HomeГромадиГромадиЗаробітчани Володимиреччини (+фото)

Заробітчани Володимиреччини (+фото)

( 0 Votes )

Де і ким у світі працюють жителі району

Низький рівень життя, зростаючі ціни та безробіття призводять до того, що з року в рік все більше українців їде за кордон у пошуках кращого життя. Хтось – щоб підзаробити за літо, інші – побачити чужу країну, а для когось – це єдина можливість прогодувати сім'ю.

Роботу за кордоном сьогодні знайти не складно. Досить часто оголошення можна зустріти навіть на електроопорах, які є своєрідним майданчиком для реклами, почути від друзів, знайомих, або ж знайти в районній газеті і особливо в Інтернеті. Сайти пошуку рясніють пропозиціями на кшталт: «Легальна робота за кордоном – Польща, Чехія, Фінляндія. Вакансії від роботодавців, зарплата від 20 тисяч гривень».

Нині найбільшою популярністю серед країн ЄС користуються Польща, Чехія, Німеччина та Фінляндія. Найвища заробітна плата у фінів та в німців.

Якщо раніше працювати за кордон їхали здебільшого чоловіки, то нині досить часто на роботу їдуть жінки, молоді дівчата та студенти. Чоловіки в основному зайняті на будівництві, виробництві та в галузі транспорту. А жінки працюють здебільшого в готельно-ресторанному бізнесі, сезонних роботах, доглядають за дітьми, престарілими чи просто займаються хатніми справами в якості гувернантки. Досить затребуваними видами робочої діяльності є сільськогосподарський сектор та допомога по дому. Звичайно, сезонні роботи мають свої переваги – можливість повернутися додому, відпочити й знову поїхати заробляти. Та, разом з тим, сезонні роботи приховують чимало небезпек – зокрема, шахрайство.

Нерідко трапляється, коли аферисти пропонують широкий спектр вакансій, низькі ціни за свої послуги, запрошення від роботодавця і допомогу в отриманні візи. Та як тільки псевдопосредники отримують на свій рахунок гроші – одразу зникають.

У поліції кажуть, що таких шахраїв нелегко притягнути до відповідальності, адже зазвичай працюють вони дуже обережно. Тому українцям, які все ж вирішують їхати працювати за кордон, варто бути уважними, співпрацювати із перевіреними посередниками чи фірмами, які мають усі необхідні на це документи та дозволи. На жаль, часто останній варіант є просто неможливим, адже значна частина українців наважується їхати працювати нелегально, що ускладнює ситуацію. Такий вибір робить їх соціально незахищеними як в Україні, так і в країні, де працюватимуть. До всього, навіть у розвиненій демократичній Європі процвітає жіноче рабство і насилля.

 Кожен, хто їде працювати за кордон, розраховує на те, що там справді легше і краще. Як же воно насправді? Про це – розповіли заробітчани із району, які мали досвід роботи в інших країнах.

 

ПОЛЬЩА

Якщо говорити про офіційне працевлаштування, то Польща є країною №1 у списку сезонних робіт для українців. Лише у 2016 році громадяни України отримали 83% дозволів на роботу, які видають у Польщі іноземцям. Для порівняння: у 2015 році цей показник становив 77%, а в 2014 – трохи більше за 60%.

За даними Національного банку Польщі, середній трудовий мігрант з України заробляє 2,1 тис. злотих (14 тис. грн) на місяць. Останнім часом через наплив трудових мігрантів із східної Європи і біженців з мусульманських та арабських країн заробітки дещо впали, але все ж можна заробити не менше 10 тисяч гривень у місяць (тобто «чистими» привезти додому). Купити автомобіль для пересування там – не проблема: вживана іномарка в хорошому стані коштує від 6 до 12 тисяч гривень.

Сергій Дацький з Довговолі розповів про свою роботу в Польщі і пояснив, чому поляки, маючи роботу у своїй країні, їдуть працювати у сусідні держави.

