Авторизація

HomeІсторія, дослідженняІсторія, дослідженняДраматична доля унікальної літературно-мистецької колекції графа Урбановського

Драматична доля унікальної літературно-мистецької колекції графа Урбановського

( 1 Vote )

У селі Городець, що з обох берегів тулиться до річечки Вирки, є мальовничий пагорб з поодинокими старезними осокорами. Втім, ці дерева-самітники вже не пам’ятають людей, яким колись належала облюбована ними місцина.

На ній аж до Великої Вітчизняної війни знаходився просторий панський маєток. І цей колоритний закуток надихнув городчан на дотепну приказку: «Де жив Пурба, там тепер Журба».

Вислів глибокий, як і все, що йде від народу. Усе ж, не про них, польського поміщика і  радянського інтелігента, у ньому мовиться, а про невмолимий плин часу, який усе невблаганно змиває – і радість, і печаль…

 ВІТЕР історії вслід за Пурбою змів і його помістя, залишивши тільки згадку про них. «Панський пагорб» заселили нащадки місцевих селян, зокрема й тих, що колись відбували панщину. І все ж, минувшина – то криниця, з якої не перестаємо пити. Тож Городець добре пам’ятає, що Пурба (Каміль Сергійович Пурбе, за іншими джерелами – Пурбаїкс) – не єдиний колишній власник тутешнього маєтку.

Пурба був умілим підприємцем. При ньому городецька дітвора відвідувала чотирикласну школу. І все ж, найбільш знаменитий місцевий поміщик – не він, а його далекий попередник граф Антоній Урбановський. На думку тісно пов’язаного з Городцем відомого польського письменника Юзефа-Ігнаци Крашевського, А.Урбановський був людиною особливою, яку оточуючі «не можуть ані зрозуміти, ані оцінити. Усе його життя відрізнялося від життя тих людей, котрим, як і йому, і маєток, і багатство, і характер відкривали широку дорогу в світ». Зневаживши принади світу, цей, з усього видно, глибоко освічений граф «визнання не прагнув, негараздів уникав і понад сімдесят років із молитвами, книгами, музикою та картинами проминули для нього у дорогій йому тиші…»

Саме він, за свідченням письменника, був власником не лише городецького маєтку, а й розміщеної у ньому багатої літературно-мистецької колекції. А що та колекція і справді знаменита (лише книг – більше десяти тисяч!), то не дивно, що глухе поліське село набуло слави важливого культурного осередку. Крім Ю.-І. Крашевського, свого часу тут побували Владислав Сирокомля, Тадеуш-Єжи Стецький, Наполеон Орда та інші відомі люди.

«Поруч із селом, недалеко від Горині, дивовижним витвором майстрів ландшафтної архітектури білів, аж світився, палац», читаємо в одному з досліджень. Відзначається, що особливу увагу привертали дві мозаїчні зали, в яких тривалий час зберігалася прекрасна мистецька колекція. Проте започаткував її не сам А.Урбановський, а його брат Кшиштоф.

Частину літературно-мистецьких раритетів К.Урбановський придбав у немирівського поміщика Вінцента Потоцького і зберігав у селі Рахни Лісові на Ямпільщині. Незадовго до своєї смерті, не пізніше 1830 року, частину зібрання він заповів брату Антонію, а решту – внукові Е.Стажинському. Однак Едуард і свою частку віддав Антонію.

Ставши власником усієї колекції, А.Урбановський частину її перевозить у село Городець (за визначенням сучасника – «найглухіший закуток волинського Полісся»), а ще частину – у село Киселі на Хмельниччині. Упродовж 12 років, аж до смерті А.Урбановського, що сталась у 1842 році, Городець зберігав у себе цей безцінний мистецький скарб. А відтак у долі унікального зібрання настає чергова різка переміна, яка з роками обросла домислами.

Віддавши останню шану своєму покровителю А.Урбановському, Ю.-І. Крашевський тривожиться за долю його зібрання. «Будуть розпорошені тяжко зібрані красоти і помандрують знову», – бідкається він у «Спогадах з Полісся, Волині і Литви», а в паризькому виданні цієї книги у спеціальній примітці зазначає: «Помандрували! І Городець пусткою стоїть у самотині… По старих могилах орють плуги, костели перетворюють на фабрики, і бідний Городець поволі сиротливо завмирає…»          

«Доля бібліотеки Урбановських трагічна, – повідомляється на сайті Володимирецької районної бібліотеки. – Як згадують очевидці, після грабунку панського палацу в 1939 році велика частина книг була викинута в річку Горинь – книги пливли річкою чотири дні. І лише окремі екземпляри з екслібрисами князя збереглися і нині перебувають у фондах Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського в Києві. Помістя Урбановського у Городці було пограбоване і зруйноване у роки війни з німецько-фашистськими загарбниками…»

Палац Урбановських у Городці  (малюнок Ю.-І. Крашевського).

