Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Сюди ще можна їхати, щоб полюбуватися старовинною поліською архітектурою. Тут ще не рідкість хатинка, яка, скинувши солом’яний капелюх, десяток літ тому нарядилася шифером і яку без жодного цвяха теслі-умільці склали з допомогою пили і сокири. І все ж, цивілізація дісталася сюди. Вона пройшлася стрункими кілометрами електроліній і мотає стареньку асфальтівку на колеса сучасних авто. І вона ж посміхається вікнами добротних новозбудованих осель та блиском сучасних європарканів. З прикрістю сприйнялися лише дві речі: лісова пожежа обіч дороги та купи щебеню, зсипані у місцях найщедріших вибоїн і які розсуваються не грейдером, а колесами проїжджих машин.

Словом, мій шлях проліг в Озерці. І покликала сюди місцева школа, якій у 2010 році присвоєно «титул» аварійної. Першовересень ось-ось знову покличе за парти. Як же уживатимуться школярі з цією затяжною аварійністю?

– Дивлюся  на вашу стареньку школу – і з приємністю згадую свою рідну, дуже схожу до вашої, – звертаюся до директора Юрія Кравчука та вчителів, які у передчутті нового навчального року, мов мурашки, порядкують у класах та на шкільному подвір’ї. – Враження таке, що тримає її не лише на побілка. А раз так – переконайте, будь ласка, що їй і справді час на спочинок!..

І ось ми з Юрієм Ростиславовичем рушаємо в сумну і воднораз приємну, попри весь смуток, мандрівку. Бо ж цій старенькій школі треба дякувати за сотні дитинчат, що вилетіли з неї у широкий світ. А ще – за її красу, яка нагадує бляклу, але ще не зовсім вицвілу вроду вже немолодої жінки. Це відчуття ні на мить не полишало мене. І тим більшою стає прикрість, навіяна непроханими «зморшками» колишньої красуні.

– Лишень послухайте, – припрошує Юрій Ростиславович і вдаряє долонею по стіні. – Чуєте, як бринить пустотою?

Ще й як чую! Колись добротне хвойне дерево спорохніло. Упродовж півстоліття його сточив шашіль. Та ще більше ріже око інша прикмета старості: дерев’яні бруси вивалюються з замків. Так і жди, що свіже повітря проллється у клас не вікном, а крізь провал у стіні! А тут ще й масивні фундаментні блоки зміщуються врізнобіч, та так, що вже й не збагнеш, хто кого підтримує: блок стіну чи стіна – бетонну глибу.

Помітивши такі ознаки старості, не дивуєшся, що частина школи – з 20-х років минулого століття, а інша, прибудована впритул, – з 50-х. Ця школа своє таки відбула!

З директором обходимо класні кімнати. У кількох, де стеля особливо прикра, попід балки акуратно вляглися обшивочні плити. Де стіни сипалися жовтавим порохном, заввишки у пояс простяглися дерев’яні панелі. Вони надають навіть якогось затишку. І суть цього дива розкрив Юрій Ростиславович:

– Усе тут робиться з любов’ю. Ми як можемо підтримуємо рідну школу. Не махаємо рукою, мовляв, чим більше згниє, тим швидше з’явиться нова, а поправляємо перекриття, латаємо покрівлю, білимо і фарбуємо. Однак тільки любов’ю свою школу, на жаль, не врятуємо. Треба кошти. Навіть за застарілими підрахунками – не менше п’ятдесяти мільйонів гривень…

Любов до рідної школи вчувалася і в речах, які, як для випадку, могли б зовсім не цікавити. Треба бачити, яке зібрання унікальних партизанських фотознімків тут надбали! А яка добірка сільської старовини прислуговує шкільним знавцям історії та краєзнавства! І хоча про музейну кімнату лише мріється, замість неї створили клас-музей, де і навчаються, і любуються дорогою серцю старовиною. Саме тут відбуваються всі шкільні краєзнавчі заходи. І мимохіть наростала повага до озерецьких учителів та їхніх вихованців.

Але подумаймо: до волинського Серхова звідси ближче, ніж до «рідної» Рудки чи Більської Волі. Після 9 класу шкільний шлях тутешніх любознаїв фактично обривається, бо до найближчої середньої школи далеко, а екстернат – паличка-виручалочка при здобутті повної середньої освіти! – всерйоз, хоч убийте, сприйняти важко.

Я неабияк був вражений, дізнавшись, що Озерецька школа, попри аварійність, – це цілий комплекс будинків і будиночків, які компактно розмістилися неподалік головного корпусу. В одному з них – шкільна їдальня. Ще в одному – майстерня та кімната для гурткової роботи. В особнячку неподалік – частина бібліотеки, кімната школяра, кабінет медсестри і класна кімната. Решта бібліотеки тулиться у приміщенні сільради, а в сільському клубі «прописалася» дошкільна група. Навіть цим підтверджується відчайдушно-шанобливе ставлення до школи. Завдяки цьому тут однозмінне навчання. Але як житиметься відтепер дошколярикам у їхньому пришкільному міні-садочку, адже з 1 вересня їх уже буде три десятки? І як навчатися першокласникам взимку при температурі в десяток градусів? У їхньому класі дві грубки, однак як не пали, клас скидається на морозильник. А ще в одному класі, кажуть, бачили, як сонячне проміння просвічувало… з підлоги (очевидно, потрапило туди крізь щілини у фундаменті).

