Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

2018 рік своїм приходом ознаменував зміни не лише в галузях господарства і економіки. Він торкнувся й найсокровеннішої ланки суспільного життя – сім’ї. 11 січня опубліковано закон про введення кримінальної відповідальності за домашнє насильство.

Тепер за знущання над членом сім’ї особа може понести покарання не просто за загальною статтею, як раніше (нанесення умисних різного ступеня тяжкості тілесних ушкоджень), тобто «загальними» статтями Особливої частини ККУ (ст. 121, 122, 125), а й за конкретний вид насильства.

ЗУ (2227-19) вводить у практику таку обтяжуючу обставину, як «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних відносинах». Тепер злочини насильницького характеру, що вчиняються однією/декількома особами по відношенню до потерпілого/потерпілих з-поміж інших матимуть конкретно визначену обставину, яка буде обтяжувати тяжкість конкретного діяння особи (наприклад нанесення умисного тяжкого тілесного ушкодження чоловіком своїй дружині, батьками – дитині).

Законодавець вказане поняття домашнього насильства закріпив в окремій статті особливої частини ККУ (ст. 126-1), ним рахується умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Новелою для українського законодавства є введення самих видів домашнього насильства (економічне, психологічне, фізичне). У разі доведення факту одного з них сімейний «тиран» може понести покарання у вигляді громадських робіт, (150-240 годин), арешту до півроку, обмеження волі до п’яти років, або позбавлення волі до двох років (і не важливо, якої статі ця особа – ред.).

Закон передбачає створення центрів для підтримки і прихистку жертв, де ті зможуть перебувати, щоб не наражатись на нову небезпеку з боку кривдника. Проте гроші в бюджет на такі центри в цьому році не закладені. І, як часто у нас в країні виходить з прийняттям нормативних актів законодавцем, – ну, ми намагались, далі ви вже якось самі. Можливо, вказані кошти будуть виділені після набрання чинності вказаного закону.

Та домашнє насильство включає в себе насильство не тільки відносно членів подружжя, а й відносно їхніх дітей. Проте, на превеликий жаль, закон і реалії – це часто дві паралельні дороги.

У Сполучених Штатах та більшості країн старої Європи дитина сьогодні може поскаржитись на своїх батьків за будь-який тиск з їхнього боку (фізичний, психологічний, економічний). І батькам за це влетить. Що ж відбувається сьогодні у нас, в маленькому поліському містечку?

Щоб зрозуміти глибину глибин, уявімо, наприклад, реакцію батьків на ситуацію в садочку, коли вихователька б’є дітей. Більшість з батьків сприйняли цей факт припустимим:

– Я знаю, що мій син робить шкоду, я сам можу його вдарити, то чому це не може зробити вихователь?

На питання, нащо вихователька дітей залякує бабою-ягою, яка всуне неслухняну дитину в свою сумку, затягне в болото і викине там, кілька батьків здивувались:

– А що, ми теж лякаємо бабаєм чи бабою-ягою. Нас так виховували, що тут поганого?

Коли ж заговорили про налагодження атмосфери взаємодовіри і щирості між дитиною і батьками, прийшли до думки, що дітям вірити не можна, також прозвучало:

– Я бабуся п’ятьох онуків, знаю, що дитина ніколи до кінця не буває щирою!

 

А тепер уявімо, що вигадана ситуація – не вигадана. І уявні батьки – цілком конкретні особи.

Ця стаття більше не про те, що може закон. Ця стаття більше про те, як більшість сьогоднішніх батьків/членів подружжя НЕ ЛЮБЛЯТЬ своїх дітей/дружин/чоловіків.

Озвучене і почуте так чи інакше підпадає під ст.126-1 ККУ – домашнє насильство. Сам факт введення подібної статті ККУ говорить про те, що вочевидь, окрім як погрозою позбавлення свободи в сучасному суспільстві батьків спонукати до більш свідомого виховання дітей не виходить.

Але чи варто боятись батькам, членам подружжя? Адже довести будь-який вид насильства у сім’ї неможливо до тих пір, допоки потерпіла сторона добровільно не наважиться звернутись до психолога чи правоохоронних органів за допомогою, допоки свідки не захочуть свідчити. А оскільки в нашому суспільстві це практично неможливо, виходить, що дотримання закону лишається лише на папері.

 

 

Шкільний психолог Юлія Адамович (Володимирецька ЗОШ №1) зазначає:

– За увесь час роботи в школі трапився лише один випадок, коли дитина сама звернулась по допомогу через те, що її вдома б’ють. Та це не означає, що в інших родинах діти не потерпають від будь-якого виду домашнього насильства. В абсолютній більшості випадків діти замовчують проблеми у сім’ї, бо знають, що за це батьки їх і насварять, і фізично знову покарають.