Помістя й справді загинуло. Але з його літературно-мистецькими скарбами обійшлися дещо по-іншому. Сталося все значно раніше, ніж пишеться на бібліотечному сайті. Та й Урбановських на ту пору у Городці вже не було.

У 1842 році А.Урбановського не стало, і його зібрання перейшло до вже згаданого Едуарда Стажинського. Щоб воно не загинуло, частину нумізматичної колекції перевезли до Варшави, згодом – до Дрездена, а решту, ще пізніше, – до подільського маєтку у Загінцях. Однак у довідковому виданні «Владельческий книжный знак в фонде Тульской областной универсальной научной библиотеки» стверджується, що колекція А.Урбановського перебувала у Городці до 1862 року. Від Е.Стажинського вона перейшла до його сина Болеслава (1834-1917 рр.) і вже ним перевезена у Загінці.

У 1882 році Загінецька  бібліотека, як стверджується, налічувала 20000 томів. А в 1913 році об’єднану книгозбірню Урбановських-Стажинських викупила Марія Браницька для свого внука Кароля Радзивілла і перевезла у родинний маєток у Білій Церкві. Там зібрання перебувало впродовж чотирьох років, а після революції 1917 року, як нерідко траплялося з приватними книгозбірнями, розпалось. У згаданій Тульській бібліотеці, швидше всього, зберігаються окремі його книги (або й того менше – одна-дві книги).  У довіднику не вказується, чи належали вони до колекції А.Урбановського. Усе ж, є свідчення тому, що городецька книгозбірня (принаймні, значна її частина) наперекір усьому збереглася.

Як зазначає на сайті Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського науковий співробітник О.Рабчун, у фондах бібліотеки «серед величезного масиву документів… зберігається бібліотека графа Антона Урбановського… – великого знавця і шанувальника книг». Книжкове зібрання А.Урбановського дослідник називає однією з «найкращих бібліотек», у якій станом на 1835 рік налічувалося близько 13 тисяч томів. Це книги переважно польськомовні, але були й латинською, французькою, англійською, грецькою, італійською мовами. До того ж, друкувались вони у майже всіх тогочасних провідних друкарнях Європи.

Перейшовши від Е.Стажинського до його сина Болеслава, книги А.Урбановського приблизно у 1862 році (ще називають 1863 і 1868 роки) потрапляють у вже згадані Загінці і долучаються до особистого зібрання Стажинських. Зберігались вони в окремому двоповерховому приміщенні, і було їх у 1896 році 16000 томів (на 4000 менше, ніж за даними Тульської бібліотеки). Книги помічались екслібрисом, в основі якого – герб у вигляді «продовгуватого чотирикутника, нижні краї якого злегка закруглені і сходяться під кутом. Герб із короною замикав у коло широкий пояс із написом латиною: «Biblioteka Zaginiecka».

Оскільки Ю.-І. Крашевський не лише відвідував Городець, а й, живучи у родині Урбановських, одружився з  їхньою родичкою Софією Воронич (Вороничівною), не дивно, що йому дісталася значна роль у поповненні бібліотечних фондів. Крашевський був посередником при закупівлі книг і консультантом при їх оцінюванні. Добрих півсотні видань у книгозбірні належать його перу. І все тому, що у письменника склалися тривалі дружелюбні стосунки з власником бібліотеки. «Господар і слухати не хоче про мій від'їзд», – писав він у 1835 році в листі до батька, а господиню, дружину господаря Ельжабету Урбановську, вважав «душею… дому, найяснішою зорею… Городця, куди все, що було в краї, тягнулось…»

