Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

Інтернет, мабуть, ще ніколи так не прислужився нашій районній освіті, як з початку нинішнього навчального року. Річ у тім, що підручників не вистачало на всі класи. От і довелося «вмикати» педагогічну кмітливість: скачувати електронні версії навчальних книг на комп’ютери, флешки і планшети, розміщувати їх на шкільних сайтах і забезпечувати доступ дітей до навчальної інформації. Але чи мало так бути?

«В АП вирішили забезпечити школи підручниками за рахунок скорочення зарплат депутатів», – таке повідомлення 4 серпня 2015 року (менше ніж за місяць до початку навчального року!) з’явилося на сайті УНІАН . І наскільки воно ефектне, настільки й дивне. Адже таке подвижництво навіть Адміністрації президента не під силу без відповідного рішення народних депутатів. Тим не менше, наведений словесний пасаж має пояснення.Як зазначає на сайті «ZN,UA» Олег Охредько, у липні 2015 року «законотворче поле спалахнуло яскравою зіркою Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (щодо збільшення видатків на забезпечення підручниками учнів загальноосвітніх шкіл за рахунок економії грошових коштів на оплату праці та соціальне забезпечення народних депутатів України). Обговорюючи законопроект, депутати зазначили, що зекономлені кошти підуть на видання, придбання та доставку підручників і посібників для учнів, отож чимало ЗМІ, включаючи й УНІАН , дружно вдарили в долоні: «Рада виділила 131 млн на підручники для шкіл», «Сэкономленные на депутатах средства направили на закупку школьных учебников»! Словом, зробивши добро дітям, влада ще й добряче на цьому попіарилася. Насправді ж гарне діло нерідко губиться у дрібницях.

Вивчивши передісторію чиновницького подвижництва, О.Охредько відмічає кілька неприємних нюансів, які недооцінюють любителі пустопорожньої хвальби. Щоб це відчути, далеко ходити не треба. Досить і подій річної давнини.

Восени 2014 року Міністерство фінансів України розробило законопроект «Про удосконалення норм законів з метою забезпечення фінансово-економічної стабілізаціїв Україні», яким передбачалося збільшення навантаження вчителів і вихователів, кількості учнів у класах і вихованців у групах дошкільних навчальних закладів, підвищення вартості утримання дітей у дитячих закладах та багато іншого. Серед «нововведень» пропонувалося й «безоплатне забезпечення підручниками учнів загальноосвітніх навчальних закладів із числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей із сімей, які отримують допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям». Для всіх інших, так виходило, вводилася плата за підручники – і суспільство спалахнуло. До протестів приєдналися профспілки, представники Міносвіти, парламентський комітет з питань науки і освіти – і Кабмін відступив. Проте він не здався – і вже у грудні через закон «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» уряд із допомогою депутатів таки реалізує частину того, що вносилося вересневим законопроектом: якщо раніше в статті 12 Закону України «Про освіту» мовилося, що держава «забезпечує випуск підручників, посібників, методичної літератури», то в новій редакції – вже «організовує забезпечення підручниками учнів», а доповнивши статтю 35 Закону України «Про освіту» положенням про те, що безплатні підручники гарантуються лише для дітей-сиріт, дітей-інвалідів, дітей, позбавлених батьківського піклування та з малозабезпечених сімей, фактично узаконювали плату за підручники для більшості школярів. І це попри те, що внесеними поправками прямо порушується Конституція України: «Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої… освіти в державних і комунальних навчальних закладах…». (Згадаймо: ще 20 років тому, у 1996-му, виношувалася кабмінівська постанова «Про встановлення плати за користування підручниками в загальноосвітніх школах». Нею запроваджувалася плата за підручники у розмірі 20% їхньої вартості. Однак у 2002 році цю новацію опротестовано в Конституційному суді, і суд цілком заслужено поставив на ній хрест).

З 1 січня 2015 року ЗаконУкраїни «Про освіту» зі змінами набрав чинності, а 15 січня на брифінгу в Українському кризовому медіацентрі заступник міністра освіти Інна Совсун повідомила, що шкільні підручники для більшості населення стануть платними і що Міносвіти опрацьовує механізм їх оплати. Почалася протестна громадянська кампанія «За збереження бюджетного фінансування підручників у загальноосвітніх школах». А невдовзі виявилося, що навіть пільговиків при наявних фінансах складно забезпечити «державними» підручниками. Згаданий механізм оплати так і не з’явився. Зате пройшов конкурс підручників для 4-х та 7-х класів, і Міносвіти видало наказ «Про затвердження переліку підручників для учнів 4 та 7 класів загальноосвітніх навчальних закладів, що можуть друкуватися за кошти державного бюджету». Але знову ж: якщо «можуть друкуватися», значить – можуть і «не друкуватися»? Отак тривожно питання зависло аж до початку червня, коли президент Петро Порошенко запропонував Верховній Раді збільшити бюджетні витрати на друк підручників і забезпечення ними всіх без винятку школярів.

