HomeНаше життяЗустрічі для васПочесна волонтерка України відсвяткувала 93-річчя (+фото)

Почесна волонтерка України відсвяткувала 93-річчя (+фото)

( 0 Votes )

Маленька, дрібненька Наталія Гошта із села Довговоля живе у старенькій хатині. Не має великих статків, як наші депутати чи олігархи, а лише пенсію, що трохи більша тисячі гривень.

З неї щомісяця передає волонтерам по кількасот гривень. Бабуся ділиться останнім з багатьма – допомагає тим, хто у надто скрутному становищі, або хто потребує гроші на лікування.

У літній день 22 липня щедра та дуже добра бабуся, найстарша почесна волонтерка України відсвяткувала поважну дату – своє 93-річчя. Разом із волонтером та військовим капеланом Миколою Юрахом, учасником АТО Андрієм Босиком з Володимирця ми завітали до Наталії Степанівни у гості, аби розділити з нею свято.

У старенькій хатинці радісними очима нас зустрічає усміхнена бабуся і першою вітається зі словами на устах: «Приїхали!..».

На столі пухкенькі рогалики та інша смакота, поруч на кухні порпається племінниця Галина, яка допомагає бабусі.

Як і годиться, вітаємо почесного волонтера з іменинами. Вона, усміхаючись, приймає наші вітання, і додає: «Ви усі – мої діти, діти України», і потискає кожному руку. Хоча це щось більше, ніж просто потиск руки, міцність якої передає усю силу, терпіння та випробовування, що їй вдалося пережити у житті.

А пережила наша бабуся Наталія Степанівна і справді багато. За розмовою пригадує, як у 1942-му забирали молодь на роботу в Німеччину. Три роки разом з іншими остарбайтерами та радянськими військовополоненими працювала на деревообробній фабриці. Виготовляли збірні щитові будиночки. Каже, що там різні люди були – ​і добрі, й паршиві. Зараз теж усілякі є, але хто потребує допомоги, тому треба помагати, – запевняє волонтерка.

Серед тих, кому постійно допомагає, – хлопці, які перебувають на Сході. Каже, для них нічого не шкода, бо прекрасно їх розуміє, оскільки дуже добре знає, що таке війна. Каже, сама вижила колись тільки завдяки молодому організму та величезній вірі у Боже провидіння. Тож коли розпочалася війна на Сході, жінка не залишилася осторонь, а стала віддавати частину пенсії, щоб наблизити перемогу над російським агресором.

Сидячи за столом, волонтер Микола Юрах показує бабусі свіжі фото Інги, яка нині служить на Сході по контракту. Впізнаючи знайоме обличчя, волонтерка просить у Бога допомоги цій мужній дівчині-воїну. Гортає фото далі і коментує: «Це як ви тоді до мене приїжджали…». Згодом трохи ніяковіє, усміхнувшись, припрошує гостей до столу.

Попри поважний вік, Наталія Гошта має ще й непоганий слух та зір. І не повірите: вона ще може працювати власними силами, приміром, садити та копати картоплю. Щоправда, одна рука після перелому почала дещо підводити, часом дуже сильно набрякає і болить.

Так склалося, що власної сім’ї у співрозмовниці не було. Кілька років пожила з вдівцем Лавріном, який мав чотирьох дітей. Допомогла їх підняти на ноги, та й повернулася у рідну хату. Тут і живе досі.

Телевізора не має, а всі новини дізнається з радіо. Пенсіонерка говірка і компанійська.

Вона вірить, що як колись вдалося побороти Гітлера, то й нині вдасться побороти Путіна. Оскільки своїх дітей немає, то усіх чоловіків, які воюють за мир в Україні, називає своїми синочками. У щоденних молитвах просить, аби Бог захистив синочків і швидше настав мир в Україні.

Проводжаючи гостей, іменинниця зі сльозами на очах щиро дякує за те, що про неї не забули.

Пам'ятатиме вона про нашу зустріч, і дивлячись на фотокартку, яку зробили на згадку у її 93 день народження.

Бажаємо Наталії Степанівни міцного здоров'я, сили, мирного неба над головою і поруч людей, які за її добро віддячуватимуть їй тим самим!

Ольга ПЕШКО.

Фото автора.

 

У вас недостатньо прав для коментування.