла бути точною без нудьги і разючою без жорстокості». А колишній олігарх, в’язень путінського режиму Михайло Ходорковський зізнався: «Валерія Іллівна — найпряміша і найщиріша людина з усіх, кого я знав. Вона голосно говорила те, про що ми шепотіли. Вона не мирилася з тим, із чим ми змирилися. Ми стали називати її дивною. Насправді дивні ми, наше суспільство, що покірно йде до прірви. Сил мало битися? Так хоч не йдіть своїми ногами, кричіть, пручайтеся, нехай тягнуть! Може, хтось тоді встигне врятуватися. Вона спалювала себе, рятуючи нас».
Валерія Новодворська усім серцем прагнула врятувати і нас, українців. Захистити своїм чесним словом й публіцистичною думкою від розповсюдження зла, яке знову народилось на її батьківщині. Народилось в голові людини, яка уявила себе верховною істотою і яку, на жаль, ніхто не лікує.
Світлана ФЕДОНЮК.
P.S. З НЕДАВНІХ ВИСЛОВЛЮВАНЬ ВАЛЕРІЇ НОВОДВОРСЬКОЇ
«Ось воно, російське диво і загадкова російська душа! Класика жанру — Велика Вітчизняна. Ось формула нашого масового героїзму! Країну нарешті спустили з ланцюга, і вона, не маючи мужності перегризти горлянку власним Сталіну і його катам, з ентузіазмом вчепилася в горло Гітлеру і його монстрам, коли Господар, Великий Брат, дядечко Джо сказав їй: «Фас!». А потім Героїв Радянського Союзу і кавалерів ордена Слави трьох ступенів за милу душу відправляли в ГУЛАГ, найчастіше з Бухенвальду на Колиму, не змінюючи вагони, тільки переводячи стрілки. І ви хочете, щоб я повірила, що це можна було зробити з нормальними людьми?»
«Це не російський народ. Це натовп зі світовідчуттям маніакально-депресивних рабів. Де ви бачили російський народ у великій кількості? Я його бачила 15 березня, 50 тисяч, які прийшли захищати Україну, про що радянське телебачення досі з ненавистю згадує. Це був російський народ. Решта — радянський народ, для радянського народу набір нормальний: вставання з колін, «покажемо кузькіну мать», злидні, розруха, улюблене начальство копає черевиком — має право, всіх затиснути, нікого нікуди не пускати. Нічого не треба — що треба, самі потягнемо, що погано лежить. Нормальна радянська психологія. Чому мовчали, коли гнали в Магадан, розкуркулювали? Звикли мовчати. А тих, хто не хотів мовчати, винищили за 70 років радянської влади. Залишилися тільки окремі особини, виродки — Борис Нємцов, Костянтин Боровий, на яких не діють останкінські вежі патріотичного випромінювання. А чорносотенці — це не російський народ, а його ганьба. Російський народ іще десь треба набути».
< Попередня | Наступна > |
---|