ДСНС повідомляє
Епідеміологічна хмара, яка довгий час нависала на північною окраїною Рівненщини, уже не погрожує далеким громом, а всерйоз креше блискавками. Уперше «спалахнуло» ще рік тому, коли в лісовому урочищі Підкозли на Дубровиччині виявили диких кабанів, загиблих від АЧС – африканської чуми свиней. Люди втішалися, що біда сталася серед дикої природи. Однак фахівці не виключали поширення її і в домашніх господарствах…
Лісовий масив, в якому спалахнула АЧС, оголосили карантинною зоною і встановили контрольні ветеринарно-міліцейські пости. Відтак в обласних ЗМІ повідомлялося, що в області проводиться масштабна профілактична робота, аби не допустити грізну недугу у місцеві свиногосподарства. На жаль, ці запевнення та пов’язані з ними застережні заходи повною мірою не спрацювали.
Кілька днів тому ЗМІ знову вибухнули тривожними заголовками: «На Рівненщині – масова загибель свиней…», «На Рівненщині – спалах африканської чуми свиней», «На Рівненщину наступає африканська чума свиней?» Останній із них, мабуть, не тільки найбільш стриманий, а й найближчий до реальності, адже на ту пору відомо було лиш одне: фахівцями підтверджено випадок захворювання на АЧС уже не диких, а свійських свиней, і сталося це в селі Озеро (на фото) на Володимиреччині.
Відразу після цього під керівництвом голови РДА Володимира Хоружого та за участю начальника головного управління Держпродспоживслужби в Рівненській області Володимира Лазарчука відбулося засідання районної протиепізоотичної комісії. Її рішенням в екстреному порядку впроваджено карантин у зоні локалізації хвороби та затверджено план заходів щодо ліквідації і недопущення розповсюдження АЧС у районі. В обов’язках створених протиепізоотичних формувань – подвірні обходи домогосподарств, детальний облік та обмір наявних у них свиней, усипляння тварин за рішенням ветфахівців і дезінфекція приміщень та подвір’їв.
За словами начальника районного управління Держпродспоживслужби Олександра Петрука, ситуація «неприємна і може поширюватись». І це не дивно. Ще у 2012-2015 роках, як стверджують експерти Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН, в Україні у різних регіонах періодично виявляли один із 22-х генотипів вірусу АЧС. Загалом же це проблема не тільки українського, а й світового масштабу. Упродовж останніх восьми років АЧС із Кавказу, через європейську частину Російської Федерації, проникла до Білорусії, країн Балтії та Польщі. Вона відзначається високою смертністю тварин, тому власники свиногосподарств та фахівці ветмедицини мають чітко розуміти: на нас наступає невиліковна хвороба, на яку антибіотики і наявні у ветеринарії вакцини не впливають. Боротьба з можливою епідемією має бути безкомпромісною!
Як повідомили з районного управління Держпродспоживслужби, 20-21 серпня в Озері проведено обхід 304 із наявних 465 дворів та вилучено 46 голів свиней загальною вагою 2803 кілограми. Проведено дезінфекцію у 158 дворах та розпочато механічну очистку приміщень, в яких утримувалися свині. У селі працюють дві групи по знищенню та вилученню, в яких задіяно ветспеціалістів та представників ДКНС і сільради, обладнано два ветеринарно-поліцейські блокпости на виїздах із села, а вилучених свиней спалюються у відведеному віддаленому місці.
Повідомляється, що лише домашні та дикі свині хворіють на АЧС. Усі інші тварини не сприйнятливі до цієї хвороби, і вона не передається людині. Але втіха на цьому й кінчається. Вірус АЧС – надзвичайно складний і генетично мінливий. Під його впливом виробляється величезна кількість антитіл, але цих захисних сил не вистачає, щоб організм нейтралізував збудника. Саме тому ефективної вакцини проти АЧС не виготовлено.
Хвороба легко передається від хворої до здорової тварини, але зараження відбувається і через ґрунт, корми, предмети догляду, стічні води, транспортні засоби, бродячих тварин, птахів, комах та обслуговуючий персонал. Можливе це і при згодовуванні харчових відходів, що містять продукти забою хворих чи інфікованих тварин. До того ж, вірус АЧС дуже стійкий у навколишньому середовищі. У трупах свиней він зберігається до десяти тижнів, у м'ясі, копченій ковбасі та шинці – до 5 місяців, у гною – більше 3 місяців, у ґрунті – до 4-8 місяців. На нього не впливають висихання та гниття. У глибоко заморожених тушах свиней вірус виживає упродовж 15 років (!). А от годинне прогрівання до температури понад 50°С знезаражує збудника.
Словом, інвентар, техніка, транспортні засоби, одяг, взуття, з якими доглядали хворих тварин, їхні трупи, кров, м’ясо, сало, шкіри, кістки, внутрішні органи та продуктами їхньої життєдіяльності (гній, сеча) сприяють швидкому розповсюдженню хвороби, і вона вже заявила про себе в Запорізькій, Луганській, Чернігівській, Київській, Сумській, Миколаївській, Одеській, Житомирській, Полтавській, Черкаській та Рівненській областях. За висновками фахівців, циркуляція вірусу АЧС у популяції диких кабанів на півночі країни призвела до формування стійких кластерів АЧС із можливістю масштабного занесення хвороби у приватний та промисловий сектор свинарства.
Отже, як бути, якщо з’явилася підозра, що свині хворі на африканську чуму? Очевидно, свої побоювання слід довірити фахівцям ветеринарної медицини, щоб не наражати на небезпеку і самих себе, і сусідів. Адже їхнє домашнє господарство також всерйоз може постраждати. Працівники управління лісового господарства, користувачі мисливських угідь та мисливці при виявленні хворих або загиблих диких свиней також негайно мають повідомити про це службу держветмедицини.