А в поліції кажуть: упродовж 2017 року складено 189 адмінпротоколів за ст.173-2 КУпАП (вчинення насильства у сім’ї) з них – жодного по ставленню до дитини (хоча не зареєстровано – не значить нема). Поліціянти додають: звичайно, постійно трапляються випадки, коли дитина присутня при сварках і бійках між батьками, і потім хтось з членів подружжя пише скаргу та зазначає цей факт.

Тобто теоретично закон вже є, а працюватиме він «латентно», формально. Тобі може допоможуть, якщо ти звернешся до поліції. Чоловіку дадуть «наганяй», скажуть «аяяй, приходь завтра на громадські роботи, а зараз йди додому», і він повертається додому до жінки, яка на нього поскаржилась. Що її вдома чекає?..

Сьогодні в нашому суспільстві (особливо в консервативному середовищі ортодоксальних релігійних конфесій) не прийнято скаржитись на побої, бо «сміття з хати не виносять». І виростають в цій сім’ї дівчата, які рахують з досвіду матері, що отримувати побої від чоловіка – це неминуча норма, доля така. І виростають в такій сім’ї хлопці, які рахують, що бити дружину варто, бо так робив батько.

Закон набере чинності на початку 2019 року, хоча деякі його норми вже діють. Та чи щось зміниться в свідомості тих, хто рахується батьками, чоловіками і дружинами? Задумайтесь, чому ви хоч трохи стримуєте себе від домашнього насилля? Тому що ви любите дитину, дружину/чоловіка, чи тому що вас обмежує у діях закон? Відповідь на це питання дасть багато інших відповідей незалежно від того, що відбувається у вашій родині, поки ніхто не бачить.

 

Коментар дитячого психолога Ю.Адамович:

Сьогодні більшість батьків мають низький рівень педагогічної освіченості, через що маємо в суспільстві ті проблеми, які нас оточують: хуліганство, жорстокість до тварин чи людей, небажання працювати і чесно здобувати собі освіту чи кращі умови життя.

Тепер батькам легше дати в руки дитині планшет чи будь-який інший монітор – лише б не заважала – замість того, щоб спільно з нею зробити корисну роботу по дому чи організувати спільне дозвілля. Батьки сваряться і б’ються між собою на очах у дитини і та сприймає таку форму поведінки за норму.

Батькам легше вдарити дитину, ніж спробувати її переконати спокійним виваженим словом. У м’якшому варіанті – батьки шантажують дитину умовами (якщо ти зробиш те й те, то я тобі за це дам, куплю, зроблю, подарую...). В більш жорсткому варіанті дитину залякують: якщо ти не зробиш те й те, то ... (я тебе не буду любити, віддам в дитячий будинок, баба-яга тебе забере). Ця неприпустима форма виховання для більшості сьогоднішніх батьків стала нормою, бо так їм легше і зручніше, вони не усвідомлюють, які наслідки несуть такі принципи спілкування.

Фізичне покарання, насилля психологічне і фізичне призводять до того, що дитина стає невпевненою у собі, несміливою, вона постійно відчуває тривожність і насторогу. З’являються проблеми у спілкуванні з однолітками. В такій дитині розвиваються різні комплекси, в першу чергу – комплекс неповноцінності. Все залежить від темпераменту дитини: хтось замикається у собі, хтось навпаки – агресивно реагує на всіх і на все. Як би дитина себе не вела – вона в першу чергу віддзеркалення своїх батьків і тих стосунків, що розвиваються в колі родини; які б «нотації» вони не читали, дитина вбирає в себе не слова, а вчинки батьків. Батьки – перший і найчастіше єдиний моральний орієнтир.

Так, в культурі нашій закладено через фізичне покарання виховувати і доносити до свідомості дитини поняття, що добре, а що погано. Але часто це переходить межу, і тому вже виростає покоління байдужих, заляканих, закомплексованих агресивних людей. Припустимо – і це умовно! – до 3-4 років дитину можна шльопнути по попі, щоб у неї виробився рефлекс стосовно нехорошого вчинку. Але дуже часто батьки і доросліших дітей б’ють, навіть ляпаса дають і сварять при однолітках. Це принижує гідність дитини, це знищує особистість в ній.

Батьки, які спираються на принцип «нас так виховували», здебільшого живуть у своєму маленькому світі, не усвідомлюючи: виховати дитину можна виваженим словом – без биття, без болю і без приниження.

Якщо ви хочете виростити успішну, щасливу здорову фізично і психологічно дитину, варто в першу чергу любити її безоціночно і безумовно. Вона ваша, якою б вона не була.

Звичайно треба більше з дитиною проводити часу, бо ніякий планшет не замінить живого спілкування з рідною людиною. Якщо дитина зробила негарний вчинок – шукайте причину того всього в собі. Бо це ви не так виховали, ви не той приклад показали.

Саме така відповідальність перед своєю дитиною виховає в ній вільну, розкуту і сміливу особистість, яка потім вам віддячить за все, що ви для неї зробили у її дитинстві.

Інформацію підготувала Олена Стельмащук

< Попередня		Наступна >