Напевно, кожен чоловік потайки на якомусь етапі свого життя мріє про залізного коня.
Щоб так, як у кращих епізодах культових американських кінострічок: варто приїхати на шалено крутому мотоциклі – і всі дівчата навкруги готові бути твоїми.
У когось з часом мріє минає. В когось за відсутності зайвих коштів втілюється у вигляді більш практичного транспорту – автівки. І, напевно, лише у невеликого відсотка чоловіків мрія таки перетворюється у реальність.
Ігор Шкіндер – один з таких, хто вирішив не лише мріяти. Сьогодні він – власник не просто мотоцикла. Він не просто водить байк, а в свої 30 років уже очолює місцевий мотоклуб «Гориничі» (Вараш).
– Любов до їзди з вітерцем у мене почалася доволі банально: колись потрапив на один великий концерт у Севастополі, де були присутні байкери. І відтоді я загорівся бажанням теж мати такого залізного друга. Це було у Криму, під час навчання. Згодом по закінченню університету я звідти поїхав, а мрія керувати байком – залишилась. Влаштувався на РАЕС, де працюю і нині в оперативному персоналі турбінного відділення, сам накопичував гроші на мотоцикл.
Першим мотоциклом Ігоря став китайський Geon Daytona. На ньому він відкатав цілих 8 років.
– За стереотипом всі думають, що китайський виробник – це дешево і ненадійно. Проте дана модель себе доволі давно і позитивно зарекомендувала на ринку. І я в цьому переконався на власному досвіді. На цьому байку я об’їздив чи не всю Україну, був ще й у Карпатах, колись з майбутньою дружиною навіть у Крим на ньому їздив. Були ми і в крупних містах нашої країни. Частенько їздимо в гості до знайомих білоруських байкерів, вони завжди запрошують нас на свої зльоти. У планах – обкатати на байку всю Європу. В цьому році відвідаємо Шацькі озера та кілька всеукраїнських зльотів байкерів.
Два місяці тому поміняв свого залізного коня на Suzuki Intruder VL 800. Він значно потужніший, невибагливий в експлуатації, надійний.
– Чому поміняли?
– Бо з попереднього я «виріс». Я з самого початку визначив для себе пріоритети, бо ж до цього ні разу не керував мотоциклом. Перший байк для мене був скоріше навчальним. Я рахую, що чиню правильно, адже щоб керувати мотоциклом (а тим більше – байком), потрібно усвідомлювати велику відповідальність не лише за себе, а й за інших учасників дорожнього руху. Перш, ніж сідати за кермо потужного мотоцикла, треба в принципі мати навики керування. Треба призвичаїтись до нього, освоїти нюанси, щоб потім поступово підвищувати рівень водіння. І, як наслідок, – сідати на більш серйозний транспорт. А не так, як часто роблять наші люди: купують спортивний мотоцикл і ганяють до першої ДТП, а вона – не за горами, коли без розуму сідаєш за кермо будь-якого транспорту
– З якою швидкістю їздите?
– Мій байк має змогу розігнатись до 180 км на годину. Чесно кажучи, не маю мету спробувати на смак ту швидкість. Зазвичай по «варшавці» їжджу і сам, і в колоні зі швидкістю 100-110 км на годину. По інших дорогах швидкість набагато менша, через поганий стан дорожнього покриття. Цього року на початку травня було відкриття мотосезону, багато наших друзів і гостей на байках не змогли приїхати саме через нікудишній стан доріг.
– Як сьогодні оцінюєте культуру водіння серед наших водіїв?
– Був у Білорусії, то вже маю з чим порівняти. Там люди більш виховані і толерантні, завжди рахуються з мотоциклістами, поступаються дорогою, та й автомобілісти один одного поважають. А в нас як? До зустрічної машини 15 метрів, а воно з повороту вже виїжджає, думає – встигне. Отой принцип «встигну» скільки життів загубив і покалічив – і не лише мотоциклістів.
– У вас були подібні випадки?
