Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Після того, як у Воронках за кошти Світового банку виконали проект по енергозбереженню сільської школи (навчальний заклад обшили сайдингом, утеплили і перекрили дах сучасною металочерепицею), дехто з батьків почав обурюватися. Мовляв, руки треба повідривати за такі ініціативи: школа тісна й стара, і скільки ти її не зодягай в нові одежі, молодиці з неї вже не буде.

От зробили б як у Степангороді, перекрили б трасу (а ще краще розвалили б старе приміщення) – дивись, і школу нову держава збудувала б.

Дивна позиція цих кількох людей, на шантаж схожа, вам не здається? І чи так треба діяти в нормальному суспільстві? Мали б подякувати директору і вчителям, що стараються для їхніх діток зробити нормальні умови при мінімальних своїх учительських можливостях.

Гірко й образливо було чути такі слова тим людям, які просто хотіли, щоб і учням, і вчителям хотілося ходити у свою школу, а не руйнувати її. Вони писали ці проекти, «вибивали» кошти з бюджету на її ремонт, вкладали свій труд і наснагу в класні приміщення, аби їхній навчальний заклад був нічим не гірший за інші сільські школи.

А паралельно робилася робота по підготовці проекту під будівництво нової школи. Адже у Воронках діток багато, тут школярі навчаються у дві зміни (школа розрахована на 167 дітей, а навчається тут 400 учнів). Фізкультура, наприклад, почалася на вулиці, а через дощ продовжилася … у класі.

Тож є потреба у будівництві. Є й люди, вихідці із села, які готові підтримати виготовлення необхідної документації фінансово (мова йде про сотні тисяч гривень). А, дасть Бог, відбудеться об’єднання громад – появляться і кошти на зведення школи.

Один із таких меценатів, який не забуває рідне село, є Віктор М’ялик. Недавно він спеціально заїхав у Воронки, щоб поспілкуватися з педагогами сільської школи, запитати, на якому етапі підготовка проекту нової школи, куди й він готовий докласти свою посильну участь. Він не забуває свою альма-матер, постійно чимось допомагає вчителям і учням.

Школа дуже змінилася за останні роки. Тут лишився фактично єдиний клас без ремонту (не рахуючи початкову). Все решта зроблено руками батьків і коштом місцевих благодійників.

Та найбільше допомагає все ж Віктор Ничипорович. Дерев’яна вагонка на стінах у класах біології, історії та географії – його внесок, кахлі на грубках, гіпсокартон на стелі – теж його фінансування. А цьогоріч він повністю обставив новими меблями учительську – його подарунок вчителям рідної школи до 1 вересня. Тож приймали його педагоги у теплій атмосфері, і розмова вийшла досить конструктивною.

Зроблено для будівництва уже чимало, але до проектування діло поки що не дійшло. Зокрема, виготовлено новий генеральний план забудови села, де відведено місце й під будівництво нової школи.

Та акту на право власності ділянки під забудову сільська рада ще немає: на території, де має бути новий навчальний заклад, стоять нерозібрані напівзруйновані будівлі старих колгоспних обор – чиїсь майнові паї. А поки на цій території є чуже майно – право власності на ділянку не виробиш, отже, проектанти не можуть виготовити документацію на проект будівництва.

Віктор Ничипорович пообіцяв допомогти розібратися в тонкощах врегулювання цього питання і запропонував оперативно вирішити його із власниками майнових паїв на сході села. А далі справа за проектувальниками.

І чомусь віриться, що діло таки буде. Тільки от треба встигнути з документацією до створення ОТГ.

Про те, як почати будівництво нової школи на прикладі школи у Воронках, читайте в матеріалі Олексія Городного.