HomeНовиниВ РайоніНе зовсім жнивний репортаж із не зовсім ліричними відступами

Не зовсім жнивний репортаж із не зовсім ліричними відступами

( 0 Votes )

– Питаєте, як працюється? Та нормально! Мій напарник, Михайло Бірук, відслужив нічну вахту, а я несу її вдень, – охоче відгукнувся тракторист дослідного господарства «Городецьке» Віктор Кореневський. Обидва хлібороби – досвідчені механізатори, однаково захоплені довіреною їм технікою.

– Машини гарні, але щоб такими й були, щоразу треба докласти рук. От приїду з поля, усе, що треба, підтягну та змащу – і агрегат буде готовим до роботи. Так само робить і напарник, – додає Віктор, і його рука погладжує кермо. – Приїжджаю сьогодні о шостій, а трактор ще в полі. Дочекався, заправив – і гайда до діла. А як постарався, то така й винагорода …

Згоджується і директор господарства Микола Сонько: гарно працюють хлопці! Скільки сягає око, розсипалися полем дебелі, либонь, двохсоттонні рулони спресованої соломи, і потужний механізований підбирач упродовж доби видає їх більше двох сотень. До того ж, робота виконується комплексно, і на видноколі завантажується тракторний причіп, щоб рушити до господарського двору. Солома суха. Аж вилискує ввібраним сонячним теплом. Такий рулон не злякається дощу навіть під відкритим небом.

– Я задоволений колективом, а його налаштованість на роботу – джерело наших успіхів, – говорить Микола Віталійович. – Можна подумати, що це згортання соломи в рулони – нічим не виправдане загортання грошей. Але пресувати краще, ніж скиртувати. Такий рулон уже не злякається дощу. До того ж, ми вже навчені гірким досвідом, коли задля громадського стада  йшли у позику до людей. Для нас солома – складник поживного корму, і технологія, яка забезпечує його згодовування, нам відома…

«То ось чому Микола Сонько провів мене насамперед фермою!» – подумалося. Найбільше враження, звісно, справив свинарник. Таких свиней, як оці, що нагулюють вроду в Городці, либонь, я ніде не бачив. А мій «гід» розгорнув цілу теорію про господарський успіх «за рахунок енергії росту і м’ясистості». Узагальнивши, скажу: в тутешній свинці змішалися цілих три прекрасних породи, і корм у такому стаді витрачається максимально ефективно. Дивився – й не вірилося, що все тут відроджувалося майже з нуля.

– Доклали рук – і ось маємо, – резюмує Микола Віталійович. – Поки що працюємо в режимі «свиноматка - порося». Для більшого треба хоча б сто-двісті тонн ячменю. І над таким повноцінним відгодівельним стадом міркуємо. Толкових прицівниць, Галину Леонідівну Ярощук і Олену Яківну Жирун, маємо, але треба ще значні кошти, щоб замисел вдався. Не знижуючи племінної роботи, нарощуватимемо поголів’я, бо тільки так зможемо говорити про ринок, постійну на ньому присутність і солідні економічні показники…

Наближалася обідня пора. Після напруженої роботи люди, певно ж, мали перепочити. Тож не без внутрішньої остороги поцікавився побутовою стороною робочої жнивної днини. Виявилося, про обід жниварів непогано дбає господарство.

– Працюємо дружно. Радіємо добрій погоді. Звичайно, спека докучає. За кермом вона особливо відчутна. Але є і відчуття радості від зробленого, – вважає тракторист Михайло Наумович Аверкін, який позмінно, на пару з Віктором Усиком, перевозить тюки. А перемовившись, ми перекочовуємо на святая святих – хлібне поле, де трудиться спеціально зафрахтований потужний зернокомбайн «Клаас». Ось він видніється на обрії. Та поки цей «німець» невпинно жене семиметрову загінку, триває наша розмова про Городець і городчан.

 За словами керівника, нинішній трудовій напрузі лиш одне пояснення: стати самодостатніми і «закрити» в районі питання насінництва та наповнити місцевий ринок якісним молодняком ВРХ і свиней. Останніми роками тут благополуччя з повальними інфекціями. Проводиться тотальна ідентифікація і розгортається селекційно-племінна робота. А забувши про лейкоз, городчани піднімаються до таких містких понять, як «євротелиця», «збалансованість годівлі», «штучне запліднення», «ветеринарне благополуччя», «резистентність худоби», «механізація виробничих процесів». У найближчих планах – перехід на однотипну годівлю. І керівникові вже сняться кормодробарка, кормозмішувач і кормороздавач та пов’язані з ними грандіозні речі. Це ж у єдиному комплексі йтимуть усі складники корму, а «на-гора», у годівницю, потраплятиме збалансований добротний монокорм. Спричинений цим відхід від важкої ручної праці відчують відгодівельник, слюсар і свинарка з дояркою. А ще глибинна суть у тому, що виробництво менше залежатиме від горезвісного людського фактора – важкі і відповідальні функції довірятимуться техніці. Тим-то найболючіше питання – кадри, потреба зберегти як цілісний майновий комплекс, так і бажання людей працювати…

А тим часом «Клаас» загуркотів зовсім поруч, і мій намір як слід його сфотографувати розвіявся. Дорога кожна секунда, пояснив керівник. І комбайн, не зупинившись, знову зайняв загінку. Дивлячись услід, Микола Віталійович мовив:

– Розраховуємо, що все, що біологічно вродило, зберемо. Але в тім і біда, що вродило на відсотків сорок від потрібного. Вдарили ранньовесняні заморозки. Ячмінь через вимокання з зернового клину перевели у кормовий. А сою через негоду взагалі не посіяли. Як і торік, збираємо 15 центнерів зерна на круг. І наш врожай затребуваний: піде і на розрахунки з інвестором, і для місцевих споживачів…

Легковик мчав польовою ґрунтівкою – і знову тривала розмова про бажане і можливе.

