Авторизація

HomeНаше життяДолі людські

Долі людські

Незагоєна рана Чорнобиля

( 0 Votes )

Полин-трава... Стародавнє містечко пригорнулося серед лісів і ланів до світловодої Прип'яті. А звідки, з яких глибин народних придбала ти назву — полин-трава?

Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у наших серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини. Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйони загиблих людей, особливо молодих.

 

Варвара Лютко: "З такими думками до Бога іду"

( 0 Votes )

 

Родина це таке маленьке слово, А скільки ж в ньому сенсу, доброти,

Це мами перша колискова, Це батьків прояв теплоти…

Родина тихий серця шепіт, З яким нам по життю іти.

А.Н.

 

"Покинули Крим, аби не зраджувати присязі"

( 2 Votes )

Сьогодні багато проживає серед нас тих сміливих, мужніх людей, які одного разу були змушені прийняти важливе рішення – покинути стіни рідної домівки, зібрати найнеобхідніше і шукати прихистку на іншій території, починаючи нове життя. Так покинула Крим і приїхала на Володимиреччину сім'я Базанів.

44-річний Андрій Іванович народився у селі Дубівка. Практично з народження і до вступу на військову службу з батьками проживав у Красносіллі, адже батько був там головою колгоспу. Вся його військова кар’єра була пов’язана з прикордонною службою.

 

У 73 роки -- учениця Рафалівської автошколи (+фото)

( 0 Votes )

Так, у 73 роки я пішла навчатися на водія, – розповідає мені пані Тетяна Решетицька з селища Рафалівки.

–Біда заставила. 5 червня буде рік, як пішов із життя мій чоловік Петро Олександрович Решетицький. Він працював вчителем у Суховільській школі. А я – у «ВОХРі» на Рівненській АЕС, старшим стрілком. Є така нежіноча професія... Чоловік і я чесно виконували ввірену роботу.

 

Переселенці. Олена Рябоволова: "Я переживала, що у селі нас не сприйматимуть"

( 0 Votes )

Сьогодні чимало людей зі східної України продовжують залишати домівки, рятуючи власне життя та життя своїх близьких. Досить часто вони змушені їхати туди, де немає жодних знайомих їм людей.

Проте в кожного із них є одне величезне бажання – жити у спокої та мирі. Саме воно переборює будь-які відчуття невідомості.

 

Сторінка 1 з 6

На даний момент 141 гостей і 2 користувачів на сайті