Авторизація

HomeНаше життяДолі людські100-літня ювілярка з Городця (+фото, відео)

100-літня ювілярка з Городця (+фото, відео)

( 2 Votes )

Завдяки пісням пережила 3 війни і голодомор. 100-річна ювілярка з Городця розкрила секрет свого довголіття.

Колективізація, три війни та  жахи Голодомору – про це все зі сльозами на очах говорить Олена Гугайло, яка за своє життя витримала чимало випробувань. 2 лютого бабуся зустріла 100-річний ювілей.

Попри свій вік Олена Сергіївна охоче  спілкується,  самостійно ходить, а восени   ще й працювала на городі, де власноруч копала картоплю та сапала грядку з гарбузами.

Історію свого життя ювілярка розповідає охоче, хоча багато моментів упускає, бо не може їх пригадати.

«Тяжко було жити… Зараз добре»

Народилася Олена Сергіївна у далекому 1918 році у селі Городець. Жили бідно, батьки працювали вдома, обробляли землю. Пригадує, тяжко було жити, доводилося багато працювати, щоб утримати сім'ю. Окрім неї в сім'ї було ще 4 дівчат та 2 братів (вона була передостання). Та по волі Божій до цього часу судилося дожити лише їй.

У школу не ходила. Єдине, що відвідувала, – це курси у вечірній школі.

У 16 років вийшла заміж за молдаванина Якова (він був їздовим). Каже колись роки не рахували, побачили, що гарна, роботяща – і йшли свататись.

Доводилося Олені Сергіївні працювати і на пана. Він дуже добре ставився до них. Часом платив навіть злот за день (один злот – тоді була дуже добра оплата праці), хустка коштувала в той час 20 копійок. А от стосовно роботи, то робили усе: копали картоплю (каже, росла дуже велика), прибирали, прали, працювали на тартаку (пилорамі) в Антонівці.

Коли не стало батьків, життя стало ще більшим випробовування. А далі війна… Першого чоловіка не стає, він гине на війні. Через деякий час з'являється у її житті другий чоловік – Іван. За нього принципово вона не йде заміж до тих пір, поки не віддасть меншу сестру: «Я одразу сказала – поки не віддам Катрю – заміж не піду».

І тільки після того, як менша сестра пішла під вінець, Іван одружується з Оленою. Разом вони зуміли виховати 5 діток (2 сини та 2 дочки ще живі). Хоча й другому чоловіку судилося прожити теж недовго.

Рано почала працювати у колгоспі, де була різноробочою в ланці. Пригадує, як вирощували льон, попри тяжку працю, каже завжди усі гуртом  співали.

 


«Три войни пройшла…»

«Польську війну пам'ятаю, німців… Я три войни пройшла, дітоньки... Було дуже страшно. Люди мертві валялися на полі, їх було дуже багато. Брали підводи і усіх звозили в одну яму. Борони Боже, щоб хто на вулицю голову показав. Ходили крали ночами, бо власті вивозили усі продукти. Люди ховалися, хто де міг, хтось у хаті. А хтось і по лісі ховався, – зі сльозами на очах каже бабуся.

За війною зачіпає не менш болючу, страшну частину свого життя – Голодомор. Каже, аби вижити, товкли і їли жолуді… Далі обриває розмову тривожним «Вистачить. Не хочу  більше  про це говорити…»

 

«Дітей прив'язували до столу»

Між розмовою Олена Сергіївна порівнює хліб тепер і колись. Каже, люди не вміють цінувати те, що мають. Зараз хліб має смак, запах. Чудовий вигляд, а колись цього всього не було. Глевкий, з остюками чи на муці з жолудів – але такий дорогий, бо його ніколи не було вдосталь. «Зараз така гарна хлібина, але їсти вже не хочеться», – зізнається ювілярка.

 Переходить і до виховання дітей, каже, нині діти дуже непослушні, хоч навчаються і мають усі умови для навчання. Колись усі трималися в купі, дітей виховували суворо, кожен знав своє місце. А тепер розпуста... «Колись пошиєш одну довгу сорочку, одягнеш її на дитину і замість штанів, і замість кофточок теперішніх була одна одежина. Треба йти худобу порати – прив’язав дитину до ніжки стола, і вона сидить прив’язана до тих пір, поки ти не виконаєш усю хатню роботу».

Питаю, як колись боролися із недугами? Розповідає, що колись теж хвороб було чимало, страшною була скарлатина, тиф. Лікарів не було. Єдине, що робили  – це пили відвар з багна, він допомагав від кашлю.

Голову у давнину мили тільки яйцем, а от відвар з кропиви навпаки не використовували, бо вважали, що він робить волосся посіченим.

Цікавими і своєрідними були весілля. Це зараз усі роблять розкішні застілля, готують безліч смаколиків. А колись, розповідає довгожителька, сала нарізали, горілку поставили і усі по колу пили з одного стакану. У молодої було, звісно, плаття, але його зазвичай позичали, а не купували. На голову плели вінки зі стрічками. Діти вбирали коровай, і співали пісню: «На долину, дівочки, на долину по червоную калину. Будем калину ламати, коровай вбирати».


Талановита і працьовита

Як і кожна українська жінка, наша ювілярка теж має свої таланти. Вона вміє красиво вишивати, майстриня по ткацтву. Тільки шкода: ціроботи не збереглися у хаті, де живе бабуся.

А от чим вдалося найбільше вразити мене і присутніх – це голосом. У своїх 100 років Олена Сергіївна має доволі сильний, дзвінкий голос. Переконує в цьому, співаючи старовинну пісню: «Ой гороше, гороше! Сіяли тебе хороше. Ой по горі та по долині. Щоб було всій родині».

Нині ювілярка проживає з невісткою Лідією Степанівною та сином Петром Івановичем. І хоча не вміє ні писати, ні читати, вона усміхнена і щаслива від того, що на свято з'їхалася чи не вся родина. А родинне коло у цій сім'ї досить велике. Одних лише онуків 14, правнуків – 35 та 1 праправнучок.

Бабуся сама не вірить, що зуміла прожити стільки літ. Питаю, чи щаслива, що зустріла 100-річчя. Не довго думаючи, киває головою, що ні. Питаю: «Чому?» – знизує плечима. Мабуть, тому що ровесників її по району вже майже немає, нема з ким поговорити про своє далеке минуле.  У Городці проживає ще одна довгожителька, якій цьогоріч виповниться 100 років. Більше у районі таких старожилів немає.

 На моє питання, що треба робити, щоб довго жити, Олена Сергіївна відповіла: «Працювати, бо я стільки перепрацювала за своє життя…» Трохи поміркувавши, посміхнулася і додала: «А хіба я знаю? Бог його знає…»

 


Спілкувалася Ольга ПЕШКО.

Фото автора.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 193 гостей на сайті