Авторизація

HomeНаше життяЗустрічі для васЕмігрантка з Володимиреччини: "…Ти не можеш знати, з ким завтра тебе зведе доля" (+фото)

Емігрантка з Володимиреччини: "…Ти не можеш знати, з ким завтра тебе зведе доля" (+фото)

( 1 Vote )

Жителька з нашого району розповіла про своє життя на Кіпрі

4 роки тому вона переїхала туди, де мріють побувати багато українських жінок. З того часу у її житті відбулися значні зміни. Змінилося кардинально все – починаючи з мови, традицій, розмов, поведінки, побуту, харчування – закінчуючи думками та мріями. Але у своєму серці вона залишилася справжньою українкою – розумною, сміливою, самодостатньою.

 На прикладі Олени (за бажанням героїні ім'я змінено), яка проживає на Кіпрі нам вдалося дізнатися, наскільки нашим жінкам важко адаптуватися в другій країні і чи насправді таким райським є життя в іншому куточку світу.

«Знайомство з чоловіком змінило мою долю»

«Нас познайомила з чоловіком моя далека родичка... У неї тут живе подруга з Росії. Якось вона приїздила до неї у гості. А її друг  попросив познайомитись з нашою дівчиною. Отак все і розпочалось. Спочатку він приїхав у Київ, а потім я до нього куди?. Більше року ми зустрічалися, він одразу пропонував перебратися до нього, але я весь цей час тільки думала стосовно переїзду. Та приїхавши на його батьківщину, мені дуже сподобалася сім'я і родинні стосунки», – починає нашу бесіду Олена.

Перша мова, яку вивчила жінка за кордоном, була англійська. Її змогла опанувати за півроку. В цьому значно допоміг її чоловік, який навчався у Англії в Скотленді.

 За словами жінки, 80% населення на Кіпрі знає англійську. Офіційною мовою вважається грецька, хоча і російську можна почути практично щодня на вулиці. Лише у місті Лімассол живе 40 тисяч людей з колишнього Радянського Союзу. Дуже багато емігранток приїхали на острів у 90-х роках, переважно працювали у барах, тому думка про наших дівчат була, м’яко кажучи, не дуже хорошою. Нині картина дещо змінилася, та тавро з минулого все одно дається взнаки.

Багато кіпріотів одружені з дівчатами з Радянського Союзу. «Інколи здається, що нема жодного магазину, де б не було російськомовних працівників – всюди можеш почути російську мову» – посміхаючись, запевняє емігрантка.

Адаптувалась пані Олена швидко, каже, що українці дуже схожі з кіпріотами. І хоча вони дуже запальні, проте швидко забувають усі образи, можливо, через те і довгожителі... Так, бабусі її чоловіка виповнилося уже 105 років. Більшість пенсіонерів не сидять дома, а активно подорожують.

 Самих жителів Кіпру жінка ділить на кілька видів: росіяни – переважна більшість задіяна у бізнесі; румуни, болгари, індійці, араби – робоча сила. Філіпінки – доглядають за людьми похилого віку, прибирають будинки. Українці здебільшого зустрічаються продавцями у магазинах. Звичайно, тут проживають і заможні українці, які мають свій бізнес, є успішними перукарями, косметологами. А є й такі, що займаються сільськогосподарською продукцією.

 

Що варто спробувати, побувавши на Кіпрі

Спілкуючись із земляками, що емігрували до різних країн світу, одне з найпопулярніших питань у моєму списку – питання про місцеву національну кухню.

Так от, їжа кіпріотів дуже своєрідна. На полицях торгових закладів дуже багато польської, російської продукції. Є російські, болгарські, румунські, арабські магазини. Харчування досить корисне. Більшість продуктів їдуть на ринок прямо з поля. А ще старожили збирають тут різні трави та прянощі для приготування смачних страв грецької кухні. Стосовно самих страв, то місцеві печуть надзвичайно смачний хліб з сиром «Халюмі» і оливками. А ще мають непоганий традиційний суп «Тархана». Хоча супи у них рідкість, а найбільше надають перевагу м'ясу.

– Чому така назва супу?