«Я працював на заводі Johnson Controls, який виготовляє автозапчастини до нових автомобілів. Просто в один момент захотілось спробувати щось нове. У Польщі я перебував 6 місяців, за цей період добре вивчив мову. Тепер вільно спілкуюся з поляками, вони мене прекрасно розуміють, а я їх. Поляки до мене почали ставитися добре лише тоді, коли я став вільно спілкувалися польською. Про роботу дізнався від однієї жінки з Вараша. Пам'ятаю, як вона мені дала пораду: «Ніколи не стій на місці, завжди йди і тільки вперед».

Моя зарплата складала 3000-3500 злотих. Перші два місяці було складно, а потім – звик. Робочий день тривав 10 годин.

 Стосовно життя, то в них середній рівень проживання як для європейської держави. Ціни на їжу близькі до наших, хоча знову ж таки зарплати вищі за наші.

Сподобалося мені в цій країні те, що в них дешеві автомобілі (велосипеди там іноді дорожчі, ніж більшість марок низького класу автомобілів), а ще в них чудові дороги і порядок у країні. Там легко знайти роботу. До речі, на підприємствах працює більшість українців. Поляки не хочуть працювати за такі гроші, а тому тікають працювати у сусідні держави – Німеччину, Чехію».

 

НІМЕЧЧИНА

Ця країна приваблює українців високим рівнем життя, гідною заробітною платою, порядком та стабільністю, якої так не вистачає в Україні. 21-річна студентка Анастасія (бажає залишитися анонімною) розповіла про своє літо в Німеччині.

«Я була ще студенткою на 2-му курсі, коли вирішила поїхати на літо попрацювати в Німеччину. Гроші тоді були не головною ціллю. Чесно кажучи, я не була впевнена, що зможу заробити багато. Знайомі розповідали, що часто роботодавці не платять так, як зазначають в контрактах (або як обіцяють посередники), все залежить від того, як кому пощастить.

Я їхала, щоб побачити іншу країну, гарно провести літо, і вже як додаток заробити. В результаті так і сталося. Якщо не враховувати кілька моментів, то можна вважати, що поїздка вдалася.

Ми збирали полуницю. Не дуже втомлювалися, бо роботодавець не дозволяв працювати більше 8 годин в день. Вихідних, правда, не було, але якщо йшов дощ – ми сиділи вдома, на плантації не йшли. Платили нам добре. За 2 тижні можна було заробити близько тисячі євро.

Рівень життя – супер! З нашими зарплатами звичайних заробітчан, ми могли дозволити собі все. Для порівняння: йогурт в магазині коштував 19-30 центів, тобто як у нас 19-30 копійок. Та ми таких цін ніколи не бачили. Там люди можуть дозволити собі нормально харчуватися. Спершу, коли ми побачили, як можуть жити люди, у нас був відчай, що українці такі бідні. Повертатися в Україну ніхто не хотів. Пригадую, як одна дівчинка проплакала весь вечір, коли повідомили дату нашого від'їзду.

Що стосується самих жителів, то німці – хороші люди. Я їхала зі стереотипом, що вони – педантичні, скрупульозні, грубі і лицемірні, але в житті все виявилось не так. Німці добре організовані й відповідальні, вони не розуміють, як можна не сплачувати податки чи запізнюватися на роботу.

Але є одне але!

Особисто мене зачепив той факт, що німці-чоловіки вважають українок легкодоступними. Коли їхали в місто по магазинам, наш роботодавець порадив нікому не казати, що ми з України. Спершу ми не розуміли чому так. Згодом усвідомили: це тому, що значна частина українських жінок легально займаються проституцією в Німеччині. Відтак, свідомо чи не свідомо, вони зіпсували репутацію всім іншим українським жінкам».

 

ЧЕХІЯ

Найбільше чеські компанії відчувають нестачу в зварювальниках, слюсарях, слюсарях-інструментальниках і сантехніках. Проте не складно тут знайти роботу і жінкам. Найпростіше заробити в готельно-ресторанному бізнесі, щоправда, треба знати чеську або англійську. Тетяна Тоюнда з Кідер розповіла про свої робочі будні в Чехії.

