HomeКультураОфіційноСучасна молодь Кузнецовська

Сучасна молодь Кузнецовська

( 0 Votes )

Більшість батьків із дитинства призвичаюють своїх діточок до творчих видів діяльності: вчать їх малювати, співати, записують у хореографічні студії, музичні школи. Люди вірять, що талант є  в кожного, але його слід проявити і постійно розвивати. Справжніми самородкам називають тих, у кого Божа іскра виникає і проявляється самостійно.

Деякі знамениті культурні ідоли теж були самоучками. Це й митець епохи Відродження Леонардо да Вінчі, і гітарист-віртуоз Джиммі Хендрікс, який не раз очолював першу сходинку кращих музикантів усіх часів, і творець «Фауста» Гете, тощо. Звичайно, героям мого матеріалу ще дуже далеко до таких метрів, проте їхній талант теж заслуговує на увагу.

Вуличні художники. Чи арт-хулігани?

– Ми давно зверталися до різних організацій, і спонсорів для реалізації всіляких вигадок-проектів. У 2009 році громадська організація «Рідне місто» запропонувала нам  зробити подарунок місту до Дня захисту дітей, – розповідає один із учасників неформального об`єднання вуличних художників, яке на старій огорожі кузнецовського довгобуду створило українську абетку у стилі графіті.

– З 10-ої і до 19-ої вечора ми малювали і малювали. Нам давали гроші на фарбу, проїзд, харчування, тощо. Ми займалися тим, що нам дійсно подобалось, розповідали художники-неформали.

В оформленні центру міста брало участь до десятка людей. На жаль, свої імена вони публікувати заборонили, прохаючи називати їх за нікнеймами в мережі: це Sope, Core, Kelow, Shum та інші. Співпрацювати з хлопцями активістам «Рідного міста» сподобалося, і разом із ними у вересні того ж року вони зробили Кузнецовську ще один подарунок – скейт-парк. Подія стала справжнім святом для молоді, яка давно мріяла про щось подібне.

На жаль, зараз хлопці вже не такі активні та ініціативні, як раніше. Чимало з них стало студентами та роз`їхалося по різних містах. Звісно, вони не закидають свого хобі. Проте сьогодні їхні нові малюнки поки що чекають свого зіркового часу в шухляді.

Бременський музикант

У кожному місті є специфічні місця, де збирається молодь. «Місце зустрічі змінити не можна», як кажуть у знаменитому культовому радянських часів. Декілька років тому в занедбаному замку в парку можна було знімати серіали на кшталт «Бандитський Петербург». Туди страшно ходити одній. Стіни обмальовані різними картинками позитивного та не дуже змісту. Скрізь сморід, недопалки та використані шприци. З темного кутка в шпарині між сходами на тебе дивляться декілька моторошних звіриних очей.

Нині колишній занедбаний замок – популярний серед молоді кафе-бар «Колізей». Це такий собі маленький острівець, де збираються шанувальники реп-музики. Тут виступає чимало талановитих юнаків, які мають про що сказати.

– Не обов’язкового бути модним і престижним виконавцем, щоб виступати в «Колізеї». Там не співають суперзірки. Зате туди може прийти кожен, хто має пісню, – розповідає Артем Артеменко, один із пізнаваних музикантів культового місця.

Артем – один із тих рідкісних реперів, які не вживають у своїх текстах матюків для підсилення емоцій.

 Я прагну розвіяти загальну думку, що людям слід робити лише те, що їм з дитинства втовкмачують у голову. Гроші нічого не варті, головне – це знайти своє призначення у житті. Треба пам`ятати, ким ти був у дитинстві, ким мріяв стати, але не продавати свою душу.

Свій талант молодий репер проявив ще в дитинстві. Почав писати у 7 років. Далі зрідка виступав у літніх таборах, на вечірках, тощо.

– Його композиції досить глибокі, алегоричні. Він не просто придумує рими, а й розповідає якусь історію, яка обов`язково знайде свого слухача, – ділиться своїми враженнями Настя, одна із шанувальниць нашого героя.

Артем, як і решта виконавців, не тішить себе ілюзіями, що до «Колізею» приходять якісь пузаті впливові люди у костюмах, які одного разу помітять свою зірку.

– Такі дива можуть трапитися хіба у Києві чи Москві. А тут ми просто даємо концерти для студентів, школярів співаємо своїх простих пісень, – говорить юний митець.

