Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

У довговільській школі коштом мецената замінили 2 дверей та 5 вікон

Сучасна школа в Довговолі, має успішних учнів і успішних студентів. Але ви б побачили вхід у її блок початкових класів! Сантиметрові щілини у дверях, які погано закриваються взимку, вікна, з яких от-от випаде скло і дме протяг – як ви думаєте, це не дуже заважає навчальному процесу?

Звісно, не все так похмуро і страшно (бо сніг від дверей відмітають, а вікна заклеюють у кілька шарів), і до прокуратури, як радять деякі правдоборці, не варто звертатися. Бо ж саме держава мала би дбати про вчасні ремонти шкільних приміщень і заміну старих зношених вікон у закладах не лише освіти, а й усієї соціальної сфери.

Але всі ми розуміємо, що в державі, яка веде війну і лише стала на шлях справжніх перетворень та європейських реформ, не вистачає на все коштів. Тому й батьки, розуміючи це, підставляють плече допомоги і дитсадочкам, і школам. Купити фарбу, відремонтувати клас, придбати підручники, яких на всіх не вистачило – такі реалії української освіти. Тим паче, стартувала освітня реформа, яку почали саме з початкової школи. Віриться, що результат з часом буде. А поки що на початках становлення нова українська школа потребує і батьківського розуміння, і підтримки держави та суспільства, особливо ж – батьків.

І добре, що у цей переломний час знаходяться люди, які змогли заробити собі капітал за роки незалежності України, але витрачають свої кошти і на суспільнозначимі проекти, йдуть назустріч колективним клопотанням і допомагають освіті фінансово та матеріально.

Таким соціально орієнтованим бізнесом володіє і наш земляк, нині київський будівничий Віктор М’ялик (родом із Воронок). Сам батько 6 дітей, він підтримує будь які реформи, які стануть змінами на краще. Особлива увага Віктора М’ялика – до навчальних закладів початкової освіти (чого вартий лише один його зразковий дитсадочок «Левенятко» у житловому комплексі «Панський маєток» у Києві!). Тож бізнесмен дійсно охоче підтримує і проєвропейські реформи, і схвалює громадські починання, називаючи байдужість суспільства головним ворогом змін у країні. Тому й не може відмовити ініціативам, спрямованим на благо не одного, а багатьох людей.

Наприклад, нещодавно у Володимирецьку райлікарню в реанімацію він закупив два протипролежневі матраци, перед цим – кардіограф у терапевтичне відділення, а торік потужно допоміг дитячому відділенню лікарні під час ремонту.

І це лише те, що потрапило в газету; бо є добрі справи, про які журналісти не знали і не писали. Багатьом він допоміг з лікуванням та операціями, у Володимирці допоміг кільком погорільцям, у Довговолі дав кошти на відбудову хати багатодітній родині, у Млинку своїм коштом збудував будинок для малозабезпеченої сім’ї, в якої теж ущент згорів будинок… І так чи не в кожному селі знають Віктора М’ялика як мецената і благодійника.

Хтось дорікає газеті, що це лише виборчий піар майбутнього кандидата. Можливо. Але, як відповідає сам Віктор Ничипорович на такі інсинуації, вибори пройдуть, а добрі справи залишаться у кожному селі. В одному – повністю замінені вікна в дитячому садочку вартістю більше як 300 тисяч гривень, в іншому – вікна у школі (200 тисяч гривень), там дитмайданчик у центрі (300 тисяч) селища, у лікарні другого – вікна на терапевтичне відділення вартістю під 250 тисяч, там міст через річку Стир (біля 600 тисяч). Уже не кажучи про медичну та музапаратуру для ФАПів і шкіл, ремонти класів, ігрове та навчальне обладнання, меблі і тренажери для реабілітологів, які теж коштують чимало. Мабуть, занадто дорогий піар для будь-якого кандидата…

Тим не менше, попри критично-глузливі коментарі заздрісників (які теж мають можливості допомагати своїм землякам, але не мають великого бажання це робити) і злі слова заздрісників, які у всьому бачать лише меркантильні інтереси, меценат робить свої добрі справи і не вимагає собі слави. 

«Для мене важливі не подяки через газету чи медалі, – наголошує у виступах Віктор Ничипорович. – Для мене найголовніше, що ті люди чи колективи, яким я допоміг (і які не дуже вірили в таку допомогу), переконалися, що я таки людина слова, і десь поставлять за мене свічку у церкві чи в молитві попросять Бога за моє здоров’я. Я працюю не за піар (у школах діти ж не голосують і не стануть моїм потенційним електоратом у найближчому майбутньому) – я слугую місії добра і взаємопомочі. І дуже сподіваюся, що колись учні, які виростуть, пам’ятатимуть про ті вікна, які я колись установив у їхній школі, чи двері, чи парти, чи музичну апаратуру, яку я їм подарував, – і самі творитимуть добро, досягнувши достатку. Оце те зерно, яке я сію в суспільстві».

Тож не дивно, що меценат відгукнувся на клопотання директорки Довговільської ЗОШ Катерини Олещук і минулого тижня у четвер побував у блоці початкових класів. Побачивши масштаб проблеми, одразу пообіцяв замінити двоє вхідних дверей та 5 вікон.

У п’ятницю на об’єкті уже працювали замірники.

А рівно через тиждень хлопці з Овруча (Житомирщина) вже міняли старі вікна та двері.

Знов скажете: «М’ялик просто піариться!»

А самі ви хоч гривню коли потратили на благодійні проекти?

Не пам’ятаєте?

Отож бо…

Сергій Скібчик.

Фото автора.