«Чехію я відкрила для себе у минулому році. Чому поїхала? По-перше, хотілося побачити світ, а по-друге, там дуже приваблива заробітна плата на рівні з Україною, та й рівень життя значно кращий. Пробула всього пів року, закінчувалася віза – я змушена була повернутися додому. Працювала нелегально, бо мала робочу візу, але в іншій країні.

Про роботу зараз не проблема дізнатися, є бізліч інформації в Інтернеті. Більш конкретну інформацію отримала від знайомої, з якою давно мріяли поїхати за кордон.

Мені довелося працювати помічником офіціанта. Це була цікава, своєрідна робота. Заклад знаходився у туристичному місці, де була можливість побачити багато різних людей, націй. Робочий день у літній час тривав 10 годин, а у зимовий – 8 годин.

Колектив у нас був змішаний – половина українців, половина чехів. Ставилися один до одного добре – жалітися немає на що. Я вже близько місяця на Україні, проте в Чехії мене чекають і мої колеги-заробітчани, і роботодавці. Хочуть, щоб я повернулася і працювала офіціанткою, оскільки я за півроку добре освоїла мову.

Стосовно заробітної плати, то вона в рази вища, ніж у нас. Приміром, до від'їзду я працювала на Батьківщині фармацевтом. Здавалося б, робота престижна, неважка. Та в Чехії за два місяці я отримувала більше, ніж в аптеці за рік. Ось така гірка правда.

Жила у Чехії в звичайній квартирі, де знімала кімнату разом з двома українками. У квартирі було все необхідне для життя сучасної людини.

Рівень життя там дійсно кращий. Вартість житла в Чехії дорожча, але ціни в супермаркетах суттєво не відрізняються; продукти коштують так, як і у нас. Ціни на одяг такі ж самі. Коли я чехам розповідала, яку зарплату отримувала в Україні, вони дивувалися, як можна так бідно жити.

Адаптуватися мені було не складно, певно через те, що я вже три роки жила окремо від батьків. Мої рідні звикли, що я постійно не з ними. Нове місце проживання для мене не є проблемою, адже дуже швидко до всього звикаю. Чесно кажучи, я й сама ніколи не подумала б, що так швидко облаштуюсь і знайду собі друзів.

У Чехії мені дуже сподобалася архітектура міст, а в людях те, що вони живуть так, як хочуть. Вони абсолютно не залежать від думок інших людей, одягаються як їм зручно, а не віддають останні гроші на якусь кофтинку лише тому, що це модно. Вони просто живуть своїм життям і отримують від нього задоволення.

 


А ще вони багато подорожують. Якось я познайомилася з однією жінкою, яка набагато старша за мене. Вона працювала в престижній фірмі, мала високу заробітну плату, а потім їй захотілося подорожувати. Вона звільнилася з роботи і відправилася у подорож світом. В її планах побувати в різних куточках світу. На даний момент подорожує в Таїланді.

Мені імпонують такі люди, з ними є про що говорити, вони багатогранні, цікаві, а головне – вільні. Насправді, не важливо хто ти, де народився, де і ким працюєш; головне – жити так, як тобі подобається і отримувати від цього задоволення».

– Чи виїхала б назавжди в Чехію? – питаю.

– Не знаю, це поки таємниця для мене (посміхається). Але я вже не раз думала над цим...

 

ФІНЛЯНДІЯ

21-річна Тетяна Хвалько з Великих Телкович розповіла, що найбільше Фінляндія запам'яталася їй привітними людьми та високим рівнем життя.

«У 18 років я поїхала до Фінляндії. Певно, як і усім в цьому віці, мені захотілося бути самостійною, мати свою копійку, а «не сидіти на плечах» у батьків.

Про роботу я дізналася через татову сестру, яка працює в одній із фірм у Рівному та займається працевлаштуванням за кордоном. Через неї ми з сестрою зв’язалися з харків’янином, який саме набирав людей суто на роботу у Фінляндію. Він допоміг з працевлаштуванням, документами, знайшов нам перекладача, аби ми вільно могли спілкуватися з майбутніми господарями. Уся допомога коштувала 100 євро з кожного. Ніяких проблем з працевлаштуванням не було, можливо, через те, що працювали легально.

