Авторизація

HomeНаше життяЗустрічі для вас"Не чекай мене, мамо, хорошого сина, твій син не такий, як був учора…"

"Не чекай мене, мамо, хорошого сина, твій син не такий, як був учора…"

( 2 Votes )

 

Невизнана в країні війна завдає визнаних втрат і жертв. Однак пекло, яке пережив солдат в АТО, насправді з поверненням на мирну територію України не закінчується.

Воно починає грати новими барвами, по-іншому пече, але то не кінець, то новий завиток нового кола пекла.

– На жаль, у нас в країні взагалі нема державних програм, спрямованих на підтримку та різнопланову реабілітацію учасників АТО, – каже волонтер Микола Юрах. – Поки що є тільки пілотні проекти. 22 листопада у Рівному облдержадміністрація вирішувала питання організації чогось подібного – і це лише на рівні області, за кошти обласного бюджету. Планують залучити спеціалістів з медичної, юридичної, психологічної і соціальної сфери для комплексного надання допомоги учасникам АТО. В країні четвертий рік поспіль війна, а держава досі не спроможна реально допомогти тим людям, які боронять її суверенність…

 

Коли свій дім став чужим

 

– Соцслужби сьогодні не дбають про бійців. Це було доведено на останній зустрічі районної спілки учасників АТО. В ході розмови з’ясувалось, що учасники АТО дійсно потребують реабілітації, проте її ніхто не надає. У нас відбулось 6 хвиль мобілізації, та ніяка державна служба з питань надання хоч якоїсь з допомог не цікавилась цими хлопцями.

І ось уявіть собі байдужість держави і людей, з якою колишній солдат залишається один-на-один. У перші хвилі мобілізації в зону АТО потрапляють добровольці, люди, котрі взагалі вперше тримали автомат в руках. Ситуація, в якій вони опинились, називалась саме так: «порятунок потопаючого – справа рук самого потопаючого». З одного боку – небезпечні умови перебування – війна, обстріли, смерті побратимів. З іншого боку – на мирній території залишились сім'я, діти, батьки. І от в якийсь момент у когось мама помирає від хвороби, а в когось дружина подає на розлучення, бо не витримує розлуки і складнощів долі.

Як бути цьому солдату? Де йому набратись сил не просто воювати за свою країну, а хоча б мати стимул не наразитись на ворожу кулю?

Тому якщо учаснику АТО пощастило, він живий повертається додому. І тут уявіть ще одну ситуацію: людина пережила пекло, вона перебуває у стані стресу. Людині необхідна обов’язкова медична, соціальна і психологічна допомога – щоб повернутись до звичайного буденного життя. Але виявляється, що ти нікому не потрібен.

 

«Без бумажки ты букашка, а с бумажкой человек»

– Для отримання соцвиплат чи лікування, оформлення військової пенсії потрібно зібрати купу документів (в кінцевому результаті часто і вони не допоможуть: то печатка не та, то папірець не той). Треба збирати дозволи на дозволи. А питання отримання військової інвалідності – окрема тема. Людина віддала здоров'я за країну, хтось із побратимів на його очах і життя віддав, а потім воїн повертається додому і мусить доводити, що дійсно отримав поранення в зоні АТО, що воно дійсно серйозне.

Узяти хоча б Рому Мазлая: мав поранення руки, тепер рука ледь функціонує. І цього року хлопчину позбавили інвалідності! Щоб заново її отримати, Роман пройшов за власні кошти всі обстеження, лікування і в Клевані, і в Одесі.

Хлопці, які йшли добровольцями на війну, тепер залишились ні з чим. До них в результаті влада ще й питання має: мовляв, а чого ти туди ходив, ми тебе туди не посилали. Засудити тепер АТОвця легше легкого: бойових наказів нема, по суті ніяк не доведеш, що ти воював і чому ти стріляв.

Виклянчування різних допомог, на які ти й так маєш право і які держава має забезпечити, – це принизливо. Після АТО бійця ганяють як хом’яка по колу, щоб зібрати всі ті дозволи і документи. На принцип може піти людина, що живе у місті або близькому до міста села. А якщо взяти учасника АТО, наприклад, з В. Телкович? Це глибинка. На фоні такого байдужого до себе ставлення з боку держави, та ще плюс віддаленість від «цивілізації», жахливий стан дороги (через що важко постійно добиратись і добиватись) боєць опускає руки, мириться із несправедливістю і відчуттям «нікомунепотрібності», замикається в собі, махне рукою на ті соцвиплати, на ті принципи, на ті медичні і соціальні допомоги. І все. Держава загубила життя людині, її сім'ї. І державі, загалом, це зручно.

