Біле озеро

           Біле озеро карстового походження, знаходиться у Володимирецькому районі Рівненської області, в басейні річки Стир (притока р. Прип'ять). Розташоване поблизу села Більська Воля. Біле озеро має площу 453 га. Це друге за величиною в Рівненській області після о. Нобель (470 га). Воно складається з двох лійкоподібних улоговин карстової природи глибиною 22 і 26 м. За повідомленням директора турбази, у 2005 році зафіксовано глибину 34 м. Розташоване воно серед боліт в межиріччі Стира і Веселухи.

 

 Біле озеро – особливе. Тут унікальне поєднання болотних, озерних і лісових природних комплексів Західного Полісся. Проте в озері щорічно відмічається зниження рівня води, в тому числі й внаслідок інтенсивного рекреаційного використання.

Озеро має суто поліський ландшафтний колорит, дуже мальовниче та по справжньому унікальне. Безпосередньо до озера підходять лісові й болотні масиви, що разом утворює єдиний гідрологічний комплекс. Вода за складом гідрокарбонатно-кальцієво-магнієва (типова для озер лісової зони).

Цікавим і своєрідним є хімічний склад води, який несе їй славу цілющої. Фосфор, сірководень і до 6,37 мг/л гліцерину! Біле озеро – єдине в Україні з підвищеним вмістом гліцерину у воді, через що має надзвичайні цілющі властивості. Тому вода здається шовковистою на дотик.

За часів панської Польщі до Білого було прокладено вузькоколійку, по якій воду з озера цистернами вивозили у Варшаву спеціально для лікування пані Пілсудської – дружини глави польської держави. Партизани та вояки УПА, що воювали в цих болотах, також згадували про цілющу воду Білого озера. Нею заживлювали рани, виходжували підстрілених коней.


За висновками вченого Павла Тутковського, під час найбільшого в історії Землі Дніпровського зледеніння місцина, де нині розміщене Біле озеро, була безпосередньою ареною діяльності льодовика, що й зумовило характерний рельєф: піщаники й болота, кінцево-моренні гряди та піщано-гравійні вали. Це – останці озових насипів, витвори уже вмираючого льодовика. До речі, ози на Рівненщині зустрічаються лише тут, на північному заході області. В болотистому ареалі озера досі збереглися рідкісні рослинні релікти льодовикового періоду.

Дніпровське зледеніння залишило на берегах озера морену: уламковий матеріал, що переносився льодовиком. Піщана гряда з великою кількістю кременю — його слід, як і піщано-гравійні вали (ози) висотою 5-12 м та довжиною від 0,5 до 1,5 км, що простягаються довкола озера вздовж лінії руху льодовика.

Озеро знаходиться на 156,5 м (уріз води) над рівнем моря. Воно має овальну форму, трохи витягнуте із заходу на схід (довжина — 2,65 км, ширина — 2,10 км). Дно озера пологе, піщане. Живиться підземними водами, частково поверхневими від танення снігу та дощів. З дна б'ють холодні та теплі джерела, а на глибині 8 м температура постійна: +8°С. Тому і в морози поверхня не повністю замерзає, товщина криги – 25-50 см, рідше 80 см. Середня глибина озера 10 м. До глибини 2-2,5 м вода прозора.


В районі Білого озера є рідкісні й цікаві рослини. Це лікопадієла заплавна, цмін піщаний, росичка круглолиста, яка захоплює дрібних комашок і перетравлює їх, як шлунок тварин; осоки (хонкокорневищна, багнова, дводомна). Біля могутніх ялин знайшла собі місце, корячка болотна — поліська орхідея з дуже красивою квіткою. Із сосною подружилась зелена кучерява коничка. У воді озера біля берега знайдено рідкісну рослину — молодильник озерний, який раніше був більш відомий у Воронківському озері.

З тварин зустрічаються вовк, лисиця, вужі, ящірки. На берегах озера гніздяться дикі качки, гуси, живуть бобри та ондатри. Ще в 60-х роках зробленим із лози кошем можна було зачерпнути з озера багато риби та раків. Цікавою в озері є риба вугор річковий європейський, тіло його змієвидне, довжиною 2 м, вагою до 6 кг. В озері серед риб водяться окуні, щуки, линки, йоржі, карасі, плітки.

За матеріалами досліджень Вʹячеслава СНІЖКА, Михайла КОБИЛЯНСЬКОГО та Українського державного лісотехнічного інституту (доц. І.В. Шукель, канд. с.-г. наук; А.П. Дидай; В.А. Бачук).