Житіє наше...

В лапах у зеленого змія

( 0 Votes )

Довгий сухоребрий Микола вже два тижні як «пішов у запій». Та що там два тижні? Ото, буває, «підзав’яже» з п’янством, побореться із ним, проклятим, день-другий. Та  врешті-решт п’янство перемагає. Але Микола ніколи не визнавав поразки у нерівній боротьбі. Це для нього – невидимий повсякденний фронт, нга якому він завше у ролі полоненого в лапах «зеленого змія».

 

Прикладом по спині – і рід згадав

( 0 Votes )

…Останніми з Новаків від’їжджали у Херсонську область чи то родичі, чи то однофамільці – Сергій і Луця Симчуки. Пам’ятаю, як плакала моя мама, наче вони зібралися в єгипетську алію. Разом із ними виїжджали із села Микола Сергійович Семчук з дружино, як її було звати – чи Дуня, чи Удоська, – не пам’ятаю.

 

Гілочка мімози

( 0 Votes )

Ранок 8 березня. Задзвенів будильник, і навіть не встиг почати свою пісню, як замовк під натиском пальця. Андрій швиденько, майже в сутінках, одягся і, тихенько прикривши вхідні двері, щоб не розбудити дружину і доньку, подався на базар. На вулиці світало, але погода була зовсім не весняною. Холодний вітер так і норовив забратися під куртку. Піднявши комір і опустивши нижче голову, він підійшов до квіткового ряду. Ще декілька днів тому Андрій вирішив, що ніяких троянд купувати не буде – лише весняні квіти… Свято ж весни!

 

Індичка упіймала … яструба

( 0 Votes )

На території Антонівської сільської ради є невелике поселення. Воно називається Будіща. Сьогодні це – цивілізоване сучасне село із новими ошатними будинками, комунікаціями, селянськими дворами, живністю.

У господі Михайла Федоровича і Марії Василівни Тарасюків – велике господарство. Дружина Марія Василівна закохана у птицю. Тут і кури, і качки, і різні бройлери та індики. Розповідає Михайло Тарасюк:

 

І падала зірка велика…

( 0 Votes )

У нас на привокзальній площі стоїть невеличка церква. Років тридцять тому в ній служив один священик. Його пам’ятають і понині. Не тому, що похоронений біля храму, а за те, що залишив теплий спомин у душі кожного, з ким спілкувався, кожному вказав правильний шлях у житті. І понині на його могилі живі квіти. Заходжу туди, на могилу отця Олексія, і я, коли приїжджаю у рідне селище нашого району.

 

Сторінка 5 з 10