ДСНС повідомляє
Олександр Олександрович МЕЛЕЩУК у політиці не новачок. Він добре відомий на Поліссі як господарник, депутат Костопільської районної ради з 2010 року (до цього був депутатом Володимирецької районної ради з 2000 по 2010 роки), який чотири рази обирався до районних рад, член Народної ради, яка була створена взимку 2014 року на підтримку Євромайдану і Революції гідності, успішний директор Млинівського лісгоспу.
Сьогодні він є кандидатом у народні депутати по 155 округу (Володимирецький, Дубровицький, Зарічненський, Рокитнівський райони та місто Кузнецовськ) від Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина». З яким настроєм та якими цілями йде він на вибори, ми й поцікавилися в пана Олександра.
ШКОЛЯР, СТУДЕНТ, СОЛДАТ, ЛІСНИЧИЙ, ДИРЕКТОР І ДЕПУТАТ…– Тож, Олександре Олександровичу, розкажіть, будь ласка, як Вам вдалося пройти трудовий шлях від помічника лісничого до директора лісгоспу і Заслуженого лісівника України?
– Народився я в місті Сарни Рівненської області в сім’ї агрономів. У 7 років пішов у перший клас Сарненської СШ №5, а через рік ми з сім’єю переїхали у Володимирець, де проживали до 1979 року. Навчався у Володимирецькій середній школі з 2-го по 7-й клас, а у 1979 році усією родиною переїхали в Рівне, де у 1982 році закінчив школу №2. В цьому ж році поступив на навчання до Львівського лісотехнічного інституту на лісогосподарський факультет. В 1984 році після закінчення ІІ курсу був призваний на строкову службу до лав Радянської армії, а через два роки після демобілізації повернувся до навчання на ІІІ курс лісогосподарського факультету ЛЛТІ. В 1989 році успішно здав державні іспити, захистив дипломну роботу та отримав кваліфікацію «Інженер лісового господарства». З цього часу й пов’язав своє життя з лісом… 
З квітня 1989 року працював на посаді помічника лісничого Решуцького лісництва Клеванського лісгоспу; з 1995 року по 1997 рік – інженером лісового господарства Клеванського держлісгоспу; з жовтня 2000 року 9 років поспіль пропрацював на посаді директора Володимирецького держлісгоспу, а з травня 2009 року – директором ДП «Костопільське лісове господарвтсо». З травня 2012 року по теперішній час – на посаді директора ДП «Млинівське лісове господарство».
– Як бачимо, ваша трудова діяльність вже 25 років тісно пов’язана з лісом, природою… Не жалкуєте про обраний шлях? Що підштовхнуло вас зайнятися саме цією справою?
– Інакше свого життя я не уявляю. Мої батьки, тато й мама, були агрономами. І в Сарнах, і в Володимирці вони працювали в сільському господарстві, тож мої дитячі роки теж пройшли на Поліссі, на природі. Навколо мене завжди був ліс, поле, болота…
Ніколи не забуду, як школярем ходив у фотогурток від Будинку піонерів. Щоб зробити гарні знімки, ми з учителем ходили немало кілометрів вглиб лісу. Це і влітку, і взимку. Розваг як таких не було, знову ж таки каталися на лижах теж у лісі, влітку і восени ходили по гриби і ягоди. Чимало теплих дитячих спогадів в мене пов’язані з відпочинком на Воронківському озері. З усіх лісових озер Рівненської області щодо рослинності саме воно є чи не найзагадковішим. Його довжина сягає близько 600 метрів, а площа 21 гектар. Тут, до речі, можна зустріти таку рідкісну рослину як молодильник озерний, яка, на жаль, швидко зникає у зв'язку з промисловим або побутовим забрудненням водойм. Часто ми, як і всі місцеві жителі, їздили на Біле озеро.
Це був також період будівництва Рівненської АЕС. У жнива ми також працювали на колгоспному зернотоку …
Тож у старших класах я вже не мав сумніву, з чим пов’язати своє життя. Вагався лише, куди буду поступати, – чи в Київську сільськогосподарську академію, чи у Львівський лісотехнічний інститут. Зрештою, за прикладом батька, який вчився в Дублянах (Львівська обл.), обрав Львів. Хоча, якби обрав Київ, не пішов би в армію. Але тоді були зовсім інші цінності й переконання. Я вважаю, що справжній чоловік обов’язково має мати військову підготовку, щоб у разі потреби захистити свою родину і рідну землю від окупанта.
– З чого розпочалася Ваша депутатська діяльність? Коли вперше виграли вибори і були обрані до районної ради?
