Кашуби

( 0 Votes )


Живе у селі Зелене  сім’я Кашуби  Петра Мефодійовича та Любові Вікторівни. Він – родом із Дубівки. Вона – місцева. Мають вони четверо дітей, власний дім. І значаться   в селі, кращими господарями. Раніше працювали  разом на заводі «Ситал», а як роботи не стало, почали  шукати її самі. Петро Мефодійович перед  розпадом-ліквідацією колгоспу поробив комірником, а потім… Потім не сів дома, як  більшість односельчан, а проторував дорогу за дружиною.

     Щоб  вижити, Любов Вікторівна щотижня збирала   хатню продукцію: молоко, сметану,  сир, яйця, м’ясо птиці, сало і  вивозила на базар у Кузнецовськ. Так вона розпочала  сімейний базарний бізнес. Приходило літо і до тваринницької продукції додавалися  зелень, овочі, молода картопля.

      --Ще у 1993 році  я посадив довкола нашого дому   57  дерев груш, яблунь, слив, абрикосів, вишень, горіхів.—Розповідає  господар.—Кожного року з базару привозив нові сорти і наш сад поповнився  смородиною, порічками, виноградом, а жінчин квітник – новими  сортами квітів. Будувалися ми не за один день. То ж  перші  груші, перші плоди  яблук, я пам’ятаю, як народження Сергія, Наташі, Олега, Оксанки. В честь кожної дитини ми з Любою садили дерево. Ці дерева нас врятували, коли було безгрошів’я   по всій країні. Спочатку я соромився стояти на базарі. Люба їздила із жінками в Кузнецовськ сама. Та дітям треба вчитися.Їх потрібно взувати і одягати, то ми вже змушені розширювати булт своє хатнє хазяйство. Так по малу одного року купили качок і гусей. Вигодували і добре продали. Збирали копійку до копійки. Сад нам  дав непогані гроші, картопля і капуста.

                -- Якось так нам попадало, -- продовжує господиня, -- що в нас  родило  те, що в людей не дуже. Попит на  ринку був. Одним словом, наші труди дали результат. Ми купили собі  першого  «буса». Це розширило і дало можливість більше продукції вивезти на базар. Потім купили другого. Сьогодні ми  тримаємо  два бички, дві телиці і корову.  Маємо свиней, гусей, птицю. Города садимо багато. Менше пів гектара картоплі у нас ніхто не садить. Сіємо  своє. І маємо. То за ягоди і гриби взяла копійку. Наташа у водному вчитеться, студентка, теж треба. Вин старший женився, допомагаємо свій куток зводити, теж  треба.

   Хочу сказати, що сьогодні тільки не лінуйся,  роби і копійку заробиш. Коли в нашому селі  організовували в Антоновому саду   сади, я  зразу із Петром  записалися. Спасибі тим, хто організував це. За першу полуницю, а в нас всього десять соток ми взяли 10 тисяч гривень. Ми ж не возили її кожен день...

    --- Добре груші у нас пішли. --- додав Петро Мефодійович.--- Сьогодні я їх продав по 15 гривень кілограм. Яблука не так йдуть. Ще треба і по сортах людям догодити. Ці, що вам дали садженці… Ми  із своїми маємо проблему. І не в тому , що хтось, як навмисне, поламає чи вирве і кине, плоди, мов дерев’яні. То я на жінчиному саду заново насадив дичок і будемо прищеплювати по-новому.

         … вечір щвидко перейшов на ніч. Петро Мефодійович пішов із сином привів два бугаї і маленьку теличку. Люба  видоїла корову, процідила молоко. Помила руки, і вибачившись, що  «хліб росте», швиденько розклалп тісто у форми та всунула у піч. За цим дійством фермершу й сфотографувала я.(на фото).

 А на прощання, хатніх, окрім Любиної мами, «зняла» у подушках.

 



 

Галина Штерн


 

У вас недостатньо прав для коментування.