Роздуми про піст

( 0 Votes )

Почався Великий піст. Багато православних цієї неділі було у церквах, люди сповідалися і причащалися. Радує, що тягнуться до Бога великі і малі, стараються дотримуватися Закону Божого, адже віра – це, часом, єдине, що тримає нас на цьому світі.

«По вірі вашій буде вам», – пише Євангеліє від Матвія. Отож, лишається нам вірити, надіятися і любити. Напевне, в цих словах – вся суть життя…

Сьогодні в мене цікавий співрозмовник – магістр богослів’я, психолог Богдан Русін, і наша розмова стосується посту.

Пане Богдане, піст в їжі і піст духовний. Що головніше?

Піст по своїй природі має дві складові: матеріальну (обмеження в їжі) і духовну (наближення до Бога). З недотриманням хоча б одної з сторін пройти піст повноцінно не можливо! Святитель Іоан Златоуст (IV ст.) про духовну сторону поста говорив: «Хто під час посту обмежує себе лише в їжі, той дуже безчестить його. Не одні вуста повинні поститися, нехай постяться і очі, і вуха, і руки, і ноги, і все наше тіло». Піст – це можливість обмежуватися не тільки в їжі, але і в перегляді телепередач та кінофільмів. Головне робити це в знак честі та подяки Іісусу Христу. Адже Христос пішов на Хрест і прийняв страшні муки ради окремої людини і всього людства в цілому. Тому і людині варто принести в подяку Іісусу Христу хоча б маленький особистий подвиг.

Наразі стало модним постити, хоча скоріше мається на увазі дієта чи обмеження себе в певних продуктах. А як же постити, коли, коли в суспільстві буяють всілякі концерти, вечірки? Напевно, ми ще не звикли до правильного життя. «Совковість» і пережитки рядянщини міцно засіли в свідомості українців. До прикладу – 8 Березня, жіноче свято, часто організовуються всілякі корпоративи, святкові обіди тощо. Буває, що службове становище змушує піти на обід чи вечірку, а як бути, коли дотримуєшся посту…

Якщо службове становище зобов’язує людину бути присутніми на тих, чи інших заходах, то потрібно піти… Важливо, щоб подвиг посту не був показовим. Саме такому посту Христос повчав Своїх учнів: «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. По правді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в тайні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6:16-18). В проходженні духовного подвигу, як і в житті, повинна бути розсудливість і мудрість. Перед тим, як прийняти участь в таких заходах, можна просто звернутися до Бога і запитати: «Боже! А як би Ти хотів, щоб я в даному випадку поступив (ла)?». Бог краще знає за нас, як нам діяти. Він обов’язково положить людині на серце правильне рішення. Головне не виставляти свій подвиг на показ. Тим більше участь в подібних заходах в під час посту можна компенсувати. Наприклад, відвідати хворого і в черговий раз на сповіді розказати цю ситуацію! Головне, щоб Ваш подвиг був відомий Вам і Богу. «Щоб таємна була твоя милостиня, а Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно» (Мф. 6:4).

А щодо веселощів, то вони в свідомості людей були присутні завжди. Натовп постійно кричав «Хлеба и зрелищ». Так було на трибунах римських колізеїв, так було і в епоху ренесансу, цього потребують й сьогодні майже в кожній країні.

Чомусь у період посту загострюються всілякі проблеми, виникають конфлікти, підвищується дратівливість. Буває, вгамувати себе дуже тяжко. Ніби усвідомлюєш, що цього не варто робити, але ж..

Диявол сприймає піст як ворожу силу, тому він робить все можливе, щоб людина його порушила. Порушити піст він умовляв навіть Самого Бога. В Євангелії від Матфія говориться, що коли Христос зголоднів, то приступив до Нього диявол, і почав спокушувати перетворити пустельне каміння на хліб і з’їсти його (Мф. 4:3). Христос відповів: «Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих» (Мф. 4:4). «В піст головне не їсти одне одного», – говорив нині спочилий митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан). І дійсно, люди можуть не їсти заборонену їжу і в той же час морально та психологічно «їсти» всіх оточуючих: сусідів, друзів, колег по роботі, своїх домашніх. З цього приводу варто взяти до уваги історичний момент, який стався в місті Псков у першу неділю Великого Посту. В лютому 1570 року московський цар Іван IV Грозний покорив місто. Його жителі тремтіли від страху, очікуючи кровавої розправи. Вони зустрічали царя з хлібом і сіллю! Тим часом місцевий юродивий (особливий вид духовного подвигу) Микола Салос замість гостинця протягнув йому кусок м’яса і сказав: «Іванушка, їж!». І коли цар відповів: «Я християнин і у піст м’яса не їм», тоді святий промовив: «Ти робиш гірше! Ти з’їдаєш людей і п’єш їхню кров».

