Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Скільки національностей – стільки й традицій. На теренах Володимиреччини, окрім етнічних українців, жили хасиди і ашкенези (євреї), поляки, німці, чехи, росіяни, мазури, черкеси, румуни, роми (цигани). А найголовніша традиція кожного народу – це його кухня. Навіть розвідників вчать: «Зайди на кухню – і знатимеш усе, що тобі треба».

 Коли діти навперебій їдять теплий житній хліб і сало з часником під православними іконами у вишитих рушниках, то зрозуміло, що це не єврейська сім’я, а українська. А як смачно пахне куркою, часником, оселедчиком, а діти роблять бутерброди із форшмаку (перемеленого вареного м’яса, оселедця, часнику і масла з незбираного коров’ячого молока), п’ють чай із козячим чи овечим жиром, на столі повна таріль пончиків, а на дверях «вушака» угорі значок мезуза – це єврейські діти. У них свій Новий рік, який називається Ханука (є ще один Новий рік, у вересні, – Рош-а-шана).

Якщо ж вас запросили відвідати святкового коропа і подарували із нього вам хоч одненьку луску – ви у польській (католицькій) родині.

А вже про чехів із села Осовика, що мали свого власного «солтиса», та про німців із поселення Пульк, які жили між Янувкою і Дубівкою, є що розповідати. Там від м’ясних жирних страв столи ломилися. І кожен господар та господиня, не дивлячись на національність та релігійну належність, бажали, аби у свято їх поріг переступило якнайбільше гостей. Приймали і старців, і подорожніх. Розносили хліби та пироги попам (так називали наших православних священників). Тоді була одна православна церква…

А ось Новий рік із ялинкою влада Речі Посполитої примушувала стрічати ще у 1938 році. Розповідав мій дідусь по матері Григорій Сарницький, дослідник і мисливець.

– Ми ляхів і мазур не любили, з їх адміністрацією. Але підчинялися. І ось зібрали на панському дворі вільних міщан і тих, хто до пана в найми ходив. Твоя баба завжди відлуплювалася, ніде спину не нагнула. А тут пішла по палатах, побачила ялинку – і собі захотіла. Міщани підтримували панів і на них рівнялися. Одяг шили, як у панів. А єврейки з Кутущини тобі чорта могли б пошити, аби злоті. Наш дід Степан висвятився в католики. То ми ходили як свої і до костьолу, і через дорогу до церкви. А церковка наша православна була на ріжку, де зараз селищна рада. Німецька кірха (церква) стояла на німецьких могилках на горі біля Пулька, навпроти єврейської школи (нині там перший дитсадок і побуткомбінат). Єврейські синагоги займали місце там, де нині магазин «Юність», де був кінотеатр імені Чапаєва та колишня шкільна майстерня (кафе «Три дубки», теж колишнє).

Ялинку у довоєнний час прикрашали коржиками, хрустиками, великими пряниками, калачами і калачиками, маленькими червоними яблучками-райками. Робили із паперу іграшки. Цукерок в обгортках тоді ще не було, зате продавалися солодкі медові подушечки. Почесне місце займали шестикрилі паперові Ангели  І вже перед самою війною з німцями із Ковеля привезли скляні блискучі кульки на ялинку.

Кожна школа, окрім єврейської, ставила ялинки. Місцева влада та представники усіх громад обходили і дивилися, чия ялинка краща. А вірші і пісні співали тільки державною, польською мовою. Якось моя дочка (а твоя мати) щось сказала українською на уроці польської мови – то я в школу заніс великий штраф (довелося лиса вбити, щоб розрахуватися). За навчання у школі тоді платили.

До війни всі ждали Рожества, адже без квита (дозволу) можна було іти в ліс по ялинку. А ми умудрялися декілька разів сходити, принести ялинки додому, пообв’язувати і завезти у Сарни чи в Ковель на базар. Тільки гарно треба було одягтися. Якщо ти був у хромових чоботах та сукняному сачку (піджаку) – тебе приймали за міщанина. А хто ходив у валянках та кожусі – могли й з базару вигнати або оштрафувати…

Ще багато цікавих записів від діда Гриця (особливо те, що стосується «охоти», худоби, хазяйства) зберігає пожовклий архів. Всі документи скріплені порічно. І царські, і польські, і окупаційні, і «совєцькі». До них я складаю і свої – незалежної України.

І є серед них ще той, панський, Ангелик, якого подарив пан Фабіянській старшій сестрі діда Гриця Федорі…

Зеленій красуні у 2014 році виповнюється 314 років від указу Петра І (1700 р.).

25 і 31 грудня, 6, 13 та 19 січня вранці до сходу сонця по 5 копійок слід положити біля входу у дім, кабінет та кухню. Знову 5 копійок однією монетою – під хліб. Іще одну 5-копійчану монету – під яйця курячі (в холодильнику або в коробці, де ви їх зберігаєте).

Перед святом треба купити живого коропа, почистити і спекти. Всю луску зібрати і розкласти по гаманцях, щоб цілий рік гроші водилися.

Перед святами слід узяти вазон з геранню (найкраще, як він цвіте червоними квітами), всипати під корінь копійок, не рахуючи, і полити. Гроші не переведуться.

Можна поставити на стіл гарну таріль і на неї висипати всього потрошку: печива, бубликів (не менше чотирьох сортів). Якщо запас на тарілці буде постійно поповнюватися – багатство у домі триматиметься.

Як тільки поставите ялинку чи сосну у домі, скропіть її свяченою водою, а самі задумайте, що хочете мати в новому році.

Щоб гроші водилися цілий рік, під ялинку покладіть декілька купюр. Чим більше число її номера – тим краще. Номінал з найбільшим останнім числом у номері купюри після водохреща стане вашим талісманом. Заховайте його до гаманця і не розмінюйте впродовж року. Порахуєте, скільки грошей перейшло через ваші руки за 12 місяців.

31 грудня ополудні господар іде до коня, і у праве вухо вітає його із наступаючим святом. А господиня – до корови, і в ліве вухо бажає їй молочних рік та масляних берегів. Хазяйка в цей час також скубає за вуха свинку: щоб свині водилися. Аби кури неслися, сипле собі в лівий рукав гречку і висипає її курям, щоб при ній з’їли. Щоб бджоли роїлися і мед гірким не був, із святкового стола кришечки хліба і у хлівах чи сараях недалеко від вуликів купочкою зсипають (для Хлівового і Польового).

У дні свят нічого не позичається.

Як тільки першими колядувати зайдуть хлопчики, внесіть і розбийте перед ними гарбуза, киньте пакетики насіння і попросіть, щоб хлопчики по тому насінню покачалися – щоб родили гарбузи та інша городина. Звісно, маєте, не менше 10 гривень заплатити (перевірено).

Щоб чоловік із жінкою добре жили, на Старий Новий рік (13 січня) дружина має найпершою взяти шматочок м’яса чи ковбаси, без хліба з’їсти і зразу в губи поцілувати свого чоловіка. Рік буде слухняним і не буде, вибачте, «гаркати».

 Здорові празнуйте! Зі Святом!

Г. Штерн.

< Попередня		Наступна >