ДСНС повідомляє
На перший погляд може й не помітно, але в душі кожного православного українця щось бурлить. Всі в очікуванні довгожданого Об’єднавчого собору, який 15 грудня має поставити крапку, об’єднавши всіх православних в єдину помісну православну церкву.
Сподіваємось, що не пересваряться та оберуть найбільш достойного Владику, якому буде вручено томос про автокефалію.
І Українська Православна Церква постане п’ятнадцятою, але рівною серед рівних у родині Світового Православ’я.
Пригадалась давня моя розмова митрополитом Рівненським та Острізьким Даниїлом, який 13 років тому відійшов до Господа. Він був одним із головних учасників переговорного процесу з визнання Української Православної Церкви Київського Патріархату світовою православною спільнотою.
Тоді митрополит сказав: «У зв’язку з проголошенням Незалежності у нас в Україні створились такі логічні підстави, які при строгому дотриманні церковних канонів дають нам повне право мати свою Автокефальну Православну церкву. Навіть Москва не могла перечити наочній логіці і надала усне погодження, хоча в невдовзі назвала нас розкольниками. І це переросло з суто церковного русла в політичне».
– І хоч не знаю, скільки пройде часу, – казав він, – 20, 50, 100, а може і більше років до цієї знаменної події. Тож будемо молитись і просити Бога, щоб швидше ми стали рівними православними серед рівних.
Які пророчі слова!
Пригадалась ще одна давня розмова вже з іншим митрополитом, нині орденоносним. Той у тривалій дискусії, не маючи переконливих аргументів (мабуть, має в душі все-таки проукраїнські гени), сказав, що він готовий перейти до УПЦ КП, але люди не готові.
І ось тут як доказ, що люди готові як ніколи, хочу навести такий факт. Депутати нашої районної ради із 30 присутніх у залі більш як 2/3 голосів віддали за підтримку звернення Президента України до Вселенського Патріарха Ворфоломія про надання автокефалії – і лише один був проти! Хто б що не казав, але нинішня районна рада досить різношерста, і тиску ніхто не робив – проте у відповідальний момент згруртувалися.
Вірю: в цей неспокійний час ми близькі до того, що в нас назавжди зникнуть суперечки: хто канонічніший, а хто благодатніший, правильно вінчаний чи хрещений.
Думаю, що всі в Рафалівці знають, хто такий Дрималик, а в Довговолі – Петро Кладюк, у Полицях – Микола Дукач, а в Балаховичах – Микола Юсько. Так, буде важко стриматися. Але нікому не потрібно випинати свою далекоглядність, а іншим – свою впертість бо це дорога в нікуди. Всі, по-християнськи маємо стати смиренними та відповідальними.
І вже насамкінець спала думка — яке наше покоління щасливе, не дивлячись на ті проблеми, які кожен з нас має! Адже питання про незалежну державу, про автокефалію церкви піднімалось не один раз і не одне століття. А скільки за це постраждало українців!
Хотілось би згадати того самого Івана Мазепу. Будучи більше 20-ти років Гетьманом України, за власні кошти побудував та реставрував десятки православних храмів. Але в момент можливого відновлення державності України став на проукраїнську, а не московську сторону. І за вказівкою російського царя був проклятий церквою. Тож йому приходилось доживати віку у вигнанні і з неканонічною анафемою.
Лише у вересні цього року у Вселенському Патріархаті сказали, що анафема накладена не за церковними канонами. Своя церква такого б не допустила.
Можна тут згадати і Василя Червонія, і ще багатьох патріотів України, які, на жаль, не дожили до сьогоднішнього дня. Наше ж покоління з новою силою відновило процес становлення державності і автокефалії. І ще при нас все йде до успішного завершення та отримання Томосу.
Усі і на всіх рівнях – від митрополита до прихожанина, від Президента України до простого українця – маємо розуміти, що єдність нам в цей воєнний час вкрай потрібна.
«Український Томос» об’єднає православних, відповідно, зміцнить і нашу державність.
Олександр Бобрик,
депутат Володимирецької районної ради.
| Наступна > |
|---|