Ми поїхали на сезонну роботу – збирання полуниць. Робота не з легких, її оплата залежала не стільки від нас, як від погодних умов (заробітки залежать від погоди і якості ягід). Нам в цьому плані трішки не пощастило.

Літо у Фінляндії було дуже дощове. Бувало таке, що ми могли кілька днів не виходити працювати. У дощ працювати не дозволяли й через те, що мокрі полуниці дуже швидко псувалися.

Стосовно графіку роботи, то він був гнучкий. Бувало, що працювали 2 години в день, а бувало й 4, 6 годин – все залежало від замовлення. Полуницю розвозили по магазинах. Ми загрузили машину і йшли відпочивати.

Жили у красивому дерев'яному будинку біля господарів. Ремонт був дуже хороший, кожен мав нове ліжко з ортопедичним матрацом, були всі зручності для приготування їжі, ванна, сауна.

Господарем був старенький фін, а молода господиня – з Таїланду. Вони розповіли, що одружилися заради бізнесу. Нині все, що їх пов'язує – це бізнес.

Люди у Фінляндії дуже привітні, живуть багато. Рівень життя там супер! В кожному дворі по 2-3 машини. Середня зарплата фінів – 2-3 тисячі євро. Якщо брати ціни в порівнянні з нашими – дорого. Та якщо йти в магазин і не переводити в гривні, то дуже дешево. Так, наприклад, йогурт коштує 1 євро, кілограм курки – близько 3 євро.

За місяць часу ми заробили небагато – 800 євро, зате побачили країну. Господар часто брав нас з собою, коли розвозив полуницю по містечкам.

Країна чиста, вода дуже хороша. В мене значно покращився стан волосся. Адаптуватися було не складно, бо клімат насправді не дуже відрізняється, лише вологість вища. Там дуже добре, але все одно – вдома, на рідній землі, краще!»

 

 
 

 

 

ІТАЛІЯ

Щоб знайти в Італії кваліфіковану, легальну і добре оплачувану працю – треба знати мову. Це просте правило дуже часто ігнорують шукачі щастя за кордоном. Якщо ж ви не претендуєте на фахову роботу і плануєте працювати "без мови", або з мінімальним її знанням, Італія запропонує невеликий перелік вакансій. Чоловіки можуть працювати будівельниками, робітниками сільського господарства. Для жінок Італія пропонує такі вакансії, як посудомийниця, покоївка, нянька, збирачка урожаю, аніматор, танцівниця (така робота до душі не усім і може бути дотичною до сексуальної експлуатації).

41-річна Наталія вперше поїхала закордон, коли їй було 33 роки. Вже 8 років вона живе та працює в Італії.

«Життя та матеріальне становище змусило мене поїхати за кордон. На той час в Італії була моя подруга. Я попросила, аби вона допомогла мені з грошима та житлом. Три місяці шукала роботу. Спочатку працювала в госпіталі – сиділа біля хворих, а потім пішла доглядати за престарілими. Середня зарплата 850-900 євро на півночі Італії, а на півдні – 500 євро. Усі втікають працювати на північ.

Рівень життя кращий. Там дороги чудові, з нашими не порівняти, та й сама країна чиста. Щодня по дорозі їде спеціальна техніка, яка пилососить та миє дороги.

Самі італійці не подобаються. Вони надто фальшиві. В очі кажуть одне, а поза спиною тебе обговорюють. Та вони дуже культурні, щось не знаєш – підкажуть, потрібна допомога – допоможуть.

На даний час я не дуже хочу повертатися в Україну. Мене лякають українські ціни. Вони такі ж, як у Європі! Я дивуюся, як можна вижити навіть на 3200 гривень з такими цінами. Шкода, що ніби й рівняємося до Європи, а рівень життя, культури й поведінки в нас значно нижчий, ніж у європейських країнах.

 

ПОРТУГАЛІЯ

Згідно експертним даним, кількість українців у Португалії налічує 250 тисяч чоловік. Великою популярністю в цій сонячній та дружній країні користуються вакансії, пов’язані з сезонними роботами.