Співак не тільки висловлює відразу до соціальних норм на папері, а й підтверджує свою позицію власним життєвим прикладом. Артем так і не закінчив навчання у Рівненському національному університеті водного господарства та природокористування. Утім, його не лякає перспектива залишитись без трудової книжки та пенсії.

– Я – бременський музикант, бо хочу жити на повну! Не бійтеся, такі, як я. не пропадають за пляшкою горілки, – впевнено додав Артем у кінці нашої розмови.

Ось такі вони, репери. Цікаві, неординарні будівничі власних світів.

Крізь його об`єктив

Раніше він міг жити і без фотографії. Та після відвідин львівського фестивалю журналістики у 2010 році  усе змінилося. Пам`ятаю, трапилося якось зайти до Кузнецовської гімназії, яку закінчив наш герой. Потрібну людину довелося трохи почекати, і щоб не нудьгувати, викладачка запропонувала мені пройти до стенду, переглянути світлини їхнього талановитого учня. Так я уперше познайомилася з роботами Максима Струка, гордості цього навчального закладу.

Максим поставив перед собою ціль – навчитися красиво фотографувати – і досяг її. Нині кожен другий місцевий  підліток знає це ім`я, чимало бажає отримати бодай одну світлину, зроблену його руками. Записуйтесь у чергу! Адже викроїти час у Максима не так і просто. Нині хлопець – студент другого курсу Київського політехнічного університету за спеціальністю маркетинг, і потрапити під його об`єктив бажають чимало жителів столиці.

Максим отримав визнання не лише серед друзів та знайомих, а й на численних конкурсах. Йому належить перше місце у літературно-мистецькому конкурсі екологічного двомісячника «Зелений паросток майбутнього», міському гуманітарному конкурсі «Космічні фантазії» та третє місце в національному турі міжнародного дитячого екологічного форуму «Зелена планета» в номінації «Еко-об’єктив» (місто Київ). Також Максим за особливі успіхи у літературно-мистецькій діяльності МАЛіЖ має у своєму арсеналі грамоту Героя Козацтва України, академіка, Почесного Президента Володимира Ковалика, та грамоту від управління освіти виконавчого комітету Кузнецовської міської ради за перемогу у конкурсі фотографій в рамках міського етапу Всеукраїнського фестивалю-конкурсу «Молодь обирає здоров’я».

Але, не зважаючи на свої досягнення, Максим не страждає «зірковою хворобою».

– Можливо, на перший погляд здається навпаки, проте насправді мої досягнення ніяк не вплинули на мою поведінку та ставлення до оточуючих, – пояснює юний фотограф.

Та молодь не перестає йому заздрити, розпускаючи про хлопця різні плітки. Дехто називає його «мажором». Мовляв, увесь секрет його успіху – в надзвичайно дорогому фотоапараті. Дати таку «машину» в руки будь-кому –  і його очікує такий же результат. І мало хто знає, що свій перший професійний апарат Максим купив за зароблені гроші від перших фото сесій, а дорога техніка – ще далеко не запорука талановитої світлини. Постановка світла, вдалий ракурс уміння бачити незвичайнеу у звичайному і щоденна кропітка робота (роками!) над поглибленням майстерності – ось складові успіху будь-якого фотографа. Адже диплом художника ще не дає людині уміння майстерно малювати, чи не так?

    Фотографія принесла Максимові перший заробіток. Зараз одна його робоча година коштує 200 гривень. Замовлення на весілля дещо дорожчі. Але хоча наш герой – людина прагматична, він не розглядає фотомистецтво як справу всього життя.

– Це не надто прибутково. Можливо, у майбутньому я відкрив би мережу фотостудій в оренду, – розповідає Максим.

Та поки це лише у  планах. Як буде далі – покаже час. А зараз студент рідко розлучається з фотоапаратом. Він хотів би зняти шторм і щось у стилі мафії.

– Найдужче люблю знімати діток, – ділиться юнак.

І це дуже помітно. Майже у всіх його альбомах фігурує головна модель – молодший братик Захар. Кожна фотографія – це світло, добро і сміх через призму світогляду його маленьких друзів.

Позитив – це найпримітніша риса творчості Максима Струка.

Ілона Громлюк,

м. Кузнецовськ. 

 

 

У вас недостатньо прав для коментування.