HomeІсторія, дослідженняІсторія, дослідженняЧи буятиме Тарасова верба у Володимирці?

Чи буятиме Тарасова верба у Володимирці?

( 0 Votes )

Кожен народ має свої символи – те, що найбільше любить і шанує і що стало його святинями. Для України такими є калина, верба, дуб, барвінок, чорнобривці, оскільки здавна уособлюють красу нашого краю, духовну міць народу і його любов до Батьківщини. «Без верби і калини нема України», – говорить народна приказка. І що б ви думали? У нас росте близько тридцяти видів верби!

Перекази стверджують: коли копали криницю, то кидали в неї шматок вербової колоди, щоб очистити воду. У відро з питною водою клали вербову дощечку. І в цьому проявлялася не тільки народна гігієна, але й побутова культура народу.

Не випадковим вбачається і те, що «свіжу вербову палку», підібрану у Гур’єві-городку (згодом вияснилося, що то був невідомий ботанікам вид верби), на заслання в Кос-Арал привіз із собою Тарас Шевченко. Згодом ту вербу так і назвали: Sаliх Тагаs, Верба Тараса. А тоді, завершивши вимушену мандрівку з України у Казахстан, наш Кобзар випадково підібрану «палку» посадив  серед піщаників і солончаків півострова Мангишлак – і з часом з неї виросло дерево, у затінку якого він любив відпочивати. «Тепер у мене є українська верба», — повідомляв поет в одному з листів. І тій вербі судилося не лише довголіття, а й особливе місце у духовному житті нашого народу.

Вражаюча доля Тарасовї верби

З роками у далекому Кос-Аралі довкола посадженої Шевченком верби розкинувся справжній сад. Незважаючи на суворість клімату, він зберігся до наших днів. А Тарасова верба, яка його започаткувала, вистояла цілих 150 років! На превеликий жаль, не так давно вона загинула. Але з Канева та Львова привезли гілочки вирощених уже в Україні шевченківських верб і посадили у казахську землю. Парк імені Шевченка у 1925 році уряд Казахстану оголосив недоторканним, а створений у ньому музейно-меморіальний комплекс дбайливо оберігає дорогий для казахів образ українського письменника-гуманіста. Адже Т.Шевченко у числі перших змалював казахів і казахські краєвиди. Та й посаджене ним на піщаному солончаку дерево було першим у Новопетровському укріпленні.

У 1939 році казахське місто Форт Олександрівський (до 1857 року – Новопетровське укріплення) перейменували у Форт Шевченка. Там досі бережуть світлий спогад про нашого Кобзаря. А в 1961 році на Мангишлаку побувала делегація західноукраїнських письменників, які привезли додому паросток шевченківської верби і посадили у Львові. З малої гілочки виросло могутнє дерево, яке  через 40 літ пустило молоді пагони. Через два роки, напередодні 150-річного шевченківського ювілею, кілька привезених з Казахстану вербових гілочок висадили у Києві біля Спілки письменників та біля голосіївської оселі поета Максима Рильського.

Готуючись до шевченківського ювілею, у 1964 році літератори Рівненщини спільно з Анатолієм Крашаницею, колишнім учасником літоб'єднання «Плуг» та редактором газети «Червоний прапор», у міському парку впорядкували територію біля пам'ятника Кобзарю. І тоді ж поруч із пам’ятником посадили привезений із Новопетровського укріплення паросток Тарасової верби. У 1989 році кілька гілочок цієї верби, що рясно розрослася, вкоренилися біля Шевченкового джерела у селі Пустоіваннє на Радивилівщині.             

 

Пам‘ятник Т.Г. Шевченку у рівненському міському парку, біля якого росла Тарасова верба.
  

                 Верба ріднила, єднала, здружувала…               

Братерські стосунки українського і російського народів нині розколює нищівний клин жорстокої міжусобиці, власне, тієї ж, що в давнину підірвала державну могутність Київської Русі, а в ХУІІ столітті повергла звільнену з польської неволі Україну у жахіття Руїни.