36-річний чоловік Руслан (забажав лишитись анонімним), який пропрацював у Португалії рік і 7 місяців, розповів, що великі перспективи там є для тих, хто знає мову і має освіту. Затребувані юристи, лікарі, програмісти.

«На роботу в Португалію я їздив дуже давно – у 2002 році. Про неї  дізнався від знайомих. Було цікаво, в першу чергу, побачити країну. Рівень життя португальців вже тоді був значно кращий, ніж в українців. Якщо в нас, наприклад, на той час мобільні телефони були лише в начальників (У Володимирці та в Кузнецовську навіть покриття не було ніякого), то в них вони були звичайною річчю, за допомогою якої люди спілкуються. В нас, пригадую, перші торгові центри тільки з'являлися у Києві, а португальці вже давно знали, що це таке.

Мені довелося працювати спочатку різноробочим, потім – електриком. Фірма «Електроседаде» по всій країні тягнула не лише електричні кабелі, але й зв'язок те комунікації. Навіть у найвіддаленішому куточку Португалії жителям доступний якісний інтернет і зв'язок. Робочий день тривав з 9:00 до 18:00 години. Найважче нашим українцям було адаптуватися до спеки: щодня до 50 градусів на висоті 35 метрів (встановлювали мультимедійні вишки, де електрика, телефон та інтернет прокладалися разом) не кожен звикне. Та й вночі жарко: щогодини треба мочити простирадло під холодним душем, щоб поспати. Субота, неділя – вихідний. На той час середня заробітна плата в Португалії становила 650-700 євро.

Країна красива, природа чимось схожа до Карпат. Деякі огорожі і навіть будинки складені з каменю без грама цементу – та так майстерно, що й трактором не розвалиш! Люди за рівнем інтелекту значно відрізняються. Українці розумніші, але португальці набагато краще живуть за нас. Але люди там хороші, до нам ставилися як до рівних. До речі, навіть знаючи мову там українцям було важко пробитися на керівні посади – максимум майстер-прораб, і  то коли здаси екзамен з португальської мови та отримаєш сертифікат і допуск до професії.

Зате я побачив океан, вивчив іншу культуру і пристойно заробив…».

РОСІЯ

Раніше Москва завжди була центром заробітків, що вабив трудових мігрантів з України. Ще кілька років тому українці масово їхали заробляти саме у цю країну, маючи постійні робочі місця навіть у таких фірмах, які будували закриті об’єкти типу АЕС або обслуговували МосЕнерго. Українці цінувалися як відносно недорога робоча сила, при цьому виконуючи висококваліфіковану роботу. Дехто там оселився, завів нові сім’ї. Конфлікт на Сході позначився на лояльності українців до агресивного сусіда, відповідно, й на ставленні росіян до українських гастарбайтерів (особливо із Західної України).

З 2014 року кількість наших співгромадян, які відвідують РФ, скорочується в геометричній прогресії. Так, у 2013 році понад 6 мільйонів українців відвідали сусідню країну, а у 2015 році — близько 4 млн. Основними причинами стали як окупація Криму та війна на Донбасі, так і скорочення внутрішнього ринку праці в самій Росії та, відповідно, падіння заробітків.

Доїжджати в Російську Федерацію тепер стало набагато важче, а нелегалів-гастарбайтерів охоче ловлять усі – від федеральної міграційної служби та поліції до бандитів і вербувальників у лави добровольців збройних формувань ЛНР/ДНР. Чимало українців потрапили до російських тюрем за надуманими навколополітичними підозрами, потрапили у трудове рабство до бандитів або ж опинилися на Донбасі – рили окопи ополченцям (хоча про це ніхто не говорить вголос). Нині цей ринок праці хоч і значно скоротився, та все ж трудові мігранти ще й досі працюють на величезних російських просторах.

43-річний Віталій (забажав лишитись анонімним) розповів про свою роботу в Росії. Щоб заробити трохи грошей, йому доводилося працювати від зорі до зорі.

«Пошуки роботи в Росії я почав елементарно – просто цікавлячись, хто із знайомих виїхав туди на заробітки. Знайшов «шабашку» досить швидко. Знайомий покликав на роботу в Тульську область. Чому саме в Росію? Та чомусь у 2011 році багато хто їхав у Росію. Я теж поїхав, бо близько, і знайомі мої були там.