Великий піст завжди навесні. Напевне, це знак для того, щоб ми відродились, почали нову сторінку життя, а часом і змінили його..

Піст – це весна для душі. Як весною все оживає, зеленіє і розквітає, так і в піст душа людини просинається від зимової сплячки, і людина починає на власному досвіді випробовувати радість нового, повноцінного і вищого життя з Богом.

У проходженні посту варто зрозуміти, що пройти його без Бога неможливо. Адже всі ті завдання, які стоять перед людиною під час посту, неможливо звершити без любові. Тільки Бог є основою всього доброго і прекрасного. Головне джерело любові – це Бог! «Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває той в Бозі, і в нім Бог перебуває!» (1 Ін. 4:16), – говорить нам святий апостол Іоан Богослов. Для того, щоб любити когось, людина має в першу чергу полюбити Бога і самого себе! І така любов до себе – це не егоїзм, а розумне піклування про свою безсмертну душу. Перший вагомий крок на зустріч такій любові – це звільнення від духовного бруду шляхом очищення серця від гріхів. І тільки Бог може очистити людське серце. В покаянному псалмі святий пророк Давид молив Бога: «Серце чисте створи мені, Боже» (Пс. 50:12). При цьому він не обійшовся без поста. Він зізнавався: «Коліна мої знесилилися з посту, і вихудло тіло моє з недостачі оливи» (Пс. 108:24). Адже піст розкриває в людині всі двері серця і душі для Бога. І коли Бог поселяється в людському серці, тоді людина стає по справжньому щасливою! Вона відчуває ефект легкості і свободи, який дає їй змогу злетіти над всім тим, що тягне її на дно страждання. Як і тіло омиваючись водою, так і душа, проходячи через очищаючий процес поста, починає дихати справжнім життям.

У протилежному випадку вантаж гріха не дасть їй піднятися над земним. Душа по своїй природі тягнеться до Бога, вона шукає Христа. Проте гріховні звички беруть її в полон. І перебуваючи в неволі, людина страждає. Страшно страждає і часто не усвідомлює, що їй потрібен лише Бог. Їй не допомагають ні курорти, ні різні життєві веселощі, ні примітивні радощі і навіть наркотичні засоби. А причину цієї трагедії можна виразити словами блаженного Августина єпископа Іпонського: «Ти створив нас для Себе (Боже), і бунтує сердце наше, до поки не заспокоїться в Тобі».

Хрест – символ пам’яті і Воскресіння.

- З кожною неділею ми все ближче до Святої Пасхи. Ґаздині вже розпочали підготовку до свята: білять, перуть, прибирають, вишкрябують обійстя. А поважні ґазди подекуди і весняну посівну розпочали – вкидають в землю овес, бо «хто сіє овес в грязь, той буде князь». Але матеріальне -  матеріальним, а духовне має займати не останню сходинку в нашому житті.

– Третя неділя Великого посту – Хрестопоклонна. В цей день звершується служба  з виносом Хреста насеред храму для поклоніння. Пане Богдане, яка історія походження Хрестопоклонної неділі?

Богослужбовий звичай виносити Животворний Хрест Господній на середину храму для поклоніння бере свій початок ще з 631 року. Такий звичай був встановлений в знак річниці повернення Животворного Хреста Господнього з персидського полону. Відомо, що в 613 році в ході ірано-візантійської війни персидський цар Хозрой II захопив Єрусалим. Взявши в полон Ієрусалимського патріарха Захарію загарбник вивіз до Персії Хрест Господній, на якому був розіп`ятий Христос. Згодом греки, святкуючи перемогу, повернули Хрест додому. Тоді імператор Іраклій I у супроводі віруючих з великим торжеством на власних плечах вніс втрачену святиню в Ієрусалим. Для віруючих священної столиці повернення Хреста стало великою радістю і незбагненним тріумфом. Стоячи в черзі люди прагнули, щоб знову приклонитися до Великої Святині. З того моменту щорічно в третю неділю Великого Посту відбувається винос Хреста для поклінного вшанування.

– Виходячи із самої назви «Хрестопоклонна неділя»: що значить поклонятися Хресту? Чи не буде таке поклоніння вважатися ідолопоклонством?