– У себе в Городці ми вже доводимо очевидні переваги крупнотоварного виробництва і творчої людської праці, яка приносить істинне задоволення. Воно – від здобутого власним трудом. І тут пряма залежність між трудовим сумлінням і моральним та матеріальним заохоченням. При такому ставленні міцніє бажання працювати. Бо найкращий у світі метод змусити людину щось зробити – змусити захотіти це зробити, зацікавити людину роботою.

 Не стримався: нагадав про перспективи вітчизняного агропрому збитись у старосвітську поміщицьку борозну. І попри таку загрози (хоча б через небезпеку монотоварного виробництва), почув, що завдання городецького господарства – вирощування елітного насіння, племінного молодняку та забезпечення наукових досліджень. У стосунках з партнерами тут не відступаються від статуту, бо лиш у такому ракурсі можлива співпраця приватного і державного землекористування. Загальнонаціональні інтереси  при цьому ставляться над бізнесовими. Бо ж не секрет: приватна власність фактично знівелювала тваринництво. На Поліссі його знищено навіть більше, ніж деінде. А як покращувати піщані поліські ґрунти без органіки? Для поліщуків це особливо актуально.

Всі основоположні питання, як довелося чути, городчани витримують, але це тільки перші кроки. Лише ставши конкурентноздатними у масштабах держави, можна буде вважатися самодостатніми.

Розібравшись з високими матеріями, опустилися до людей, які своїми руками творять матеріальні блага. І Микола Віталійович зізнався:

– Ми зажди будемо допомагати людям, пам’ятаючи, як свого часу користувалися їхньою підтримкою. Дружба з сільською общиною у нас нерозривна, і так, сподіваюся, буде завжди. У нас ніхто не здав живність через нестачу кормів, і ми все зробимо, щоб так і було.

А біля зернотоку до розмови підключилися інші люди.

– Наш народ відповідальний, а звідси й ставлення до роботи. Пшеницю вже обмолотили. Приймаємо жито і засипаємо в засіки насіння. Як і в полі, робота на току у дві зміни, і вже маємо тонн шістсот збіжжя, – повідомив головний агроном Микола Малінов. А його помічник, студент-практикант Ярослав Буга розставив власні крапки над «і»:

– Не скажіть, що професія агронома непрестижна! Ми, подаючи заяви на вступ, так не думали. Нині сподіваємося, що й працюватимемо за спеціальністю. А практика, яку проходжу, подобається, і вона корисна тим, що всерйоз випробував себе роботою.

А що ж директор? Усіх своїх працівників він ладний наділити синонімом «найкращий». І трудову самовідданість городчан за всіх пояснила завскладом Ніна Антонівна :

– Все, що в нас є, – наше! Для Миколи Віталійовича цей край протягом трьох років став рідним. А що казати про мене, городчанку з діда-прадіда? У нас збереглося велике господарство, і гуртом, спільною працею маємо зробити його сильним.

Що тут додати? Хіба те, що в Городці трудяться з усієї округи: з Вербча, Кричільська, Ромейок, Антонівки. Цей союз багатолітній і випробуваний. І таких добросовісних людей, як оці «прихожани», шкода втрачати.

Як на мене, дуже по-людськи. І жаль, що економічні витрати городчан ще не покриваються доходами, отож повного благополуччя ще треба домогтися. За цих умов тут чесно дивляться правді в очі. А вона така, що державна податкова політика змушує підтягувати паски. Втім, Микола Віталійович упевнений, що їхнє господарство не загине, як це сталося з багатьма іншими:

– Цього не допустить колектив, та й ми прийшли не для того, щоб доконати цей держгосп. Настрій, попри труднощі, оптимістичний, і шлях, який треба пройти, проглядається чітко. Дасть Бог, упродовж тижня віджнивуємо. Та це зовсім не відбій, а тільки право переключитися на інші завдання, яких з нас не знімають держава Україна,  Президент України Віктор Янукович, Національна академія аграрних наук і трудовий колектив.

З якимось внутрішнім полегшенням залишав Городець. І в душі по інерції прокручувалося побачене і почуте:

– Гляньте! Ось троє племінних коней, які дісталися нам від кузнецовської кінно-спортивної школи. Це ще одна наша перспектива, бо ж мріємо використати цих скакунів зі спортивно-оздоровчою метою. Уже нині мами лікують малюків цілющою енергією цих енергопозитивних тварин. А «закріплених» за цими кіньми юних кузнецовців досі привозять до нас на сеанси незвичної, але ефективної терапії. Зрештою, діти мають бути зайнятими. Морально-психологічна пустота, що через чийсь недогляд створюється, в силу соціального закону компенсації тут же заповнюється. І щоб він був благодатним, маємо йти по життю з Богом у серці і нести людям добро…

 
 
 

 

Олексій ГОРОДНИЙ.

На знімках:

– Жнивує «Клаас».

– Тракторист … на перевозці соломи.

– На жнивному полі – Віктор КОРЕНЕВСЬКИЙ.

– На зерновому току: хвилинний перепочинок для фотографії.

Фото автора.

 

 

 

У вас недостатньо прав для коментування.