Крига, здавалося, скресла. Проте законом від 17 липня 2015 року «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» 131 млн грн виділено на друк підручників…лише для дітей-пільговиків і дітей з національних меншин. Про інших – мовчок. До того ж, почалася «модернізація» Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України – і виділених коштів видавництва вчасно не отримали. Процес народження підручників затягнувся. Тож слова міністра освіти Сергія Квіта, що підручниками забезпечено «всі школи» і що «ніхто не має права вимагати з батьків гроші за підручники», викликають подив.

Лише 30 вересня минулого року Міносвіти повідомило, що тендерна процедура щодо підручників почалася. Кошти, однак, треба було ще отримати і спрямувати за призначенням, підручники – віддрукувати, розділити між регіонами і доставити у школи. Тому згадана на початку заява Міносвіти з’явилася хіба що для виправдання чиєїсь бездіяльності. У ній зазначається, що «в державному бюджеті 2015 року було неможливо перед-бачити кошти на підручники, а графік їхнього замовлення не був реалізований вчасно», бо такою була ситуація, «в якій опинилась Україна в 2014 році у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації та необхідністю концентрації ресурсів держави для оборони країни». У заяві багато висловлювань на зразок «Ми просимо», «Ми вдячні», суть же її – у запевненні, що «підручники почнуть надходити до шкіл уже в листопаді», що «до кінця 2015 року всі замовлення шкіл будуть виконані», що «батьки учнів не зобов’язані купувати підручники» і що «ніхто не має права вимагати у них це робити».

«З повагою, Міністерство освіти і науки України», – закінчується лист. Але про висловлену у ньому реальну повагу до вчителя й учня хай поміркує читач. До того ж, залишається важке враження, що безплатних підручників – не тепер, а дещо пізніше – школярів таки позбавлять. «Об’єктивні причини» для цього завжди знайдуться.

Подібний словесний оптимізм, замішаний на сльозах, і в нашій області. Повідомлення прес-служби Рівненської ОДА , вміщене 6 серпня на порталі «Четверта влада», повниться впевненістю, що «кошти на підручники вдасться знайти за рахунок урізання видатків на утримання депутатського корпусу та секретаріату Кабміну. На забезпечення учнів підручниками у 2015 році додатково буде виділено 180 мільйонів гривень». Але вже 27 серпня на сайті «Радіо Трек» градус оптимізму знижено: на Рівненщину надійшло понад 11 млн. грн., проте друк підручників ще «в процесі»; коли вони будуть у навчальних закладах – невідомо. На випадок «чогось» педагогам радили скористатися підручниками попередніх років або ж, завітавши на сайт Міносвіти, завантажити їх на планшети (до чого вчителі й учні і вдаються ось уже п’ятий місяць).

Тоді ж, напередодні навчального року, ми й у себе в районі поцікавилися наявністю у школах підручників, і відповідь, одержана в райуправлінні освіти, невтішна. За словами начальника управління Наталії Сакової, школи, маючи доступ до електронних варіантів підручників, обирають з-поміж них ті, що найбільше відповідають навчальним потребам. Усього пропонувалися 124 зразки підручників для четвертих класів і 227 – для сьомих. Але таке розмаїття, на жаль, не означало появи реальних книг. Станом на 1 вересня, констатувала Наталія Сакова, другі і треті, п’яті і шості, восьмі і дев’яті класи підручниками забезпечені, перші і десяті – на 80 відсотків, а четверті і сьомі – взагалі не забезпечені. Навіть шкільна Першокнига «Буквар», як бачимо, потішила не всіх першокласників. А це вже симптом того, що з вітчизняною освітою щось «не так». Пригадую власне дитинство. У вже далекому 1962 році ми йшли у школу скромно вдягнутими, але з букварями, прописами і чорнильницями. Коли підросли, щоліта рушали в сусідні села, де були книжкові магазини, і купували підручники, географічні атласи та зошити. Щось, бувало, викуповували у старшокласників. Але щоб зовсім без книжки цього не пригадую. Пам’ятаю натомість, як навчальна книга стала безплатною, а школа-початківка у моєму селі – восьмирічною. Ми, старші школярі, по-доброму заздрили молодшим: на відміну від нас, вони вже не ходили по знання у сусідній Городець!

А що тепер? Повертаємось у далекі шістдесяті роки?

Ще раз зустрівся з Наталією Саковою – і нарешті вона полегшено зітхнула: підручників ще не отримали, але з дня на день вони мають надійти. Не всі. Поки що – половина до потреби. І тоді їх оперативно розвезуть по школах. На календарі було 12 січня – і душу сколихнуло якесь сум’яття. Підручники одержить лише кожний другий четверто- і семикласник, зате кожна школа – той, який для себе вибрала. Тобто, у різних школах діти навчатимуться за різними підручниками, але в достатній кількості їх не матимуть. Добре це чи погано? Чи це хтось так жартує на міністерському рівні?

– Те, що сталося з підручниками, на навчальному процесі особливо не позначиться. Учителі вміють виходити з «крутих» ситуацій, – вважає Наталія Валеріївна. – А от такого напруженого психологічного стану, в якому перебуваємо, більше не хотілося б…

Складається враження, що на столичному рівні, плануючи освітній процес, чогось украй важливого не додумали. Та й значення освіти у становленні держави недооцінили.

Олексій ГОРОДНИЙ.

ілюстрація з мережі Internet