– Це турецький суп. Взагалі Кіпр поділений на 2 частини. Жителі дуже важко переживають цей розподіл і нині. Друга частина належить турками. Столиця Нікосія поділена прямо посеред міста, на щастя, зараз дозволяють туди ходити, хоча є паспортний контроль. В самому центрі міста кордон, уявляєте? Колись давно село батьків мого чоловіка захопили турки. Їх прогнали, зараз там розміщена військова база.

Кожного року в день їх національного свята їдемо у село. Усе, що лишилося від населеного пункту – це напіврозвалена церква і декілька вцілілих будинків. Якби ви бачили їх сльози щоразу, коли вони проходять перевірку документів, щоб потрапити на годину в ту церкву!.. Досі кіпріоти щиро вірять у те, що настане день і захоплені землі знову стануть їхніми. До речі, у багатьох церквах на великі свята служба проводиться українською мовою. Крім того, тут є чимало україномовних бібліотек, українських центрів.

Щодо улюбленої страви, то найбільше мені подобається їх «Купепья». Вона дуже схожа на голубці, але з виноградного листя. У начинку входить рис, фарш, помідори, м'ята, оливкове масло і багато лимонного соку, томатна паста. Взагалі вони люблять багато лимону у стравах...

 

Моя свекрухи дуже смачно готує, а головне корисно. Усе на оливковій олії, без смаження та жиру. Хоча дітей кіпріоти кормлять піцами, гамбургерами, і це для мене дуже дивно. Дуже подобається холодна кава «Фрапе». Вже усі мої знайомі в Україні підсіли на неї. У Володимирці в кафе теж роблять її, але це далеко не «Фрапе».

 

«На весілля запрошують не менше 1000 гостей»

Як і в кожній країні, тут є свої звичаї та традиції. Люди дуже тримаються родини. Усі свята проводять разом, навіть будинки ставлять поруч.

На Великдень свекор Олени готує молоду баранину у печі (вони здебільшого знаходяться на вулиці). Вихідні тут завжди на церковні свята, а не на державні. Перший день посту теж вихідний. У цей день усі їдуть на природу, де їдять пісні страви, танцюють, смакують вино. Так, саме смакують! Тамтешні мешканці взагалі рідко п'ють. А ще в цей день запускають повітряного змія.

Дуже цікавими є весілля. На це свято кіпріоти запрошують 1000 і більше гостей, навіть на хрестини приходить не менше 500 людей.

«Перше весілля, на якому я була, нараховувало 2000 осіб. Весілля часто роблять тоді, коли вже мають дітей по 2-3 роки. Розпочинається святкування о 20 годині. Замість наших столів рядами у них просто шведський стіл, де мінімум алкоголю. На свято переважно дарують гроші. Весілля 100% окуповується. Музика здебільшого жива, і лише традиційні грецькі пісні».

Цікаво проводять і хрестини. На другий день після хрестин хресні приходять купати і прати одяг дитини. У воду кладуть гроші, щоб дитина була багата. До слова, декретна відпустка на Кіпрі становить лише 4 місяці. Тут не виплачують щомісячно на дітей гроші,, як у нас, є лише одноразова допомога при народженні.

Серед найпопулярніших імен – Панайотіс, Васіліс, Яніс, Панайота, Маріца, Андреас, Джозеф, Васілікі, Марія. Дітей називають в честь батьків, дідів чи прадідів. У рідних братів і сестер можуть бути діти з однаковими іменами.

 

 «Здешевіла оплата робочої сили»

Зайшла мова про найболючіше для нас українців, – заробітну плату. На Кіпрі вона починається від 800 євро. В середньому тут отримують 1500-2000 євро, а у великих містах – ще більше. Жителі не задоволені, що увійшли до Євросоюзу, адже до цього жили набагато краще. Нині здешевіла оплата робочої сили.

Ціни на продукти не набагато вищі, ніж в Україні. А от одяг можна знайти значно дешевший, ніж у нас. Дорого коштує водопостачання, електроенергія. Надзвичайно високі ціни на житло. Наприклад, однокімнатні квартири коштують від 70 тисяч євро (дешевше можна знайти тільки у селі). Зате тут низький відсоток на кредит, тому більшість мешканців з легкістю «сидять» на кредитах.