Українці світу з тривогою стежать за подіями на історичній Батьківщині. Всюди, на Заході та в країнах колишнього СРСР, вони роблять висновки з трагічного українського сьогодення. І сумно, що наш народ знову на небезпечному історичному роздоріжжі між Євросоюзом і СНД і що колишнє східнослов’янське братерство переводять у розряд спогадів.

…Ще у квітні 2012 року Далекосхідна державна наукова бібліотека, Міжнародний інформаційний центр і Хабаровський український хор «Батьківська криниця», вшановуючи Великого Кобзаря, провели творчий вечір «Тарасова верба». А влітку 2006 року у місті Краснодар посадили привезену зі Львова гілочку верби, розділивши її на чотири відсадки. До осені 2007-го це були вже триметрові саджанці, один із яких у квітні 2008-го посадили у Краснодарі біля пам’ятника Т.Г.Шевченку, другий – біля дому-музею, ще один – у парку Північно-Кавказького НДІ тваринництва у селищі Знаменському, а четвертий – біля школи-ліцею Кубанського козачого хору. Обрізані перед посадкою чотири віточки знову вкоренили і в травні 2008 року посадили біля входу у музей Я.Кухаренка – доброго Шевченкового друга. Учасникам цього зворушливого дійства мріялося, що літ через сорок юні нащадки Краснодара дадуть нове життя Тарасовій вербі, а взяті зі старого дерева молоді відсадки у нових десятиліттях символізуватимуть дружбу двох великих народів. Натомість заговорили гармати, поставивши мільйони людей перед болючим питанням: «Невже їхня мрія про мир і братерство не вгодила всемогутній Історії і стала їй упоперек шляху?». Майданом і Анти-майданом, Києвом і Одесою, Донецьком і Луганськом, Іловайськом і Дебальцевим твориться відповідь на це доленосне питання.

 

Диво-дерево крокує Україною

10 квітня 2014 року у дворі Музею видатних діячів української культури Лесі Українки, Миколи Лисенка, Панаса Саксаганського та Михайла Старицького теж висадили пагінець-нащадок верби, посадженої Шевченком на далекому Кос-Аралі.У Києві 16 квітня у Голосіївському парку культури та відпочинку започаткували вербову алею. Одну з гілок Тарасової верби, кажуть, передали у Стрий, а з верби, яка виросла вже у Стрию, – до Сторожинецького дендропарку. Відсадки цієї верби, яку вважають «внучкою» Тарасової, і висадили у Голосіївському парку.  таке ж дійство сталось у дворі Інституту філології Київського університету імені Т.Г.Шевченка.

Так, крок за кроком, розросталася Всеукраїнська акція «Тарасова верба», що проходила під знаком 200-річчя Тараса Шевченка. До неї охоче долучались українські громади всього світу. А з інтернету вдалося почерпнути, що її фундатори – Всеукраїнська громадська організація «Поступ жінок-мироносиць», Благодійний фонд «Троянди й виноград» імені М.Т.Рильського та Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського. (Задля справедливості відзначимо й те, що термін «Тарасова верба» набагато старший від однойменної з ним акції. Кажуть, ще у 1963 році, напередодні 150-літнього шевченківського ювілею, поет Андрій Малишко привіз із Казахстану кілька гілочок Тарасової верби. І тоді ж їх посадили біля будинку Спілки письменників та голосіївської оселі Максима Рильського).

Дороге нам дерево проростає і в селі Шевченкове на Звенигородщині, на острові Хортиця в Запоріжжі, у Полтаві, Шполі, Кривому Розі на Замковій Горі у місті Чигирин та в інших містах і селах України.

 

«Тарасова верба своє відплакала…»

А що ж на Рівненщині? Ми не  були осторонь прекрасного культурно-просвітницького руху. Але не поминула нас і велика прикрість. Прийшовши напередодні шевченківського ювілею до бюста у Рівненському міському парку культури та відпочинку на свято «Тарасова свіча», письменники Рівненщини були здивовані й обурені, коли замість плакучої верби біля пам’ятника побачили пеньок. І як було не обуритися? Та верба теж вела родовід від посадженої Шевченком на Кос-Аралі. Як і Шевченкова, з 60-х років минулого століття вона теж постаріла. Але якщо її не можна було, обрізавши, омолодити, то чом пагін із неї не посадили на місці зрізаної? (До речі, вирощених із тої верби саджанців вистачило б для всіх культзакладів, шкіл і дитсадків Рівненщини!).

