Мати сина проводжала свій край боронити.
А тепер у розпачі, незнає що робити.
І плакати вже неможе, бо сліз вже немає,
Стала сива і безсила бо дитя чекає.
Те дитя, що народила, ходити учила,
Перший зубчик, перше слово в садочок водила.
Промайнули в пам'яті шкільнії вже роки,
І в доросле життя робив уже кроки.
Сподівалась , що весілля , скоро будуть грати .
Так хотілося онукам пісеньок співати...
Відчинила двері, стоїть на порозі,
А душа далеко, далеко в дорозі.
Ось уже додому кажуть під'їзджають
Люди із свічками героя стрічають.
- Сину, сину, мій синочку. Де моя дитина???
А до хати вже заносять якусь домовину.
Дочекалась домовини з бездиханним тілом,
А що далі, далі що , - холодна могила ...
Впала мати на коліна, нема сили встати,
Як же можна свого сина в землю закопати.
Посивіла і змарніла, і в очах безодня...
Віддавала мати сина у руки Господні.
ілюстрація із соцмереж
< Попередня | Наступна > |
---|