Мене не раз обпікала людська образа. Та чим пекучішою вона була, тим яскравіші враження залишала… доброта тварин.
…З раннього дитинства дивиться мені в очі наша корова Зірка. Якою ж лихою була вона на пасовиську! Хоч як би її не гляділи пастухи, вона знаходила спосіб утекти і порозкошувати у шкоді. То міг бути овес, сінокіс або радгоспна кукурудза чи конюшина. Але пам’ятаю й інше: великі коров’ячі очі дивляться на мене, і мічена білявою зірочкою вухаста голова так і норовить лизнути мене у бороду, ніс і щоки. Регочучи, я відхиляюсь, і норовлива Зірка здається мені втіленням доброти.
Двір… Дворова команда… Дворова дружба…
Усі ці поняття зародились у місті, між висотними будівлями із затишними кленово-березовими скверами-подвір’ями. Радуючи малечу гойдалками і «гірками», тісно входячи в юні життя, прибудинкові двори ставали захистком від всевладної незнайомої вулиці і провідниками у юність.