– Зараз таке життя, що де б ти не працював, завжди треба мати тісний зв'язок з громадою, простими людьми, орієнтуватися, в кого які проблеми, яким чином їх можна оперативно вирішити. Єдиний шлях – це мати право голосу в органах влади, вчасно озвучити ту чи іншу інформацію, бути проміжною ланкою між людьми та владою, тобто безпосередньо впливати на прийняття доленосних рішень району.
А вперше вирішив балотуватися у 1998 році, працюючи на посаді лісничого в Клеванському лісгоспі. Тоді громада виявила мені довіру, і лісничий вперше став депутатом Рівненської районної ради.
Ставши депутатом, мені довелося спілкуватися з усіма верствами населення. Тішився, коли саме мої дії як депутата приносили людям користь. Це дуже важливо, адже інакше втрачається будь-який зміст депутатської діяльності. Хоч деякі депутати чваняться лише своїми значками і статусом…
Після того я ще чотири рази поспіль обирався депутатом районних рад. Зокрема, був обраний депутатом Володимирецької, Костопільської районних рад. А під час буремних подій боротьби з режимом Януковича свідомо став членом Народної ради, яка була створена взимку 2014 року на підтримку Євромайдану і Революції гідності. Допомагали нашим Героям на майдані: збирали кошти, транспортували продукти харчування.
– Чи велика у Вас родина? Ким працювали Ваші батьки?
– Моя родина – це моя дружина Інна, син Олександр, наше маленьке чудо – донечка Олюня.
Син за прикладом батька лісником не став (сміється, - авт.), пішов у ногу з часом і нині активно займається комп’ютерними технологіями, їздить переймати досвід у Польщу. Йому це цікаво, у нього своє життя, тож хай займається, ця справа теж важлива. До речі, син має також лісову освіту, як і батько, але не працює в лісі.
Батько ж мій, уродженець міста Сарни, покійний дід та його рідний брат працювали усі на залізниці. Пізніше за станом здоров’я був змушений залишити роботу на паровозі і почав працювати у підсобному господарстві залізниці.
Моя мама родом з Новоград-Волинського району Житомирської області. У свій час закінчила Житомирський сільськогосподарський інститут і теж працювала агрономом в одному з колгоспів Сарненського району. Так мої батьки й познайомились.
– Розкажіть про Ваші захоплення.
– Олюня (дочка - авт.) підбиває нас на риболовлю. Їздимо в Козлин на ставок. Як це не дивно, але у свої не повні 6 рочків вона вже успішно освоїла вудочку і вже не раз витягувала чималих окунців. Тата й маму вже може нагодувати юшкою…
Частенько виїжджаємо цілою сім’єю до Решуцького лісу по гриби. Прикметно, що у грибах я розбираюся краще, ніж у риболовлі.
Раз чи два у сезон виїжджаю з друзями на полювання. Через брак часу робимо це на відкриття і закриття сезону.
ПРО БУРШТИН, БЕЗГЛУЗДУ МЕДИЧНУ РЕФОРМУ ТА ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЮ ВЛАДИ
– Якими бачите свої перші кроки як народного депутата України?
– Перш за все звертатиму увагу на нюанси реформи місцевого самоврядування. Зокрема, децентралізація влади – це добре, але укрупнення сільських рад не завжди відобразиться позитивно на житті людей. Як показує життя, якщо раніше в тому чи іншому селі була сільська рада або центральна садиба сільськогосподарського підприємства, а її забрали і після укрупнення зробили в іншому населеному пункті, то життя там починає «тухнути», якість життя селян знижується через відсутність контролю на місцях. Росте безробіття, молодь виїжджає в міста. Виникають й адміністративні проблеми: приміром, якщо в районі було 20 сільських рад, а стало 4, то навіть взяти довідку для людини стає проблематично.
Інший приклад. Днями мав розмову з сільським головою Рафалівки (селище міського типу у Володимирецькому районі). Там є лікарня. Так само є центральна районна лікарня у Володимирці. Вдумайтесь! Щоб хворій людині на лікарняний лист поставити печатку, їй треба їхати з Рафалівки у Володимирець. Такі речі треба ліквідувати. Тобто, реформи – це добре, але у всьому має бути міра і здоровий глузд. Тож перші мої кроки будуть спрямовані на поліпшення якості життя людей на місцях.
Окремо хотів би зупинитись на передбаченій законодавством дешевій електроенергії для людей, які проживають у 30–кілометровій зоні Рівненської АЕС. Наразі ж, всупереч задекларованій нормі, про дешеву її вартість вони лише мріють…
– На які проблеми всеукраїнського рівня звертатимете в парламенті увагу своїх колег-депутатів?