Відповідаючи на ваше запитання, постараюсь окреслити загальні положення щодо поклоніння Хресту. На VII Вселенському Соборі було встановлено розрізняти два види поклоніння: поклоніння з божественним вшануванням і поклоніння з повагою. Те, що християни поклоняються перед Хрестом або іконами, відноситься до поклоніння пошани. Таке поклоніння не можна назвати язичницьким. Язичники ж поклонялися ідолам і цим самим віддавали їм шану як богам. Вони не знали, кому поклонялися, бо їхні боги – це видумані персонажі міфічного минулого. Християни знають про Невидимого Бога! При поклонінні вони відносять своє серце і розум до першого образу, тобто до Бога. А Бог, як відомо, знає усі потаємні куточки людського серця і навіть думки. Він знає, перед ким схиляють свої серця віруючі, тому приймає їхнє поклоніння.

Коли ми вітаємось до іншої людини, то теж робимо перед нею поклін. Але це не значить, що ми поклоняємось їй як Богу. В даному випадку своїм поклоном ми даємо зрозуміти, що шануємо цю людину і поважаємо її. Так само, як на одному із пам`ятників ВВВ інколи зустрічається напис: «Куди б не йшов, не їхав ти, а тут ти зупинись! І цій могилі дорогій всім серцем поклонись». Виникає питання: невже можна назвати ідолопоклонником людину, яка зупинилась біля обеліску і після певного мовчання схилила голову? Відповідь можна отримати від самої людини. Кожен на її місці відповість: я віддавав шану тим людям, які стратили за мене життя. Звісно, можна віддати шану героям будь-де. Але в даному випадку обеліск явився тим видимим, матеріальним об`єктом, який понудив людину приклонити голову перед об`єктом пам`яті, і в той самий час – духовно-розумово перед людьми-героями.

Аналогічна ситуація спостерігається і в поклонінні Хресту. Людина, поклоняючись Хресту, віддає шану Самому Богу, Який добровільно захотів прийняти смерть на Хресті! Хрест – це символ добровільних страждань Іісуса Христа за все людство. Хрест – це символ Перемоги! Хрест – це жертовник, на якому приніс Себе в Жертву Господь ради всього людства!

Кожен громадянин, якщо він являється патріотом своєї країни, старається шанувати свої державні символи: герб, прапор. Кожен військовий до останньої краплі крові буде захищати стяг своєї військової частини. І якщо ворог плюне на прапор чи на військовий шеврон, то в першу чергу він покаже свою зневагу не до предмету чи полотна, а до країни та громадян, яких представляє цей прапор.

– Наразі модним є носіння кульчиків, перстнів, брошок, підвісок у вигляді хреста, а сам натільний хрестик виставляють напоказ. Чи правильно це?

Щодо носіння натільного Хреста, то варто його заховати. Істинно віруючі люди ставляться до освячених предметів з благоговінням і з священним трепетом. Віруючі люди пишаються хресним подвигом Іісуса Христа. Вони цінують Його вольовий вибір, тому і носять натільний Хрест як знак пам`яті про великий подвиг і велику перемогу Боголюдини Іісуса Христа над гріхом, прокляттям і смертю. Носячи Хрест люди хваляться Хрестом не як знаряддям страти, а знаряддям Перемоги. Святий апостол Павло говорив: «А щодо мене, то нехай нічим не хвалюся, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа, що ним розп’ятий світ для мене, а я для світу» (Гал. 6:14).

Коли ми говоримо про Хрест, то говоримо про силу Божу, яка оберігає нас від різних небезпек. Той же апостол Павло пише: «Бож слово про хрест тим, що гинуть, то глупота, а для нас, що спасаємось, Сила Божа!» (1 Кор. 1:18). Ще у IV ст. великий християнський подвижник святитель Афанасій Великий говорив: «З явищем Хреста знищено всіляке ідолослужіння, і хресним знаменням проганяється всіляке бісівське мріяння». В підтвердження безлічі чудес на протилежному боці натільного Хреста є напис «Спаси і сохрани». Такий напис – це молитва, і одночасно графічне підтвердження безлічі випадків, коли натільний Хрест спасав людину від різних небезпек. Воїни поверталися живими з поля бою, люди отримували визволення від видимих і не видимих ворогів і багато іншого. Головне, щоб натільний Хрест як символ Перемоги не сприймався як амулет або як звичайний оберіг чи прикраса.

Лариса Сарницька.

(Далі буде)

 

У вас недостатньо прав для коментування.