Усім мешканцям краю фахівці радять термічно обробляти їжу, яка готується для свиней. А ще – не заходити у хлів у тому ж взутті, в якому ходили до лісу, знищувати мух, не вивозити свинину за межі села і району. Словом, закликають бути пильними!
Олексій ГОРОДНИЙ.
Заразу не сховаєш!..
«Свиняча» проблема сколихнула північні села нашого району: там почали хворіти свині. І щоб відвернути біду, кожен господар викликав ветеринара. Епізодичні факти захворювання «списали» на перегрів тварин.
Ось що розповіла фельдшер Ніна Петрівна:
– У мене родичі у Дубровицькому районі. І я вже від них чула про африканську чуму свиней, яку дикі свині їм занесли торік. Тому так переживала за свої поросята. Адже я їх придбала за мізерну пенсію. Доглядаю, як маленьких діток. Щотижня купую мішок висівок. А це все ж гроші. Та й підросли поросятка нівроку – серце радують: буде шкварочка і ковбаска. Але раділа недовго. Вранці пішла кормити – а кабанчик не поспішає до корита. Це насторожило. Напоїла його сироваткою і випустила надвір. Облила холодною водою. Зробила калюжу під кущем бузку. Обмилила господарським милом: може, думаю, рожа. І до вечора кабанчик очухався, давай гасати по подвір’ю. З радості випустила й свинку. Під вечір вони самі пішли у хлів. І тепер щодня випускаю їх у затінену загорож. Для профілактики давала по 10 кубиків 3-процентного розчину перекису водню на літр води. І, слава Богу, все добре…
А на тому тижні дзвонить кума із Зарічного і повідомляє, що у них поголовно хворіють свині і господарі їх дорізують. Розповіла, що чоловіки з їхнього села бачили в лісі ціле сімейство загиблих диких свиней. Побоюємося, щоб не повторилася «АЧС-Дубровиця».
Не пройшло й дня – знову «новина»: у Степангороді зразу 15 поросят послабли. Надіялися на краще, але хвороба підтвердилася. Я, каже, поросят на вулицю не випускаю. Все облила хлорним вапном. І не б’ю. Добре і ситно даю їсти. А от син Вася своїх двох великих забив: все одно перед першим вересня мався колоти, щоб студентам у дорогу було що дати. Здорові свині були.
– А в Озері через тих свиней «КПП» поставили. Виїжджаю в район – через «дезинфекцію» пропускають, – розповідає Степан Іванович. – У нас всі поголовно свиней б’ють. У суботу в село рефрижератор і фуру морозильних камер доставили. У скляні банки чотирьох кабанів не вкладеш, а в Озері люди працьовиті, менше двох-трьох свиней не тримають…
– З Вашими озерчанами! Такі добрі хазяї! Вранці чуємо – свині пищать. Кажу чоловіку: «Піди глянь, чи не наші, – розповідає Валентина Володимирівна. – Приходить і каже: «То сусідів батько з Озера двох свиней привіз. Просить, щоб деякий час у себе заховали, бо у них якийсь карантин наложили». «Він що, здурів? – обурилася я. – У них в селі чума, а він її нам привіз? Зараз піду посварюс!». Але чоловік мене не пустив. А на ранок сусід прибіг за паяльною лампою: одне батькове порося пропало, а своїх сусід доколов. Я лампи не дала. Нема чого «заразу» розносити. Це ж треба: привезти дітям у хлів біду! Ми все в сараї «Білизною» покропили, але чого чекати? Свох підсвинчаків закололи. Печінка чиста. Чисті легені. Але так шкода, поросята такі ручні були! Тепер заходжу у хлів – і серце крається. Наче б самі винні, що зараза пішла і ми їх до строку не догодували…
– В нас у Воронках поки що тихо, – інформує В.Деркач. – Хвороби свинячої немає, але люди свиней б’ють. Вереск вранці – на всю округу. І наш син заколов. Приходили в село чоловіки, розповідали, що все почалося з янтарщиків, які бурштин мили… на колишньому скотомогильнику. От і намили! Не здивуюся, якщо завтра ящур чи ще щось об’явиться.
– І в Сопачеві спокійно, – розповіли у сільській раді. – Хто хоче, то своїх свиней б’є.
– І в Мульчицях тихо, – каже Галина Адамівна. – Тільки баба ходить слідом і намовляє, що й маленьких треба порізати. Для чого? Хай ще ростуть. А враз нашу сторону «зараза» мине?
– Не уявляю, як без свиней житимемо, – бідкається Галина Семенівна. – Сьогодні на виїздах стоять «стерв’ятники» з рефрижераторами, які вночі їздять по вулицях і скуповують за безцінь сало і м’ясо. Є люди, що б’ють свиней здорових, але є такі, що добивають. Сам не їстиме – продає заготівельникам. А вони те м’ясо на переробку: на фарш, на ковбаси! Страшно подумати! АЧС ще не вивчена, і мене насторожує, що хвороби людини і свині споріднені. Свиня хворіє, а людину минає?
…Стоїть вранці і ввечері свинячий вереск. Біля плит упрівають господині. Більшість із них все свиняче м’ясо і сало перетоплюють. Так надійніше.
Скляні банки подорожчали.
Морозильні камери пішли в хід.
Кому біда, а кому й прибуток.
Г.ШТЕРН.
фото О. Пешко
| < Попередня | Наступна > |
|---|