На днях у Володимирецькому районі, (с. Довговоля, в господарстві колишнього ветлікаря пана К.) свиня в’єтнамської породи народила поросят із чітко вираженими ознаками мутації внаслідок родинного схрещування.
Міжнародний турнір пам’яті Василя Коростеля
пройде у Володимирці
Мотобол – ціла епоха в історії Володимиреччини. А історія власне нашого мотоболу нерозривно пов’язана і з сусідньою Дубровиччиною, і з білоруським Пінськом. Все починалося незабаром після війни, коли цим спортом почала масово захоплюватися молодь Радянського Союзу і України зокрема. Взагалі-то про виникнення мотоболу як світового виду спорту є кілька версій. Найпоширеніша – він зародився у французькому місті Діжоні в 20-х роках ХХ століття (хоча подейкують, що діжонці самі підгледіли мотобол у англійців). А ось зовсім недавно з'явилася ще одна версія: в Америці гра «моторполо» відома ще з початку 20-х років минулого століття; у ті часи там проводився навіть свій чемпіонат.
Мене не раз обпікала людська образа. Та чим пекучішою вона була, тим яскравіші враження залишала… доброта тварин.
…З раннього дитинства дивиться мені в очі наша корова Зірка. Якою ж лихою була вона на пасовиську! Хоч як би її не гляділи пастухи, вона знаходила спосіб утекти і порозкошувати у шкоді. То міг бути овес, сінокіс або радгоспна кукурудза чи конюшина. Але пам’ятаю й інше: великі коров’ячі очі дивляться на мене, і мічена білявою зірочкою вухаста голова так і норовить лизнути мене у бороду, ніс і щоки. Регочучи, я відхиляюсь, і норовлива Зірка здається мені втіленням доброти.
Останнє оновлення на Середа, 03 жовтня 2012, 09:52
З кожним роком зростає значення ветеринарної служби, адже на неї лягає величезна відповідальність за епізоотичне благополуччя в районі. Так, 31 липня 2012 року в селі Комишуватка Приморського району Запорізької області підтверджено діагноз на африканську чуму свиней. Негайно були сформовані групи спеціалістів для ізолювання хворих і підозрілих на захворювання свиней.
З початку 2012 року у держлісфонді Рівненської області було зафіксовано 36 лісових пожеж на площі 17,49 га. У зв’язку з високим рівнем пожежної небезпеки, що настала в лісах Рівненщини, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України та доручення Державного агентства лісових ресурсів України Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства рекомендує користувачам мисливських угідь області відтермінувати відкриття сезону полювання на пернату дичину на пізніший термін.
Що райцентрівське сміттєзвалище днів десять тому підпалили, аби звільнити площу для нових порцій промислового і побутового хламу, – стверджувати цього не буду хоч би тому, що на гасіння пожежі кинули всю наявну у селищі пожежну техніку. Під потужним натиском вогонь відступив, але й протягом кількох днів окремі груди сміття ще диміли, погрожуючи новим загорянням.
Буревій накоїв лиха на Володимиреччині
Ще зранку в понеділок синоптики оголосили штормове попередження по 5 західних областях України. Дивлячись на наслідки руйнівної стихії в Луганську, Києві, Одесі, Чернігові та інших містах, чомусь думалося, що нас ця біда обмине. Аж ні: ввечері у той же день ураган пройшовся і нашим районом. Лише кілька хвилин небесного гніву поруйнували те, що люди роками будували…
– Жили ми в селі Добрянка на Одещині, в кілометрах двохстах від обласного центру. А вже перед війною перебрались у Малу Вільшанку. Батько, Іван Фролович Макаренко, працював директором школи. Мама, Олександра Тимофіївна, – вчителька. У сім’ї було четверо дітей. І виростали ми під враженням, що наші батьки – надзвичайно чесні і дуже добрі люди. Учнівська парта, бувало, списується, а на ній жодної подряпини. Як нова – такими вихованими були учні. Я народилася перед війною. На одному із знімків сфотографована з дядьком Павлом у 39-му році. Він у нас жив і від нас пішов в армію. А дядько Коля пішов на службу у 39-му. Перебувши всю війну, у 47-му повернувся схожим на старого діда, так його «підмалював» фронт. Мав орден Слави. А додому прийшов з порожнім речовим мішком, такий був принциповий і порядний. І взагалі наша Мала Вільшанка була активною. Як і весь південь України, який і нині вирізняється волелюбною вдачею. Село було і справді маленьким, але життя в ньому вирувало. І жаль, що в наші дні воно вимерло. Сестра якось поцікавилася. Каже, лишилося лише кілька хат...
Останнє оновлення на Середа, 09 жовтня 2013, 12:53
Ну і що, що десь над Стиром є висота 193?.. Ну і що, там геройською смертю гинули люди?..
Безліч разів можна по-міщанськи повторити це «ну і що». Але навчившись уловлювати незримий зв’язок між подіями, хіба міг не відчути особисту залежність від тієї відомої хіба що військовикам безіменної висоти? Посприяв цьому й болісний спогад матері, що шпичаком уп’явся в серце під час наших довірливих розмов.
Та було ж у матері троє синів. І разом із ними підростали три материнські мрії: поставити соколят на крило, усіх трьох одружити і жити біля них, втішаючись їхнім щастям.
Кожний день починався у матері думкою про найстаршенького Миколку, середульшого Петрика та найменшенького Віктора. А відбувши трудовий день, вона й засинала, благословивши всіх трьох на щасливу долю. Ох, якби ж то стільки спромоги в материнських руках, скільки добрих сподівань у її серці! Вона б гори перевернула і моря вичерпала б пригорщами – а дісталася б того земного скарбу, що величається синівським щастям!