 

Психологічна реабілітація – питання гідності

– Звичайному психологу бійці не довіряють. Бо він не є для них авторитетом. Пояснюють так: чим він може мені допомогти? Він не був на війні, він не бачив всього жахіття, що бачив солдат. Що він мені порадить? Плюс до того, серед населення поширена думка: якщо ти звертаєшся до психолога, то ти психічно нездоровий. Головний лікар країни колись озвучив думку: більше 90% учасників АТО повертаються додому психами. Його одразу після цього звільнили, а слово-то не горобець, вилетить – не впіймаєш. І зараз всі так і рахують: як ти був у АТО, то краще від тебе триматись подалі. Так, боєць у стані депресії, але що робить країна, щоб врятувати таку людину? Нічого, лише погіршує ситуацію. На роботу після АТО влаштуватись майже неможливо. Як ти АТОшнік, то це тобі і відпустки більше, і пільг більше, то нащо ти мені треба – це позиція працедавця.

Учасник АТО Олег доповнює слова Миколи Юраха:

– Бійців з нашого району часто направляють в Клевань для медичної реабілітації. Там і психолог є. Я пішов до нього 2 рази. Нічого мені це не дало. Ну, зайшов я у кімнату, сказали лягти на кушетку. Увімкнули якусь нудну повільну мелодію. Нібито вона допоможе розслабитись. Та нічого вона мені не допоможе! Я вдома під улюблені хіти своєї молодості краще розслаблюсь. Індивідуального підходу ті психологи не мають. Працюють, як книжка вчить, і все.

 

Коли державі лінь

– Різнобічна допомога учасникам АТО має стояти на конвеєрі, як в Америці чи в Ізраїлі, – каже Микола Юрах. – А в нас все навпаки. Нема такого, щоб якась служба сама ініціювала надання допомоги учаснику АТО. Вже скільки випадків було, що люди з війни і з туберкульозом повертались, і з гепатитом. Солдат колись ходив сам, допомоги не отримав, пустив себе на самоплин, вже готовий був помирати. Лише завдяки нашим волонтерам таких бійців вдалося врятувати. Оце брали під руки і вели до лікаря. І знайшли кошти на лікування – державні, до речі! Їх треба було вибивати, але нам це вдалося. А скільки таких випадків по країні?

– То це ще завдяки волонтерам, а не тому що сам прийшов. Бо як прийдеш до лікаря без людини, яка вміє доводити твої права, – рахуй, все пропало. Участь в зоні АТО ще треба всім доводити. А вони визнавати це не хочуть, адже доведеться нам військову пенсію платити. Керівництву країни це невигідно. От і тиснуть на лікарів, щоб довідки нам «правильні» давали, – каже АТОвець Сергій.

– Я як ішов на війну, – продовжує солдат, – то у мене була збільшена печінка і камені в нирках. Повернувся, пройшов медкомісію – цілком здоровий виявився. Хороший, виходить, курорт в донецьких окопах! Тоді може всіх туди відправляти, на «лікування»?!

Ніхто не розраховував, що війна затягнеться, а коли побачили наслідки, то й почали робити всіх здоровими, щоб пенсію не призначати. Найманець з України, який стояв на захисті чужої країни, отримує пенсію 1000 доларів. А український солдат, який боронив рідну країну, ще має доводити, що дійсно брав участь в АТО, і якщо пощастить, то може отримає пенсію, але ті копійки інакше ніж милостинею, назвати не можна.

У Податковому кодексі зазначено: якщо воював за межами держави, з тебе ПДВ не вираховують. А якщо воював в межах держави, то тоді вираховують. Де логіка? Це ж неправильно. 1000 доларів треба тут платити, треба заохотити солдата свою країну захищати! На чистому патріотизмі довго не витягнеш.

 

Життя «там» – яке воно?

Найважче після війни – реабілітуватись і пристосуватись до нового життя. Виправдати очікування рідних і оточення.

– Які проблеми найчастіше чекають бійців у зоні АТО?

– Насамперед це сімейні питання. Переживають за своїх рідних, чи витримають, чи дочекаються, чи живі і здорові. Інколи нерви здають у дружин. Трапляються випадки, коли ставиться ультиматум: або ти негайно повертаєшся, або я піду від тебе. Жінки емоційні і навіть деколи не хочуть розуміти, що принцип «тут і зараз» нездійсненний хоча б тому, що негайне повернення із зони АТО треба ще документально оформити і взагалі мати на нього дозвіл, в інакшому випадку це рахуватиметься дезертирством. Тому, знову ж таки, має бути певна соціальна служба, яка працювала б не лише із учасником АТО, а й з його сім'єю. Наприклад, в Ізраїлі чи в країнах НАТО така служба є. Вона прискорює процес комплексної реабілітації солдата і його родини.