Це не по-людськи. Так роблять лише варвари, вандали, обурювався відомий у нашому краї письменник Євген Шморгун. Але в міському об’єднанні парків культури та відпочинку до письменницьких тривог поставилися простіше. Кажуть, за вербою, яка все більше хилилася, спостерігали два роки. Її серцевина згнила. А під час бурі велика гілляка взагалі відламалася. Дерево, яке стало небезпечним, зрізували за погодженням з міською екологічною інспекцією. А якби цього не зробили, воно, падаючи, могло розвалити пам’ятну стелу, і тоді парковиків звинуватили б у безвідповідальності.

В об’єднанні запевнили: на місці зрізаної посадять молоденьку вербичку. Але багато хто побоювався, що ця верба вже не буде Шевченковою. Та хіба цього не можна було уникнути, згадавши, що прародичку Шевченкової верби – гілку для вкорінення – можна привезти з села Пустоіваннє? Свого часу там теж висаджувалася Шевченкова верба!

 

фоторепродукція з малюнка Т.Г.Шевченка «Мангишлацький сад»;

 

 
 

Усіх радує, а нас – обминула?

Прикро, але чудова культурно-екологічна акція «Тарасова верба» практично не торкнулася нашого поліського краю. Ми вшановуємо Шевченка. Разом із ним побиваємося над драматичною долею України. І хіба дивно, що пам’ятник Кобзареві понад півстоліття стоїть у селі Великі Цепцевичі, а вже у часи незалежності постав і в Володимирці?

Ще на зорі незалежності Михайло Дубов, Іван Сидорчик та автор цих рядків чи не першими в районі порушили перед місцевою владою питання про спорудження шевченківського монументу у райцентрі. Загалом у райкомі партії і райвиконкомі нас підтримали. Але знадобилися довгі роки, перш ніж сам монумент постав на найкрасивішій нині у райцентрі вулиці.

Поруч із ним уявляю ще один не менш прекрасний пам’ятник Кобзарю – плакучу вербу, яка веде родовід від шевченківської, – і вважаю, що це навіть краще, ніж десятки чи й сотні велемовних вечорів про Великого Кобзаря. Було б здорово, якби й у дитсадках дітки гралися у затінку шевченківської верби і під тією ж вербою слухали розповіді вихователів про свого видатного співвітчизника. Головне ж, щойно сказане – аж ніяк не фантазія захмелілого від патріотизму романтика, а цілком реальний проект, за який варто братися.

Із такою думкою вступив у кабінет заввідділом культури і туризму Валентини Пінчук і, схоже, не помилився.

– На обласному рівні про таку акцію перед працівниками культури, на жаль, не йшлося. Але не зовсім зорієнтувались ми і в себе у районі, – вважає Валентина Миколаївна. – Але якщо за це братися, то це має бути проектом не одного року й не одного ювілею. Тарасова верба має ввійти у життя селищних і сільських громад надовго, і, звісно, ми раді підтримати таку хорошу акцію.

До розмови долучилася й директор Володимирецької централізованої бібліотечної системи Ілона Курач:

– Звісно, бібліотечні працівники зі свого боку теж підтримають прекрасну патріотичну акцію. Більше того, вже найближчим часом постараємося вияснити, де можна роздобути майбутній саджанець – гілочку Тарасової верби.

Бажання щось зробити то вже початок майбутньої роботи. Отож є надія, що Тарасова верба й у Володимирці невдовзі приживеться неподалік пам’ятника нашому великому поетові, а через кілька літ хвилею пам’яті і любові розіллється шкільними скверами, подвір’ями Будинків культури й ігровими майданчиками дитсадків. І це буде пам'ять не одноденна і любов не словесна, бо у шепоті кожного листочка промовлятиме безсмертний геній людини, яку заслужено вважаємо совістю і честю свого народу.

Олексій ГОРОДНИЙ.

 

У вас недостатньо прав для коментування.