Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Перейшовши у 1983 році на роботу в тодішню «Ленінську зорю», упродовж майже десятка років я очолював відділ листів та масової роботи. Будучи обізнаним з редакційною поштою, пишаюся, все ж, не тим, що упродовж п’яти хвилин міг знайти будь-який лист за будь-який рік, а тим, що жоден підготовлений журналістами критичний виступ, вміщений під рубриками «Лист покликав у дорогу», «За вашими листами», «Хоча лист не опублікований», «Проблему порушує читач», «Гострий сигнал», не обходився без офіційної відповіді служб, яким адресувався.

Зрозуміло, траплялися відписки. Але газета вкотре поверталася до «завислих» із якоїсь причини тем і «дотискала» збайдужілих чи зледащілих чиновників. Між редакцією, читачами й офіційними установами підтримувалися найтісніші зв’язки. І порушилися вони лиш у 90-х роках минулого століття, коли з не залежних від газети причин у вихідних даних з’явилася примітка «Листування з читачами лише на сторінках газети».  Відтоді і пішло-поїхало. Відверта розмова з чиновництвом на болючу для району тему стала проблемою. Так само – й сподівання офіційної відповіді на важливі для громадськості, але незручні для начальства питання.

Так, зокрема,  сталося з журналістською спробою уточнити певні подробиці в роботі Володимирецької дільниці ПАТ «АЕС Рівнеобленерго». Чимало води збігло Бережанкою, помінялося керівництво важливої для району служби, а редакційний інформаційний запит так і залишився без відповіді, хоча йшлося про речі, важливі для всієї районної громади. Люди нарікали, що треба мати вищу математичну освіту, аби розібратися в одержаному від РЕМу рахунку, от ми й поцікавилися, чи не занадто ускладнено методику обрахунку плати за електроенергію. Просили відповісти й на інше питання: «Чим пояснюється введення у рахунки за електроенергію графи про авансову оплату електроенергії, тобто попередню оплату ще не спожитої електроенергії? Чи не зручніше робити це згідно з конкретними заявами споживачів і в цілком конкретних ситуаціях?» Принагідно зазначали, що нав’язані людям «авансові платежі» ускладнюють розуміння споживачами виставлених їм рахунків на оплату спожитої електроенергії. Але зрозумілої, вичерпної відповіді на ці та інші питання не діждалися. Не допомогло й те, що закон зобов’язував РЕМ відреагувати на надісланий інформаційний запит.

Минає більше року й щодо запиту, адресованого місцевим податківцям. Знову ж, більше десятка важливих питань – і ні слова у відповідь. Спочатку нам запевняли, що не готові кваліфіковано розібратися в усіх тонкощах впроваджуваного оподаткування нерухомості. А відтак взагалі «забули» про лист, хоча питання, вважаємо, варті уваги.

«Пункт «е» ст. 266.2.2 ПКУ передбачає, що промислові будівлі, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств не підпадають під податок на нерухомість. І все ж, будучи впевненими, що їхня нерухомість звільняється від оподаткування, чимало промислових підприємств, які володіють виробничою нерухомістю, можуть зазнати податкових штрафів, – зазначали ми. – Річ у тім, що в ПКУ не визначено, які підприємства є промисловими, як визначити виробничі корпуси, цехи і т.п. і як оподатковувати адміністративні приміщення цих підприємств. Навіть коли підприємство промислове, то не так просто довести, що певний об’єкт його нерухомості виробничий. Словом, більшість виробничих підприємств можуть одержати повідомлення про несплату податку на нерухомість, тоді як фактично від цього податку їх мають звільнити. Чи не станеться подібного і в нашому районі?» У відповідь – ні слова.

«Після внесення змін у Податковий кодекс комерційна нерухомість… стала об’єктом оподаткування. Ставка податку для неї – 2% від мінімальної зарплати, але оплачується кожний квадратний метр загальної площі об’єкта. Виняток зроблено лише для виробничих приміщень, малих архітектурних форм та нерухомості, належної бізнесменам, які торгують на ринках, – вони податок платити не будуть. Чи володіють податківці чітким переліком діючих малих архітектурних форм і скільки цих МАФів маємо у себе в районі, зокрема у Володимирці та Рафалівці? Чи підпадатимуть під пільгу торгові місця на обох райцентрівських ринках, включаючи і так званий малий критий ринок?» – допитувалися ми в іншому випадку. Але й тут – мовчок. Як і по всіх інших питаннях, якими цікавилися. Мовляв, що нам вдієте? Ми самі визначаємо, де писати, а де мовчати. І таку «мовчазливу» позицію зайняли не тільки в ОДПІ. Від інтерв’ю газеті відмовилися в Кузнецовській міськраді, хоча ситуація у місті, що склалася, зводить людей з не зовсім зрозумілими їм питаннями. Більше місяця відмовчуються й у Володимирецькому ВПУ-29, хоча профтехосвітня сфера на грані закипання: фінансування училищ передається на місця – і профтехосвіта, вважає багато хто з освітян, на межі знищення.

