У старі добрі часи військову службу, зокрема офіцерську, хтось влучно назвав почесною і серйозною професією «захищати Батьківщину». Не менш мудро звучить і вислів про те, що «у війни не жіноче обличчя». І згоджуючись із цими глибокими та безперечними висновками, їх можна доповнити ще одним, так само перевіреним життям: «За будь-яких обставин порох у порохівниці тримай сухим».
І хоча в тумані вже сховалася сотня літ, вона бачить все, як учора. Наче вчора вона бігала по лугах з високими травами за рідними Каноничами. Ніби вчора закінчилася війна і їх, молодиць, знову погнали у колгоспну ланку. Ніби вчора тримала внученя, а сьогодні праправнучок злякався її віку. Ох, чого тільки не видивилися, чого тільки не перебачили її очі за цю сотню літ? А вона ще так хоче щось зробити, допомогти дочці, не бути зайвою на цій землі… Бо страшно усвідомлювати, що твій час пройшов, ти стрічаєш новий день, а твоїх рідних і близьких давно вже немає. І живеш тільки спогадами, які ніколи не покидають.
Член ради Асоціації фермерів і приватних землевласників володимирчанин Василь Григорович Гарбарчук живе і працює на землі, на нашій бідній, здавалося б, поліській землі. Втім, він і на пісках умудряється виростити врожаї, яким можуть позаздрити агрофірми.
Як живе і працює, які виношує плани на майбутнє, які має проблеми та як стрічає День працівників сільського господарства, фермер-ентузіаст розповів на своєму полі.
Вітчизняна історія – це безконечний процес таврувань. Скажімо, в Радянському Союзі героїзували партизанський рух, а націоналізм засудили як бандитизм і зраду Вітчизні. За часів незалежної України пішов зворотній процес возвеличування українських повстанців і очорнення народних месників – червоних партизан. А в контексті історії – це всього лише національно-визвольна боротьба у певний період існування та розвитку держави.
На празнику села в Озерцях, де його жителі святкували своє перше 450-річчя, нашу увагу привернув чоловік в іноземній морській формі. Познайомилися: Карпо Прокопович Петрук, уродженець нашого району, громадянин Росії, більш як 50 років віддав службі на річковому флоті. Механік суден. Наш хлопець з Полісся, що став моряком, був приписаний до плавзаводу №7. Нині на пенсії, проживає в Астрахані. Та кожного року з лютого по листопад його знову і знову викликають на роботу, і він несе вахту на весняній і осінній «путині», на своєму траулері, де ловлять рибу і переробляють її.