Практично кожен має великий, затишний будинок, лише у турецьких селах подекуди зустрічаються старі будинки. Там живуть люди похилого віку.

Якщо порівняти українську сім'ю і сім'ю звичайного кіпріота, то вони дещо відрізняються. Кіпріоти-чоловіки не п'ють. Звичайно, бувають розлучення, зради. Але вони дуже тримаються родинних зв'язків. Інколи складається враження, що Кіпр – мале село, тут один одного знає, і якщо раптом щось станеться, то завжди можна розраховувати на підтримку і допомогу людей.

Здебільшого острівну державу люблять через те, що там тихо, а ще ніхто не краде дітей. Там взагалі нема інтернатів (та й потреби в них теж). Дітей ніхто не лишає, а якщо кіпріоти й всиновлюють, то з інших країн. Дітлахи вже з 6 класу вільно володіють англійською.

 «Раніше тут ніколи не було крадіжок та розбоїв. Коли відкрились кордони, кримінал дещо почастішав.

Особливими є краєвиди. Природа тут бездоганна! У липні температура сягає 45 градусів вище нуля. Взимку вдень +20, а вночі – нульова температура. У горах випадає інколи сніг».

 


 

«Українські дороги шокують іноземців»

«Коли чоловік вперше приїхав до мене на батьківщину, він був дуже здивований нашими дорогами, поведінкою та рівнем вихованості окремих людей. Остання поїздка взагалі відбила бажання у чоловіка їхати в Україну. Ми замовили за тиждень квиток на автобус до Києва у перевізника Качинської, усі чотири автобуси, які проїхали, не взяли його, бо не знайшовся у списку… Я слізно просила, щоб взяли мого чоловіка, адже у нього зранку літак і він не зможе добратися вже нічим. Вони проігнорували, хоч мали вільні місця. Ми найняли таксі і ловили автобуси у Сарнах. Я дзвонила перевізнику, вона казала, що буде розбиратися. Потім і чоловік писав їй повідомлення, яке вона проігнорувала.

 Напевно, усіх іноземців шокують дороги в Україні. Бо мій чоловік і досі не може зрозуміти, чому влада ніяк не вирішує проблему з дорогами, – додає емігрантка. – На Кіпрі дороги рівні. Автобуси тут шикарні, великі, з кондиціонерами, чисті. Хоч на них рідко їздять кіпріоти, у них здебільшого свої машини, тому автобуси більше для заробітчан».

– Чи складно отримати громадянство? – запитую я.

– Нині паспорт кіпріотів важко отримати. Для цього ти маєш бути одружена 3 роки за кіпріотом і мати від нього дітей, тоді громадянство можуть дати, але й то лише через 2-5 років. Є ще варіант пожити 7 повних років. До цього кожен емігрант має хіба що тимчасовий паспорт.

Нині наша землячка домогосподарка, виховує маленьку дитинку. Працювати, каже поки нема потреби.

 Таке воно – життя у іншій, далекій країні. Здавалося б, все прекрасно. У молодих дівчат, напевно, вже промайнула думка: знайти багатого і красивого кіпріота.

Та наприкінці спілкування пані Олена передбачила це і попросила у наших дівчат про наступне:

  Дякувати Богу, у мене життя склалося добре. Але я хочу, щоб наші красиві, милі і дещо наївні українки були обачливими. Я не раз зустрічала тут дівчат, які попали в не дуже хороші стосунки. Досі вони не можуть повернутися на Батьківщину. А все тому що є дитина, чоловік не дозволяє вивозити її за межі країни, а мати не в силі лишити своє маля, розлучитися з ним бодай на деякий час.

Тому я не хочу, щоб молоді дівчата, прочитавши статтю, захотіли заміж за іноземця, жили яскравими мріями про красиве життя описане у фільмах...

Так, тут краще життя, але ти не можеш знати, з ким тебе зведе доля…»

Спілкувалася Ольга ПЕШКО.

Фото з особистого архіву Олени.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 147 гостей на сайті