Авторизація

Ще раз...про скарби

( 1 Vote )

Матеріал про  “Скарби”  вважався нецікавим і “лежав” довго. Кого сьогодні заінтересує те, що було багато років тому? Можливо  вже й тих людей, про що вони розповідали в живих немає… І їх розповіді перетворилися на справжнісінькі легенди. Але в кожній сім”ї, коли збираються родичі та сусіди, так чи інакше , випливає тема  “кладів” -- чистих і заговорених, скарбів - - зібраних дідом-прадідом  чесною працею на лісовому промислі, чи відгодівлі худоби, чи відлові птахів… І, хочеш -- не хочеш, та проскочить  завжди інтригуюче … старий скарб. Той, заповітний, який знаходиться десь поряд  з тобою.  Який сам собі  вибирає господаря і  котрому не треба казати: “Амінь! Розсипся !”

        Після першої публікації, в редакцію звернулося  чимало  наших читачів, що продовжили цю тему та поприносили нові  розповіді про  скарби. До оповіданого долучалися  наукові публікації з періодики, розвідки  археологів та  фольклористів.

       Воістину, на Русі ніколи не переводилися мисливці в пошуках стародавніх скарбів ! І ця тема відкрита. Справа в тім, що кожна родина, кожен дім мали щось цінне. Наприклад, коштовний посуд, інші срібні чи золоті речі ужитку, іменні самовари, які передавалися із покоління в покоління. ( Скажіть, що Полісся було бідне і затуркане, коли  поліські жіночки володіли декількома мовами і мали власні печатки та іменне майно? Матріархат? Хто  знає? Але ніякі віри і ніякі віяння, не змогли змінити устрій  поліської родини, де жінка тримала в своїх руках господу і  родове надбання.)

        Тож, коли насувала якась загроза, то ці речі найчастіше закопувалися у землю або топили у  воді.

       Мали  неабиякі статки володимирецькі міщани, що жили на Кутущині. А треба сказати, що весь Володимирець був єврейським містечком. І щоб побудуватися близько центру, треба було сусідам – євреям за цей дозвіл заплатити золотом. От коли почалася війна, Аким Козоріз, який вже жив на Кутущині і мав там досить чималий клапоть землі та млин, швиденько розділив все своє добро  між дочками.  Однієї із них муж, працював у німців,( де нині стара станція, як їхати на Новаки)  на тертаку. Так називалася тоді пилорама. От він взяв все жінчине і своє добро склав у  бочки, засмолив їх і… кинув у колодязь. Коли пройшли  воєнні громи, дід вибрав із колодязя воду, а своїх бочок із скарбами … не знайшов. Виявилося, що плаун, який пішов по колодязному дну  всі статки діда Гриця поніс по підземній ріці.

       Є у Володимирці вулиця Вишнева. Під час війни, жителі цієї вулиці єврейського походження, як стверджують старші люди, і копійки не взяли із собою у гетто, яке розташовувалося  на місці, де зараз  магазин “Квіти”, біля міліції. То ж не дивно, що  на городах по цій вулиці й досі часто-густо викопують  золоті копійки та  господарські речі.  Одній  із наших однокласниць, Олені, втрапила  копійка, а потім на неї вийшла із землі … позолочена  сковорідка та упаковка  швейних голок, які зовсім не поіржавіли. Хто від такої знахідки відмовиться?

       Один із лісничих, продовжив розповідь, де ми писали про Майдан і старезного діда. Як  доказує державний охоронець, на цьому Майдані трапилася ще така чудасія. Приїхали поїздком туди німці. І  повідомили, що там  щось будуть  споруджувати. Обнесли площу, вирили під фундамент  рівчаки. А у зарослях сливочок, що вже здичавіли, викопали котлован. І.. .зникли. Як, потім, пояснили місцеві чоловіки, що допомагали копати землю, іноземці знайшли там скарб, забрали і зникли.

       Не так давно у Великі Цепцевичі прибуло дві автомашини із Польщі,(так вони себе назвали), які розшукували  нащадків графа Гіжицького та цікавилися   колишнім польським поселенням Копачівкою. Гості найняли місцевого тракториста, який показав землі цього зниклого села. Прибульці знайшли місце старого  хреста ,  і шукали  ковбаню. Ходили. Дивилися. Вже потім, через декілька днів, із Дубівки старші люди передали, що там був  польського ополчення перший “схрон” і там можуть бути досить цікаві, в історичному плані, речі.