– А з якими побутовими проблемами сьогодні стикаються учасники АТО? Порівняйте першу і останню хвилі мобілізації: що змінилось?

– Перша хвиля мобілізації – це здебільшого непідготовлені до військових дій люди – звичайні пересічні українці, які інколи навіть не знали, що таке автомат. Всією країною збирали по копійці нашим солдатам на амуніцію. Сьогодні забезпечення військових трохи краще (в порівнянні з нулем орієнтовно 30-40% забезпеченості амуніцією – вже щось). Тепер мобілізовані чи контрактники перед тим, як потрапити в зону АТО, проходять військову підготовку.

Проте боєць АТО Сергій додає:

– Нічого держава сьогодні не дає майбутньому бійцю. Два місяці протримали на полігоні – і закинули як скотину в АТО. Питання забезпеченості технікою, зброєю, одягом, взуттям, харчуванням, медпрепаратами у звичайного бійця АТО – найгірше. Нацгвардія мала і має все, навіть та, що за 100 кілометрів від передової стоїть. А хлопці, які знаходяться в зоні бойових дій, – не мають нічого.

Їм видали дешеві санітарні автівки «Богдани». Ці машини не витримують того навантаження, вони через 5-6 тисяч пробігу почали ламатись. А начальство з Києва ще й штрафує шоферів за те, що машини ламаються.

Візьміть уніформу. Тут діє совковий стандарт – один комплект на рік. Але це стандарти мирного часу, а не воєнного! Проте ніякого чиновника зверху це не турбує! Та перепиши ті стандарти! Видай ти солдату 4 комплекти тих штанів і трусів-шкарпеток, врешті-решт! В умовах війни форма дуже швидко рветься і псується, і щастя, якщо ти її порвав в окопах, а не через те, що тобі ногу відстрелили разом зі штаниною. Бо ж потім ще пиши пояснення, через що ти порвав форму. Ще й два свідки треба додати. Я з Дебальцево вийшов в порваних спортивних штанах! Хлопцям сьогодні на холоди видали літні комплекти одягу. До речі, це зразки ще 2015 року. Йдеш по базару – а там продаються воєнні куртки зразка 2017 року. А майно ж ЗСУ – не для продажу! Десь хтось з наших бійців ці куртки не отримали, а тут на мирній території їх продають!

– Сьогодні наші солдати дуже потребують техніки, – звучить думка колишніх військових. – Наприклад, для розвідки машин нема. Потрібні малі мобільні автівки, не поїдуть же вони у розвідку на «Уралі». Та інколи і на ньому їдуть, бо іншого варіанту нема. У той же час Нацгвардія і екіпірована повністю, і пересувається на новеньких «Козаках», «Шреках» та інших бронемашинах останнього покоління.

Тепер ви розумієте, в яких умовах боронять нашу державу? Українські бійці на голому (в прямому сенсі слова) ентузіазмі утримують лінію фронту. І це заслуга не київської верхівки, не начальства, це заслуга звичайних бійців, що в окопах, в грязюці по коліно. Бо окрім того, що треба стерегти кордони країни, їм елементарно хочеться вижити.

Неприємно чути з екрану телевізора про те, що наша армія потужна, забезпечена. Коли хлопчині обіцяють контракт і зарплату в 10 тис грн – це звучить красиво. А коли потрапляєш в реалії – розумієш, що то все – наполовину брехня. Начальство поводить себе так, ніби купив тебе у рабство, мусиш виконувати будь-яку забаганку. Чи вдягнений, чи взутий, чи ситий – нікого це не хвилює.

– І навіть запчастини до техніки та зброї інколи мусять хлопці купувати за власні кошти, – обурено коментує Олег. – Так і пояснюють: ми ж вам зарплату платимо, то купуйте. І купують! Бо життя дорожче за гроші!

 

АТОвці – майбутні злочинці?

– На шикуванні нам колись сказали: хлопці, через пару років з вас зроблять злочинців. Мізками розумієш, що так і є, але коли перед боєм чуєш це, то і не знаєш, що робити, – каже Олег.

– Брехливої скотини кругом багато – і серед верхівки, і серед простого люду. Одні йдуть грудьми на захист країни і її населення, а інші за спинами лише ховаються. Не розуміють: якщо не буде захисту, то ворог прийде сюди. І ти вже тут не будеш жити так, як раніше.

