Живе у селі Зелене сім’я Кашуби Петра Мефодійовича та Любові Вікторівни. Він – родом із Дубівки. Вона – місцева. Мають вони четверо дітей, власний дім. І значаться в селі, кращими господарями. Раніше працювали разом на заводі «Ситал», а як роботи не стало, почали шукати її самі. Петро Мефодійович перед розпадом-ліквідацією колгоспу поробив комірником, а потім… Потім не сів дома, як більшість односельчан, а проторував дорогу за дружиною.
Щоб вижити, Любов Вікторівна щотижня збирала хатню продукцію: молоко, сметану, сир, яйця, м’ясо птиці, сало і вивозила на базар у Кузнецовськ. Так вона розпочала сімейний базарний бізнес. Приходило літо і до тваринницької продукції додавалися зелень, овочі, молода картопля.
--Ще у 1993 році я посадив довкола нашого дому 57 дерев груш, яблунь, слив, абрикосів, вишень, горіхів.—Розповідає господар.—Кожного року з базару привозив нові сорти і наш сад поповнився смородиною, порічками, виноградом, а жінчин квітник – новими сортами квітів. Будувалися ми не за один день. То ж перші груші, перші плоди яблук, я пам’ятаю, як народження Сергія, Наташі, Олега, Оксанки. В честь кожної дитини ми з Любою садили дерево. Ці дерева нас врятували, коли було безгрошів’я по всій країні. Спочатку я соромився стояти на базарі. Люба їздила із жінками в Кузнецовськ сама. Та дітям треба вчитися.Їх потрібно взувати і одягати, то ми вже змушені розширювати булт своє хатнє хазяйство. Так по малу одного року купили качок і гусей. Вигодували і добре продали. Збирали копійку до копійки. Сад нам дав непогані гроші, картопля і капуста.
-- Якось так нам попадало, -- продовжує господиня, -- що в нас родило те, що в людей не дуже. Попит на ринку був. Одним словом, наші труди дали результат. Ми купили собі першого «буса». Це розширило і дало можливість більше продукції вивезти на базар. Потім купили другого. Сьогодні ми тримаємо два бички, дві телиці і корову. Маємо свиней, гусей, птицю. Города садимо багато. Менше пів гектара картоплі у нас ніхто не садить. Сіємо своє. І маємо. То за ягоди і гриби взяла копійку. Наташа у водному вчитеться, студентка, теж треба. Вин старший женився, допомагаємо свій куток зводити, теж треба.
Хочу сказати, що сьогодні тільки не лінуйся, роби і копійку заробиш. Коли в нашому селі організовували в Антоновому саду сади, я зразу із Петром записалися. Спасибі тим, хто організував це. За першу полуницю, а в нас всього десять соток ми взяли 10 тисяч гривень. Ми ж не возили її кожен день...
--- Добре груші у нас пішли. --- додав Петро Мефодійович.--- Сьогодні я їх продав по 15 гривень кілограм. Яблука не так йдуть. Ще треба і по сортах людям догодити. Ці, що вам дали садженці… Ми із своїми маємо проблему. І не в тому , що хтось, як навмисне, поламає чи вирве і кине, плоди, мов дерев’яні. То я на жінчиному саду заново насадив дичок і будемо прищеплювати по-новому.
… вечір щвидко перейшов на ніч. Петро Мефодійович пішов із сином привів два бугаї і маленьку теличку. Люба видоїла корову, процідила молоко. Помила руки, і вибачившись, що «хліб росте», швиденько розклалп тісто у форми та всунула у піч. За цим дійством фермершу й сфотографувала я.(на фото).
А на прощання, хатніх, окрім Любиної мами, «зняла» у подушках.
Галина Штерн
< Попередня |
---|