Виявляється, у нас своя війна.
Яка мова про легалізацію, якщо ніхто нереагує на документи, на закони і так далі... Кричать в районі, що київські з "Айдаром" землі захоплюють! А землі чиї, ваші? Ну, так з цього і потрібно починати.
Прочитавши статтю про побудову моста у Великих Телковичах, я вирішив написати про міст, який роблять жителі сіл Новосілки і Малі Телковичі через річку Стир.
Кожного року весною нашим односельчанам приходиться зводити міст, який дуже потрібний , тому що за рікою люди мають сінокоси, ближче і зручніше діставатись до сіл Зарічненського району, а саме: Річиці (2-3 км), Борової (10 км) на базар. Міст зводять кожного року протягом 15 років
Шановна редакція газети «Володимирецький вісник»! Читаю регулярно і виписую газету вже декілька років.
Прочитавши статтю «Ніхто не забутий, ніщо не забуте» Петра Кладюка, заступника голови Володимирецької районної організації всеукраїнського організації ветеранів, депутата райради (фракція УНП), я здивувалася: як людина, яка ніколи не працювала з Анатолієм Бурцевим, може судити про те, що «Бурцев А.Д. щиро ненавидів все проукраїнське».
Війна увірвалася в наше життя немов цунамі, вихор, шторм, землетрус. Увірвалась і перекроїла все: плани на літо і майбутнє, родинні і дружні зв’язки, спокій та впевненість у завтрашньому дні. Діти залишилися без батька, дружина без чоловіка, мати – без сина. Війна покликала усіх.
Стаття у «Володимирецькому віснику» «Хто вкрав у рафалівчан знаменитого дуба?» у номері 50 від 18 грудня 2014 року нагадує рафалівчанам героїню з драми-казки Лесі Українки» «Лісова пісня» лісову Мавку, бо тільки вона жила в лісі і вміла розмовляти із деревами, бачила їхні сльози, чула їхні крики. Авторка статті Тетяна Савенко, здається, живе не в лісі, а в цивілізованому селищі, то як же вона може бачити сльози дуба і чути його крик?