ДСНС повідомляє
Третій рік триває війна на Сході України, яку багато хто й досі називає абревіатурою АТО. Третій рік борються з агресором наші військові, і саме стільки часу невтомно працюють у тилу та в гарячих точках наші волонтери. Ця професія стала сьогодні дуже популярною та затребуваною. Так-так, саме професія, адже бути військовим волонтером – означає віддавати увесь свій час добрій справі, жертвувати собою задля людей, старатися суміщати цю роботу із фактичною, за яку платять, бо ж жити на щось потрібно.
Саме так, у цілодобовому онлайн-режимі живе і працює наш місцевий волонтер Інга Безушко, яка дала правдиві відповіді на декілька запитань.
– Інго, ти нещодавно повернулася з чергової поїздки на Донбас. Скажи, як змінилися настрої наших хлопців на Сході з часу, коли ти відвідала їх уперше?
– Наші хлопці найкращі, і, не дивлячись ні на що, лишаються впевненими у перемозі. Втомились, звичайно, всі. Та особливо підриває бойовий дух очікування. Вони готові йти до бою, хоч «з голими руками», та, на жаль, командування мовчить...
– Пройшло два роки. Чи стало населення більш байдужим до потреб військових?
– Зміни на фронті очевидні. За два роки руками волотерів було доставлено багато необхідного, але і зараз ми потрібні. Так, люди втомились. Це часто чую, коли знову збираємось на виїзд. Звичайно, втомилися усі, і я у тому числі. Та кожен з нас «тут» має задуматись як важко «там» – воїнам, дітям, старим. В принципі, в роботі нічого не змінилось, лише додались деякі нагальніші позиції і додаткові справи: ремонт транспорту, допомога у лікуванні і реабілітації бійців.
– Хто залишається з тобою, попри все, й надалі допомагає?
– З'явилась підтримка там, де її не було, і зникла там, де вона мала би бути. Хочеться подякувати таким небайдужим людям, як Віктор М’ялик, Василь Яніцький, Анатолій та Микола Юрахи, Микола Ковальов, а також бізнес-центру «Інтертех», громадам сіл Мульчиці, Жовкині та Воронки, Антонівській, Любахівській та Воронківській школам та Володимирецькому районному колегіуму. Словом, усім, хто робить внесок для кожного нашого виїзду до зони бойових дій. Список нескінченний. Уклін вам до землі, від наших захисників і від мешканців Сходу, котрим ми також допомагаємо.
– Як можна описати відносини волонтерів і влади: партнерство, конфлікт, взаємне неприйняття, ігнорування? Чи не встромляє влада "палки у колеса"?
– Ситуація «волонтери-влада» у країні не однозначна. Хтось допомагає пакувати волонтерські конвої, а хтось саджає патріотів на лави підсудних. Якщо робити висновки у нашому регіоні, то не все так погано, хоча хотілося б краще. Якби підтримка була масовішою та інтенсивнішою – ми б звертали гори. Щодо "палок у колесах", є у мене вже традиційна відповідь: «Не вийде вставити у колесо палицю тому, хто з початку війни на гусеницях».
– Розкажи про вашу останню поїздку.
– Весняні виїзди усі були нелегкими. Ситуація на фронті загострилася, та з нашою із вами допомогою було доставлено важливі речі: біноклі, тепловізор, дальноміри, берці, запчастини та гуму для передових авто, одяг та подарунки в «сіру зону» для діток, канцелярію і літературу для школи в зоні обстрілу, більше 12 тонн продуктів, засобів особистої гігієни та ще купа потрібного.
Ми проїхали близько 11 тисяч кілометрів за три виїзди відвідали багато передових позицій, школи, дитячі будинки, блукали і знаходили. Повірте, важко орієнтуватись по місцевості, де йдуть бої – щоразу якісь зміни. Важко не спати по три доби, бо не можна, тому що екіпаж волонтерської автівки міняється, як і водій. А от дороги там я знаю вже краще, ніж у нас в районі.
– Вітаємо тебе з черговою нагородою, яку отримала перед Днем перемоги у Львові!
– Будь-які нагороди ніколи не були для мене визначними у цій невдячній справі, та за два роки маю з десяток подяк і грамот від бойових підрозділів, від керівника сектору АТО, від місцевої і обласної ради та адміністрації. Маю дві медалі і відзнаку "Бойовий волонтер", яка була вручена у Львові командуванням 80-ї бригади. Загалом, усі мої відзнаки вручались бійцями і командирами, легендарним полковником Олегом Кузьміних, нашим кіборгом Борисом Біруком.
– Те, що у тебе є маленька 5-річна підтримка, відомо усім. А от звідки черпаєш сили та наснагу ще й для творчості? Адже ті, хто слідкує за тобою у соцмережах, читають не лише про потреби та звіти, але й твою поезію…
– Упродовж двох років від початку так званої АТО я пишу, фіксую свої думки у прозі, але більше думок і переживань виливаю у вірші. Зараз вже назбиралось чимало, і от знайомі волонтерочки вирішили, що пора видати збірку віршів, народжених на війні. Тому зайнялись пошуком спонсорів для друку книги і запису аудіодиску. Дасть Бог, все вийде, і за кошти, виручені з продажу, ми зможемо ще бути корисними на фронті.
Час іде, а ситуація на Сході лишається невирішеною, незмінними є й потреби наших захисників та мешканців, що залишаються на небезпечній території. Потрібні підгузки, постільна білизна, продукти харчування, медикаменти, мішки зелені, маскувальні сітки, плівка чорна для перекриття, футболки, майки, ліхтарі, батарейки, засоби від комарів та кліщів, кава, чай, цигарки. А також багато важливих речей, які треба закупити та які допоможуть вберегти людські життя. Ще постійно потрібне пальне, картки на нього чи кошти для його купівлі.
Просимо усіх небайдужих допомогти черговий раз нашим невтомним волонтерам, а їх руками людям, що перебувають у нещадних умовах війни: Приватбанк р/р 5168755617213406 – Безушко Інга, тел. 0979030732. Звіти по збору й доставці допомоги ви завжди зможете переглянути на персональних сторінках Інги у Фейсбуці та Вконтакті.
Вдячні будемо усім, хто долучиться до збору речей, а також тим, хто просто помолиться за наших вояків та волонтерів, і нехай допомагає їм Бог.
Тетяна Осмолович
| < Попередня | Наступна > |
|---|