У не найкращому смислі слова школа стає все більш екзотичною. Тож не дивно, що, обстеживши її, компетентна комісія сотворила документ під назвою «Технічний звіт по обстеженню технічного стану несучих конструкцій Озерецької ЗОШ І-ІІ ступенів Володимирецького району», в якому чорним по білому значиться: «Подальша експлуатація будівлі неможлива». Цьому вердиктові – уже п’ятий рік. Але школа експлуатується, як і п’ять чи десять років тому, а виготовлений у 2013 році проект нового приміщення  (проектант – ПВП «Олімп») припадає пилом. Точніше, він, за одними даними, на експертизі, а за іншими – уточнюється щодо вартості майбутніх робіт. Довго уточнюється! Але ще більша прикрість тутешніх учителів і школярів – що їхня школа значилася в обласній програмі реконструкції та будівництва шкіл на нинішній рік – і все намарне. Як мене запевнили, всі передбачені програмою об’єкти, крім озерецького, прийняли будівельників. От і постає питання: що їм завадило завернути й сюди – не затверджена експертами проектно-кошторисна документація чи чиясь досадна безалаберність?

І в райуправлінні освіти, і в райдержадміністрації актуальність озерецької проблеми не заперечують. Більше того, вважають її першочерговою в районі, на яку треба спрямувати і кошти, і трудові ресурси. От тільки початок реального будівництва огорнутий дуже обережним оптимізмом: на 2016 рік озерчани знову мають потрапити в обласну програму шкільного будівництва. Перший камінь у її основу, сподіваємося, нарешті закладуть. Втім, побутує й думка, що Озерецька ЗОШ «підірвалася» не стільки на застарілих числах проектно-кошторисної документації, скільки на степангородському «бунті», коли тамтешня сільська громада активно, навіть агресивно виступила за шкільне будівництво у власному селі. Може, й так. Школа у Степангороді своє теж відслужила, і це офіційно визнано в облдержадміністрації. Про це не раз писалося й у «ВВ». Але треба чесно визнати, що аварійність Озерецької школи встановлено цілком мирно, а Степангородської – під тиском громадськості. Очевидно, це має відбитися на черговості шкільного будівництва в районі. Тим паче, що тривогу б’ють і педагоги ще двох сіл – Кідер та Воронок. Солідний вік дерев’яної Воронківської ЗОШ продовжиться заміною покрівлі і вікон. А от у Кідрах освітянський «вузлик» тугіший. Якщо його не розв’язати,  вчителям «перенаселеної» школи доведеться трудитись у три зміни. За словами директора Любові Ямпольскої, якщо раніше піти назустріч хоч обіцяли, то нині вже й не обіцяють, а корпус для молодших школярів украй потрібний.

Нинішня ситуація ні в Озерцях, ні у Степангороді, ні у Воронках нікому оптимізму не додасть. І все ж, певний висновок напрошується.

Озерці! Тутешня школа найбільш ветха. Мало того, цегляна шкільна їдальня теж всипана тріщинами, і туди небезпечно заводити дітей. Школа, на наш погляд, не тільки має ввійти до обласної будівельної програми на 2016 рік, а й впродовж року вирости новими, розрахованими на багато десятиліть корпусами. Цього вимагають і досить висока народжуваність, і те, що в сусідньому Городку від початкової школи відмовилися за умови, що дітей на навчання підвозитимуть в Озерці.

Степангород! Як би не було, але сільську громаду нинішнє шкільне приміщення не влаштовує. Я не бачив акту про визнання школи аварійною, але побував у ній, оглянув її перекриття і покрівлю. Правду кажучи, стало боязко за місцевих школярів. Тому і цій школі треба торувати дорогу в обласну програму шкільного будівництва.

Кідри! Хай не ображаються тутешні педагоги, але їм і їхнім вихованцям випадає потерпіти найдовше. В обласній казні, щоб зробити все і враз, коштів, очевидно, не знайдеться. Отже – неминуче спрацює черговість, окреслити яку ми й наважилися.

Озерці!

Степангород!

Кідри!

Ці важких три кроки, один за одним, мусимо ступити. І це справа честі як місцевої районної влади, так і обласної. Треба тільки не обіцяти, як це вже сталося, а братися за діло. Адже країна міцна не лише виробництвом, а й своїми школами, точніше – громадянами, яких ці школи навчають і виховують.

Олексій ГОРОДНИЙ

Фото автора