Працював на будівництві. Робота була складна, працювали з ранку до пізнього вечора. Жили у квартирі, яку нам надав роботодавець. За квартиру не платили, але харчувалися за свої гроші. Зарплату назначав нам наш роботодавець. Чесно кажучи, вона не була великою, адже ми працювали нелегально і повністю залежали від ласки працедавця і безпосереднього виконроба.

Тоді було трішки складно зі зв’язком, бо спілкуватися по телефону дорого. Нині є усі мережеві зручності для спілкування. Але бажання їхати туди знову на «шабашку» чомусь немає…

Стосовно самої країни та людей, то мені більше подобається Україна. Багато росіян поводять себе дуже не культурно, ображають громадян іншої національності. А ще там люди більше схильні до алкоголю – особливо жінки».

БІЛОРУСЬ

Найбільш затребуваними професіями у сусідній країні є будівельники, каменярі, арматурники, плиточники, внутрішні ремонтні роботи та робота в сільському господарстві. 24-річна Олеся розповіла, що думають про працелюбство українців білоруси.

«На роботі у Білорусі я була в минулому році. Їздила туди кілька разів. Працювала на тепличному господарстві. Про роботу дізналася від знайомих, з ними й поїхала.

Робота не важка. Спочатку 2-3 дні було трішки складно – нова територія, люди, умови. Та з часом втягуєшся і все стає на свої місця.

Працювали ми щодня без вихідних. Коли йшли вибирати огірки, вставали о 5-тій ранку. Працювали 3-4 години. Потім йшли готувати сніданок, снідали й перепочивали. Після цього йшли працювати у теплицю з томатами. Помідори вибирали  теж 3-4 години. Потім йшли обідати, відпочивали годинку або дві, а далі – сортувати томати по ящикам. Робота теж не складна.

Умови проживання в нас були  непогані. Мали свій будинок, в якому жили четверо. Він знаходився біля теплиць. Ми могли їсти все, що росло на городі в наших господарів: кавуни, дині, різні сорти помідорів, огірки, цибулю, моркву, капусту, картоплю.

Господарі у нас були дуже добрі. Вони ретельно доглядали за господарством. Ставилися до нас з повагою. Ми, дівчата і жінки, не носили ящики з помідорами. Нам не дозволяли навіть відра з овочами носити. Там були для цього окремі чоловіки, вантажники. Господарі постійно спілкувалися з нами, розпитували про  наших родичів. Частенько привозили нам різні смаколики. Якогось мовного бар'єру теж не відчували, бо вони говорили переважно російською, яку ми з дитинства добре знаємо і розуміємо. Взагалі наші господарі дуже люблять українців і цінують їх, бо не приховують, що саме українці найвідповідальніше ставляться до роботи. А ще білорусам подобаються українські гроші. Ми на згадку лишали їм окремі купюри.

Щодо самої країни, то ми її мало бачили – як хіба проїздом були у Пінську. Хоча господар пропонував їхати з ним, розвозити овочі на ринки, але так випадало, що в той день було або холодно, або падав дощ.

Які враження про Білорусь в цілому… Там – порядок! Здавалося б, сусідня країна – зовсім близько, а різниця настільки відчувається. У білорусів хороші дороги, чисто, спокійно. Люди зайняті своєю роботою – в основному фермерськими господарствами. В селі порядок! Ніхто не ходить п’яний, не б’ється, не матюкається. Бо в них за це можна отримати або величезний штраф, або навіть сісти за грати. Люди, принаймні ті, з якими ми були знайомі, привітні, прості, щирі.

У порівнянні з українськими зарплатами Білорусь вигідно відрізняється. Там середня заробітна плата становить від 10  до 20 тисяч гривень і більше, залежно від умов роботи. За день нам  виходило 250 гривень. Ціни там дешевші, особливо на молочні продукти.

На роботу я поїхала б ще, а от постійно жити – ні. Все-таки Україна мені рідніша!»