      Багато таємниць і всякого добра, не обов”язково   срібла та злата, схоронено у “ вушаках та  порогах”. Досі ніхто не насмілився побувати у  казематах польської жандармерії і тюрми, що знаходиться під приміщенням старого райвно.

      Не можна відкидати версію, що від  Свято-Успенської церкви та колишнього  костьолу Матки Боски Остробрамски (нині ресторан “Біле озеро”) веде підземний хід до панського маєтку, що у дендропарку.

Цю версію підтверджують архітектурні плани побудови споруди, оновлені у 1927 році.

        Взагалі, наш район дуже і дуже цікавий. Він настільки багатий історичними  знахідками, що сюди зачастіли  чорні пошуковці із країн Прибалтики. Звідки необстріляні молодчики, 1970 –х років  народження можуть так досконало знати наш край ?  А дуже просто. Дідусі тут воювали. Є карти. Є ще знаки.  От і забирають, награбоване і заховане колись.

      Якщо декілька років тому, пріорітет у пошуках скарбів надавався дорогоцінним металам, то сьогодні таким “золотом”, чи скарбом є рукопис, документ, лист із фронту, старовинна ікона, фотографії, вишиті рушники, швейні машинки “Зінгер”, кухонні речі, кухри, тумбочки-секретарі і канапи. 

       Скажіть, де у “забитому” Поліссі могли взятися витвори  світового рівня  рук родини Фаберже?  Або, подейкують, що “Янтарная комната” застряхла десь на Західній Україні. Бо… Адольф Гітлер у Вінницькій  області готував собі “Вервольт”, так зване “Лігво Вовка”, а його підопічні прагнули здивувати  розкішною кімнатою … із бурштину…

        Ще одна загадка, якої немає в жодному підручнику Історії, але яка має своє підтвердження. Сьогодні йде пошук і скупка есесівських “бляшок” із номерами, котрі фашисти носили на верхньому одязі , на ланцюжку, на грудях.  За цю залізячку торік західний  центр у Кельні давав по 700 євро. Як свідчать старожили, біля Кідер  пройшов бій між  вояками  УПА  та танками  і есесівською групою.  Сьогодні до цього поля прикута велика увага, не в тому щоб  увінчати  подвиг земляків, а щоб… вибачте… заробити на есесівських  бляшанках…

       Скарби… Ними займається  держава. І це її монополія. Так, як видобуток бурштину.  То ж , ще раз  наголошуємо: тема відкрита і запрошуємо всіх до розмови.


                        Записала Галина ТЄТЄНЄВА               

 

Коментарі   

 
+2 # Port_Noi 08.12.2012, 05:55
Що там говорити про "старi" скарби...
Адже прямо зараз природнi дари нашого краю вiдшукуються, викопуються (точнiше сказати - вимиваються) i вивозяться на очах i зa мовчазною згодою наших сiльских рад i обранцiв району... Невже рiшення мiсцевоI влади вже абсолютно нiчого не важать? Чи вони взагалi не iснують? Тi рiшення... чи Ради?
Адже можна було б не мрiяти про "янтарнi" кiмнати, а реально покращити добробут не окремих "копачiв", а полiсян хоча б нашого району...
Aвжеж, на це потрiбно затрачати час i сили, перемагати байдужiсть i грошолюбство, але нашi дiти i внуки будуть вам щиро вдячнi. Не за пограбування природи, сплюндрованi поля i узлiсся, перемиту родючу землю i раптовi провалля в лiсах, а за розсудливi, мудрi рiшення народних обранцiв на користь людям, що проживають на цiй землi i тiй самiй годувальницi.
Чи будемо далi жити за старим принципом:- "Увiрвемо тепер - а там, хоч трава не рости" ?
Відповісти
 
 
+1 # Гість 15.10.2017, 20:45
Я Олійник Василь з міста Кременець Тернопільської області.Дякую Вам за цікаву статтю,хоча в дечому я з Вами не згоден.Мене дуже цікавить історія рідного краю,а особливо всякі історії про скарби,знаю багато історій про вже знайдені і ще ні.Пишіть або дзвоніть,поспіл куємось.тел.067 7538528
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 142 гостей на сайті