– Як відомо, нам пропонують провести приватизацію стратегічних об’єктів, таких як залізниця, атомні електростанції, пошта. На мою думку, і як показує Європейський досвід, це є негативні явища. Безумовно, продаж цих структур може принести тимчасову ситуативну вигоду, разом з тим у кінцевому рахунку нічого доброго з цього не вийде. В державі має бути монополія на стратегічні об’єкти. Ось, наприклад, електромережі вже приватизували, і що ми сьогодні маємо?..
– Я б хотів на цьому зупинитись окремо. На фоні загального безробіття легалізація й узаконення видобутку бурштину дозволить створити величезний резерв, адже надра належать народу, тобто простим людям. А відтак претендувати на краще життя мають право й ті, хто ніколи видобутком «сонячного каменя» не займався. Тож саме законодавче врегулювання видобутку та реалізації бурштину для мого округу – чи не найголовніше питання. Висновок такий: узаконення видобутку бурштину – запорука високого рівня життя всіх мешканців краю: вчителів, лікарів, пенсіонерів та інших бюджетників. Тож робитиму все, щоб місцевий бюджет мав суттєві надходження від легалізації видобутку бурштину.
– Що думаєте про медичну реформу? Вона себе виправдала?
– Вкрай невдалі ініціативи колишньої влади призвели до того, що під виглядом так званої оптимізації в районах почали закривати лікарні. А це ж не лише незручності для хворих людей, а безробіття для висококваліфікованих лікарів.
Чому швидка допомога, яка виїжджає на виклики у села, підпорядкована аж обласному центру? На мою думку, вкрай негативним явищем є підпорядкування цих автомобілів не лікарням у Володимирці, Зарічному чи Більській Волі, а прикріплення їх до Рівного. Якщо, наприклад, хтось терміново потребує термінової госпіталізації в селі Ромейки, а команда на виїзд поступає з Рівного, а не з Володимирецької районної лікарні, то це вже дійсно якесь безглуздя.
Так само людям незрозумілі переваги первинної медицини. Якщо людина, яка працює в Рафалівці, і працює на атомній станції в Кузнецовську, раптом захворіла і хоче лікуватися в Рафалівці, то без дозволу Володимирецької лікарні лікуватися вона в Рафалівці не зможе. А потім, коли вже чоловік пролікувався у Рафілівці, закрити лікарняний теж там не можуть… Знову треба їхати у Володимирець. Це ж безумство.
– Які у вас міркування відносно пенсійної реформи, яку прийняла впроваджувала минула влада Януковича?
– Однозначно її треба відмінити, адже згідно з тією реформою було збільшено віковий поріг виходу на пенсію. В майбутньому необхідно зробити так, щоб якщо людина працюватиме після досягнення пенсійного віку, скажімо, до 70 років, то їй однозначно треба збільшувати розмір пенсійного забезпечення. А взагалі це дуже серйозна і окрема тема…
– Окресліть, будь ласка, ваші погляди на реформу місцевого самоврядування.
– Перш за все, в рамках цієї реформи дуже актуальним є залишання податків на місцях. Наприклад, якщо зареєстрована в Київській області фірма працює на території Дубровицького чи Рокитнівського району, то податки сплачує в бюджет Києва. А підприємство може ж бути шкідливе; воно коптить, димить, а місцеве населення з того лише має шкоду і ніякої компенсації. В такій ситуації місцевій владі немає ніякого стимулу розвивати на своїй території виробництво чи промисловість, адже, крім шкоди для здоров’я місцевого населення, тут нічого немає.
Бюджет повинен формуватися знизу до верху, а не навпаки. В нас же виходить, що всі зароблені кошти йдуть вище. Хтось там сидить, його ділить, а хтось знизу щось їм возить за те, щоб вони правильно поділили свої ж зароблені кошти. Це ж абсурд.
Якось я був у Польщі. Там у невеликому містечку з населенням 3000 чоловік за рахунок місцевого бюджету утримується школа з плавальним басейном, достойним спортивним центром, гуртожитками. До такого життя необхідно тяжіти й нам. І нічого складного тут немає. Треба лише хотіти це робити – і все. Переможемо – закачаємо рукава і візьмемося до роботи, бо зволікати часу вже нема. Іншого шансу в Україні може і не бути.
– У такому разі дякую за розмову та щиро зичу перемоги!
– Без сумніву, Україна переможе!
| < Попередня | Наступна > |
|---|