Про бібліотеку Антонія Урбановського писалось у «Tygodniku Peterburskim». Але стислий її опис знаходимо й у книзі Ю.-І. Крашевського «Спогади з Полісся, Волині і Литви». Автор цих рядків ще в 70-х роках ознайомився з цим прекрасним, майже альбомним виданням у Львівській державній бібліотеці імені В.Стефаника. Тоді ж йому і відкрилася вражаюча розповідь Ю.-І. Крашевського: «В одній із шаф зберігаються партитури Моцарта, Гайдна, опери Вебера.., ціле море гармонії, котре лише чекає, щоб його розбудили… Збоку праці історичні, полемічні та найрізноманітніші видання Біблій… Інша шафа… заповнена книгами з історії. Далі – поезія, театр – Шіллер, Вольтер, Руссо, Монтеск’є, Арістофан, Данте (одна з книг Данте датована 1564 роком і видана у Венеції)… Вгорі… скарби латинські та польські… Окремо знаходяться рукописи та інкунабули…»

Перебування у Городці (1835–1843 роки) – один із найважливіших етапів у житті відомого літератора. Уперше Крашевський згадує це поліське село в поетичному творі «Dumanie nad Horyniem», де називає Городець одним із найкращих місць, бо тут і люди, і повітря, і земля, і вода «найприємніші», «у цьому місці хочеться залишитися назавжди». Тож не дивно, що письменник навідувався сюди і після смерті графа А.Урбановського: у 1845-1847 роках, востаннє – у 1850-му.

У творчому доробку Ю.-І. Крашевського, крім художніх творів, є літературознавчі і філософські праці. У «Wedrуwkach literackich» четверта частина теж присвячена бібліотеці графа Урбановського. І саме цю книгу автор зі своїм автографом подарував власнику бібліотеки та своєму благодійнику А.Урбановському. Знаменита городецька книгозбірня згадується і в інших працях Крашевського.

Перу О.Рабчуна належить й опис самих книг. Як зазначається, вони у задовільному стані і мають оправи, характерні для родової книгозбірні Урбановських-Стажинських. Насамперед – це картонні оправи темного кольору зі світлим корінцем або світло-коричневі шкіряні оправи. На корінцях окремих книг – печатка-екслібрис «Biblioteka Zaginiecka». Назва книги на корінці пишеться золотистою фарбою на червоному фоні. В усіх книг на форзаці – екслібрис, що допомагає визначити їх приналежність до цієї бібліотеки. Для форзаца використаний папір «павичеве перо»  – характерна для книгозбірні риса. А на корінцях більшості томів – шифри: ще один доказ приналежності книг до Загінецької бібліотеки.

Нинішній Городець теж пишається бібліотекою, тільки вже не приватною, а публічно-шкільною. У ній – понад 5000 томів класики, довідкової, навчальної та сучасної української і світової літератури. А ще одна цікава книгозбірня вабить бібліофілів у  Поліському літературному музеї при місцевій школі. Тут зібрано величезну колекцію творів Ю.-І. Крашевського (цю найбільшу в Україні добірку – 95 томів! – подарував відомий уродженець Городця дипломат Олександр Моцик). Але ще більше відродженням літературної спадщини села перейнявся інший його виходець – талановитий письменник і журналіст Віктор Мазаний. Саме його заслуга у тому, що село шанує Ю.-І. Крашевського і що з 2012 року фасад Городецької школи прикрашає пам'ятна дошка на честь відомого письменника. За визнанням самого В.Мазаного, він хотів би, щоб у недалекому майбутньому Городець відзначався літературним пантеоном і щоб у ньому зберігалися відомості про всіх знаних особистостей, які побували або проживали в селі. Пам’ять про них має бути непогасною, а городецькі діти повинні вчитися на високих зразках літератури, вважає він.

Як бачимо, доля знаменитої бібліотеки Урбановських драматична, однак не настільки трагічна, як засвідчують місцеві перекази. Значна її частина зберігається у згаданій бібліотеці імені В.Вернадського. Що ж до книг, які річкою Виркою пливли у Горинь, то подібне, швидше всього, сталось, однак ті книги А.Урбановському не належали, навіть якщо були не менш раритетними. На ту пору бібліотека Урбановського вже поповнила Загінецьку бібліотеку Е.Стажинського. Городецький маєток, як стверджується, у 1853 році був проданий, а його овдовіла господиня тоді ж приїхала у Житомир до Крашевських, по суті – щоб наступного року померти біля них.

Елементарна логіка підказує, що вкинуті у Вирку книги (мабуть, у Вирку, а не в Горинь; Горинь – значно далі), власність Каміля Пурбе. Очевидно, вони також становили певну бібліографічну цінність. Тож на прикладі їхнього знищення бачимо, як нам, сущим, ще не вистачає культури, терпимості і духовності. І не треба відвертатися від цієї гіркої правди.

Володимир ПОЛІЩУК.

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

На даний момент 161 гостей і 1 користувач на сайті