Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Хліб за всіх часів і в усіх народів вважався найбільшою святістю. Про нього писали поети і мислителі, його прославляли в піснях і думах. Коли хліба не ставало, приходило лихо. Недаремно людина, творячи щоденну молитву, просить Бога: «Хліб наш насущний дай нам сьогодні». Якщо на столі немає хліба – на ньому не вистачає найголовнішого.

Відповідно до державної програми щодо підтримки соціально-незахищених категорій населення діє закон України про соціальний хліб. У законі «Про соціальний хліб» ( 2003 р.) читаємо: «Цей Закон встановлює загальні засади державного регулювання цін на окремі сорти хліба для малозабезпечених верств населення». А далі у статті 1 «Соціальний хліб – окремі сорти хліба, які виробляються хлібопекарними підприємствами (хлібозаводами та міні-пекарнями) та реалізуються населенню за фіксованими цінами».

У Володимирці на критому ринку «Нектар» в магазині «Рум’янець» ТДВ «Кузнецовський хлібозавод» ТМ «Рум’янець» кожного ранку завозять хлібобулочні вироби, також і соціальний хліб.

– Соціальний хліб – той, який випікають за простою рецептурою: борошно, вода, сіль та дріжджі, – розповідає заступник директора ТДВ «Кузнецовський хлібозавод» Ольга Пешко. – Нині ми випікаємо 2 сорти соціального хліба – житньо-пшеничний та пшеничний. Ціни на цей хліб на даний час нижчі собівартості і є збитковими для нашого підприємства.  У Володимирець кожного дня відправляють біля 120 хлібин (60 житньо-пшеничного та 60 – пшеничного).

Минулими роками соціальний хліб незначно відрізнявся у ціні зі звичайним. Та й взагалі все було дешевше. Сьогодні навіть соціальна хлібина коштує 5 грн. 30 коп. І це суттєва різниця, адже звичайний хліб коштує від 7 гривень. Мабуть, через те біля хлібного кіоску постійно шикується чимала черга. Люди, переважно старшого віку, займають чергу ще з 7 ранку (а дехто й раніше). Та все одно всім соціального хліба не вистачає. Покупці нарікають на продавців. Мовляв, хліб ховають, щоб продати потім по ціні звичайного, або тримають ж для родичів та знайомих.

А декілька днів тому з’явилось нове правило покупки: потрібно пред’явити пенсійне посвідчення. Без нього соціальний хліб не відпускають. І знову невдоволення серед покупців. Дехто при собі документа немає, бо не знали, дехто боїться лишній раз носити, щоб не згубити його. Хто тихесенько стоїть в черзі, а хто нарікає на все і на всіх. Звичайно, у наш нелегкий час актуальна поговірка «Копійка гривню береже», і для багатьох соціально-незахищених категорій населення зекономлена гривня суттєво береже їхній бюджет. Частенько в черзі виникають і сварки. Хто за ким займав, а хто стає по другому колу. Знову ж таки – кожному своє: одній сім’ї буханця може вистачити на декілька днів, а другій – лише на обід.

І хоча «покупець завжди правий», та поважаймо й працю продавця. Легкої роботи на світі немає, і їм теж тяжко. Потрібно прийняти товар, порахувати, зробити відповідні записи, а зараз ще й впізнати по фотокартці на документі людину... Продавці теж люди, і теж, буває, нагрублять клієнту, інколи й обрахують. Звичайно, що й візьмуть соціального буханця до свого столу. Що не кажіть, у нас так заведено: хто де працює, звідти й тягне.

Дякувати Богові та добрій волі директору ТДВ «Кузнецовський хлібозавод» Олегу Ординату, що такий соціальний хліб взагалі ще існує. Адже людина вирощує хліб. А хліб вирощує людину. Виховує і перевіряє її на зрілість та мужність. І це також вічне, як світ. Хліб не можна замінити нічим. Старі люди люблять казати: «Хліб — це святе». Мабуть, тому, що були на їхньому віці роки, коли було слово «хліб», але не було самого хліба.

Звичайно ж, хочеться, щоб соціальний хліб зміг попасти на стіл до дійсно малозабезпечених сімей. Цього прагнуть і його виробники. Та над цим треба ще попрацювати, бо корінь всіх сварок і суперечок – відсутність совісності і доброти. На жаль, не тільки у продавців, а найчастіше – у покупців, які не вміють соціальний хліб соціально споживати (тобто ділитися з іншими). Учімося більш терпимо ставитися один до одного і прощати людям малі гріхи.

 Хліб – мірило нашої вихованості, опора нашої духовності. Він – життя!

Леся ГАВРИЛЮК