У нас було більше 15 волонтерів, а з роками їх кілька чоловік залишилось. По країні скільки хитрих людей собі на волонтерстві квартир та автівок придбало!.. А хлопці на Поліссі теж ховаються, витрачають бурштинові гроші на дороговартісні понти, прикриваються релігією, а самі розбій чинять. Виправдовуються – як війна прийде сюди, то тоді візьму автомата. Не візьмеш ти його! Як на початку війни не взяв, то і потім не візьмеш! Шкода, що серед населення так багато гнилих людей…

Ось такі реалії відбуваються за кольоровою картинкою з екрану телевізора. Люди, яких кинули. Люди, яким обіцяли, але кинули на виживання, «як скотину» (цитата). Люди, які повернулись з війни і виявились зайві.

Президенте, Уряд! Ви кинули людей на вмирання там! Але вони навчились стріляти і вбивати. Вони навчились виживати і терпіти. Та вони люди, а не тільки «кіборги». І їхньому терпінню може увірватись кінець. Що плекаєте ви, дядечки «зверху»?

Завідувач консультативно-діагностичної поліклініки Валерій Лобач надав невелику статистику: в районі нині нараховується 236 демобілізованих учасників АТО, з них 172 чоловіки охоплені диспансерним наглядом, 54 чоловіки потребують медичної реабілітації, 4 – фізичної реабілітації, 17 – психологічної реабілітації. І додав:

– Зазвичай посттравматичних розладів бійці не мають, майже 90% їхніх захворювань – це такі, котрі були наявні ще до мобілізації, а після проходження військової служби загострились і стали більше турбувати.

У нас в лікарні є два лікарі-психіатри, що безпосередньо надають психоневрологічну реабілітацію, лікування в стаціонарі безкоштовне. Також для реабілітації та адаптації солдати при потребі направляються в Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни, що у Клевані. Частіше у бійців трапляються проблеми з опорно-руховою системою, зокрема проблеми з хребтом.

Якщо ж говорити про випадки, коли учасник АТО втрачає інвалідність або зовсім її не отримує, то це трапляється тоді, коли хвороба не «дотягує» до інвалідності, але вони можуть мати відсоткову втрату працездатності.

А взагалі годилося б учасників АТО класифікувати: ті, що були в окопах, і ті, що стояли на блокпостах. Бо це абсолютно різні умови. Часто трапляється так, що той, хто був на передовій, мовчить про себе, а той, хто стояв на блокпості, хизується, що він АТОвець, що він бачив смерть. Бо зараз модно про це говорити. А сам, може, й автомата в руках не тримав…

 

АТОвці – майбутні злочинці?

– На шикуванні нам колись сказали: хлопці, через пару років з вас зроблять злочинців. Мізками розумієш, що так і є, але коли перед боєм чуєш це, то і не знаєш, що робити, – каже Олег.

– Брехливої скотини кругом багато – і серед верхівки, і серед простого люду. Одні йдуть грудьми на захист країни і її населення, а інші за спинами лише ховаються. Не розуміють: якщо не буде захисту, то ворог прийде сюди. І ти вже тут не будеш жити так, як раніше.

У нас було більше 15 волонтерів, а з роками їх кілька чоловік залишилось. По країні скільки хитрих людей собі на волонтерстві квартир та автівок придбало!.. А хлопці на Поліссі теж ховаються, витрачають бурштинові гроші на дороговартісні понти, прикриваються релігією, а самі розбій чинять. Виправдовуються – як війна прийде сюди, то тоді візьму автомата. Не візьмеш ти його! Як на початку війни не взяв, то і потім не візьмеш! Шкода, що серед населення так багато гнилих людей…

Ось такі реалії відбуваються за кольоровою картинкою з екрану телевізора. Люди, яких кинули. Люди, яким обіцяли, але кинули на виживання, «як скотину» (цитата). Люди, які повернулись з війни і виявились дома зайві.

Президенте, Уряде! Ви кинули людей на вмирання ТАМ! Але вони навчились стріляти і вбивати. Вони навчились виживати і терпіти. Та вони люди, а не тільки «кіборги». І їхньому терпінню може увірватись кінець. Що плекаєте ви, дядечки «зверху»?

 

Спілкувалась Олена Стельмащук. 

 

Коментарі   

 
+3 # Гість 17.12.2017, 14:36
Гірка правда сьогодення :sad: :sad: :sad:
Відповісти
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 160 гостей і 1 користувач на сайті