 

ФРАНЦІЯ

Ця країна приваблює українських заробітчан тим, що рівень життя тут є одним з найвищих у Європі. Хоча нашим співвітчизникам працевлаштуватися дуже складно, проте на даний час там проживає майже 35 тисяч українців, 33 % з яких мешкають у Парижі. Для того, щоб отримати роботу, потрібно мати на неї спеціальний дозвіл, що реєструється в Департаменті праці та зайнятості. Тимчасові роботи дозволені на термін до 18 місяців при умові отримання тимчасової посвідки для проживання. Щоб залишитися на триваліший термін, потрібно отримати дозвіл на проживання, який видають на 10 років.

32-річний Анатолій (бажає залишитись анонімним) працює в Парижі майже 3 роки. На заробітки за кордон вирішив їхати, бо там можна заробити значно більше, виконуючи таку ж саму роботу, як і в Україні.

«Я не ставив собі за мету переїхати до Парижу, але якось так вийшло, що вже тут стільки часу живу. За просту роботу будівельника в день можна отримати від 100 євро, а це від 1 500 до 2 000 євро на місяць. Щоб заробляти більше, робітник повинен мати спеціальні навички та вміння».

Анатолій каже, що знайти роботу в Парижі непросто, якщо не мати друзів або знайомих, які вже раніше облаштували своє життя та можуть в чомусь допомогти. І додає, що коли не знаєш французької мови, то є можливості для працевлаштування лише у фірмах, які заснували або українці, або інші жителі пострадянських країн. Мовний бар'єр має дуже велике значення.

«Напевно, якби повернути час назад, то всі роки, які я витратив на навчання в університеті, проміняв би на вивчення іноземних мов. Адже вони відкривають всі двері», – розповів чоловік.

ІТАЛІЯ

Для Надії з Володимирця найтяжче було прийняти рішення про поїздку до Італії. У новій країні освоїтися було не дуже складно, оскільки там у неї проживають родичі.

«Для мене найголовніше було зробити перший крок, прийняти рішення – поїхати, щоб підзаробити. Чесно кажучи, з роботою перебирали, бо шукали ту, яка мені буде до душі. Півтора місяця навчання італійської з племінниками – і я стала співмешканкою  93-річної сеньйори.

Робота була не надто складна – прибирати, готувати їсти, доглядати за жінкою. Можна сказати, що там я робила все, що й вдома, тільки в Італії за це платили гроші. Працюючи доглядальницею в цій країні, можна отримати 500-600 євро в місяць.

Рівень життя там і справді суттєво відрізняється від нашого. Краєвиди чимось нагадують Крим.

Особисто я була вражена усміхненими і завжди радісними італійцями.

Країна мені сподобалася. Я розумію тих людей, які у пошуках кращого життя виїжджають за кордон. Україні, напевно, ще довго доведеться йти до тої стабільності, якою нині можуть похвалитися чимало європейських країн. Хоч особисто я не виїхала б назавжди до Італії, бо в мене в Україні дім, сім'я. Проте вибір вільних людей я розумію і ні в якому разі не засуджую».

 

 

Ольга ПЕШКО.

Фото із особистого фотоархіву заробітчан

 

Неважливо – їдете ви на постійну роботу чи шукаєте сезонний підробіток – у погоні за грошима не варто забувати про безпеку і власне здоров'я.

Тим, хто наважився їхати працювати у іншу країну, юристи рекомендують завжди звертати увагу на графік роботи та те, чи плануються роботи у вихідні дні. Якщо так, то обов'язково дізнатися, які це години.

Важливою складовою є оплата праці. Вона вказується погодинно чи помісячно – в залежності від країни та від умов роботодавця. Крім того, при оформленні документів обов'язково повинна бути вказана офіційна назва підприємства, з яким укладається договір про працевлаштування, і дані про працівника, який його заключає. Важливо, щоб це була компанія, яка дійсно зареєстрована. Ліцензія компанії перевіряється в залежності від країни, де вона зареєстрована. Варто звертати увагу на розмиті формулювання у контракті. Пам'ятайте: чим чіткіше прописані всі деталі, тим більше гарантій того, що вони будуть виконуватися у майбутньому. 

 

У вас недостатньо прав для коментування.