– Були, на жаль. Потрапив в одну ДТП (не зі своєї вини, до речі). І дуже важливу роль в таких випадках грають саме мотоклуби. Якщо людина неушкоджена і при свідомості, вона в будь-якому випадку переживає стан колосального стресу. Я це на собі відчув. Я не міг отямитись в перші хвилини. Подзвонив другу з мотоклубу, він приїхав і все оформлення ДТП взяв на себе, я ж поїхав у «швидкій» і вже міг ні за що не переживати – ні за залишений на місці пригоди байк, ні за «розборки» з винуватцем ДТП. Саме так і діють мотоклуби, вони в першу чергу для цього і створюються. Тож це не лише моральна, а й фінансова підтримка один одного в будь-якій точці країни, а то й світу. Ми своїм будь-де намагаємось допомогти.
– Бути байкером – хобі не з дешевих…
– Так, це не дешево. Тому й байкерами стати можуть не всі, а лише ті, кому це дозволяє гаманець… Але якщо надто бажаєш жити отак з вітерцем – ніхто не заважає трудитись і піднятись до того рівня достатку, щоб мати змогу дозволити собі байк. Байк – це стимул.
– Скільки сьогодні коштує така махіна, як у Вас?
– В середньому байк коштує (навіть бувший у використанні) – від 3 тисяч доларів. Хороший байк – від 6 тисяч доларів і вище – це такий, що ти не будеш боятися на ньому поїхати кудись далеко. В нашому мотоклубі є навіть кілька «Harley Davidson». Екіпіровка також коштує недешево. Як кажуть байкери, екіпіровка – це половина вартості мотоцикла.
– Де ви її берете?
– Не повірите – вже понад п’ять років роблю сам! А приводом для того стала суперечка зі знайомим байкером. Я сказав що теж зможу зробити таку жилетку, як в нього, а він не повірив. Тоді я додав, що зроблю собі і всім членам мого клубу. Суперечку я виграв. З тих пір роблю різні речі, інколи експерементую. Це ще моє одне хобі. Мотоекіпіровка йде з натуральної товстої шкіри. Ось броня на мені (байкерський жилет – авт.) – це також моя ручна робота. Він вироблений з 3-міліметрової шкіри. Саме він прийняв на себе удар тоді в ДТП, і я лишився неушкоджений. А шкіра ледь пом’ялась і теж вціліла.
– Ви робите лише для себе?
– Ні, вже роблю і на замовлення. Виготовляємо різноманітну мотоекіпіровку, речі для звичайних людей – ремені, гаманці, сумки, чохли. В середньому на одну роботу йде не менше тижня, бо це робиться у позаробочий час і вручну. Найважче шити сумки. Шкіру купую через інтернет, по всій Україні – в залежності від потреби для виробу. Без натхнення заради заробітку не починаю робити виріб, бо не вийде гарного продукту. Коли те, що я зробив, хочеться залишити собі, значить, вийшло добре та гарно, і замовнику теж сподобається.
– Що вам дає байк?
– Бачите, хтось після роботи читає книжки, хтось заглядає у чарку, а я – сідаю на мотоцикл і їду куди-небудь. Це розслабляє і дає якесь перезавантаження мисленню. Ти відпочиваєш морально, а якщо людина відпочила – вона незламна. Розумієте, цим треба жити. Байк – це не просто хобі і те, що він дає – це стан душі, а не просто поїздка. Моя дружина теж мріє про свій окремий байк, і я дуже радий, що вона поділяє мої інтереси.
– Ви та Ваш мотоклуб берете участь у суспільно значимих подіях?
– Кожного року на День Перемоги ми колоною проїжджаємо від Вараша до Рафалівки, потім на Сарни їдемо. Завжди вшановуємо ветеранів та полеглих в бою солдатів. А взагалі байкери – аполітичні люди. Навіть якщо інколи у людей вони асоціюються з бунтарством…
У якийсь момент нашого спілкування дорогою пронеслись байки. Ігор похапцем попрощався, зірвався і поїхав навздогін. Двигун глибоко і солідно гарчав, смачно запахло димом з високооктанового бензину...
Згодом виявилось, що то через Вараш до Костюхнівки приїхали польські байкери на польське кладовище.
Сезон байкарів розпочато. Готуйте фотокамери!
Олена Стельмащук.
Фото автора та з архіву Ігоря.
< Попередня | Наступна > |
---|