У час, коли в усіх областях б’ють на сполох, гріх було не зацікавитися долею рідного училища. «У Луцьку п’ять профтехучилищ міська влада взяла на своє утримання. У Кузнецовську ПТУ так само виживатиме завдяки атомній станції. А як почувається Володимирецьке ВПУ в умовах переходу на місцеве фінансування? – цікавилися ми. – Після протестних акцій у Києві влада знайшла певні кошти для профтехосвіти. Чи можна відтак говорити, що ситуація радикально змінилась і діти, як і раніше, зможуть одержувати середню освіту (а разом із нею і професійну) у профтехучилищах? Чи не обернеться нинішня напруга у профтехосвіті тим, що нашому училищу доведеться перекроювати навчальні плани і скорочувати чисельність викладачів та учнів?» Разом із цими замовчано й решту питань, дарма що за ними – доля училища й учнівського та педагогічного колективів.

Дивно і незручно говорити, але постає питання, чому, граючись у мовчанку, наділені серйозними повноваженнями люди (працівники далеко не приватних структур!) легковажать важливими речами. І чого тут більше: безвідповідальності, з якою ніяк не розпрощаємося, вседозволеності, яка, вкоренившись, вже не боїться навіть звинувачень у корупційних діяннях, чи… банального вірнопідданства, коли нижчий чиновник діє з оглядкою на вищого і, як мовиться, тремтить перед начальницькою тінню? Від цього потерпає найбільша громадська справа – наш спільний добробут. Але це, схоже, нікого не турбує.

Неймовірно, але бажання відмовчатися охопило й таку високу інстанцію, як РДА. Коли став відомим список районних об’єктів, які ввійшли  до будівельної програми на 2016 рік, ми попросили РДА прокоментували цей важливий документ, який так багато обіцяє Володимиреччині. Бо ж Володимирецька ЗОШ №1, Рафалівська «лікарня», дитсадок у Кідрах, котельня Володимирецької ЦРЛ,  Озерецька, Великотелковицька, Кідрівська, Каноницька і Більськовільська ЗОШ, Володимирецький і Городецький НВК значаться у списку. А ще з’явилася надія, що й Степангородська ЗОШ займе у ньому належне їй місце.

«У будпрограмі-2016, – зазначали ми, – поки що не значиться Степангородська ЗОШ, однак вона і може, і повинна там з’явитися ще нинішнього року. На одній із зустрічей з сільською громадою, на яку прибули й представники з облдержадміністрації, прозвучало, що застарілу проектно-кошторисну документацію відкоригують, як тільки з’явиться фінансова можливість, і в село негайно прибудуть будівельники. Хочеться вірити, що так і буде: проектанти уточнять будівельний кошторис – і школа займе належне їй місце в облбудпрограмі. Чи поділяєте цей оптимізм і в які строки, на ваш погляд, вдасться подарувати шкільне новосілля школярам-степангородцям та їхнім учителям?»

«У недавній публікації «Нова школа в Кідрах: казка за межею реальності?..» наша газета торкнулася теми Кідерської ЗОШ, і дуже прикро було читати, – мовилося в іншому питанні, – що відремонтований свого часу колишній дитсадок, ставши філіалом школи, з чисто екологічних, оздоровчих та естетичних міркувань «не підійшов» для частини сельчан. Наслідок – з готового до використання приміщення залишилися голі стіни, в які (це видно з публікації та з уже згаданого переліку будівельних об’єктів) заново збираються «вдихнути життя». Але чи враховано прикрий досвід минулого, чи не повторяться допущені у 90-х роках прорахунки і чи вдасться владнати навчально-виховний процес у Кідрах після запланованої реконструкції?»

«У себе в районі маємо ще кілька недобудованих (або ж «забутих» на довгий час) об’єктів», – вказувалось і на «заморожений» багатоквартирний житловий будинок в Антонівці та на такі ж довгобуди у Городці (Будинок культури) і Володимирці (ветлікарня), на пустуючі приміщення лікарні у Рафалівці, тублікарні і «панського маєтку» у Володимирці та кількох багатоквартирних будинків у Степангороді. – Чи є хоч мала надія, що бодай частину з них вдасться повернути до вжитку?»

Відповідь – нульова. І хіба це не приклад для всіх інших, як треба не йти на контакти з районними журналістами по серйозних питаннях? От і не йдуть, віднікуючись під різним приводом, аби лиш не глянути правді у вічі. І це та крапля, в якій відбивається вся наша байдужість і безпринципність. Кажуть, навіть риба, особливо у скруті, видає звуки. Ми ж, дипломовані і кваліфіковані, скопом подались у мовчуни: на замок замикаємо вуста, побачивши перед собою репортерський диктофон. Воно й так: випущеного слова назад не повернеш. Однак і мовчанка не завжди золото. «Хто не любить правди, той не любить і того, хто говорить правду», – мовиться у прислів’ї. Ми ж розраховували саме на правдивість та відвертість, порушуючи питання енергозабезпечення й оподаткування в районі, життєдіяльності нашого краю та здобуття середньої освіти разом із робітничими професіями у ВПУ-29.

Словом, усіх, до кого зверталися, просили «підспівувати», а нам відказували: «П’яти болять!» А може, самовдоволеним мовчунам того й хочеться, щоб газета чухала їм п’яти, а не тривожила розмірене їхнє життя «незручними» питаннями? Але кому потрібна така журналістика? Улесливих догоджальників і без неї достатньо!

Олексій ГОРОДНИЙ.