Вся наукова світова спільнота вже давно обговорює факт надзвичайних можливостей сьогоднішніх дітей, які у шкільному віці закінчують університет та винаходять ліки від раку. Кожному своє. Комусь ще з пелюшок – наука, а комусь – мистецтво. Директор Каноницької ЗОШ Наталія Валеріївна САКОВА якось розказала про їхнього молодого митця Назара ВОЛОЧНЮКА та запевнила, що такого дива, як його вироби з пластиліну, я ще не бачила.
І дійсно, завітавши до школи, була приємно здивована побаченим: майстерно виконані навіть у деталях, стоять перед очима чималі статуї фараона, Дональда Дака, воїнів, динозаврів, міфічних персонажів…
Назар – інтелігентний, вихований і цікавий восьмикласник. А щодо ліпки з пластиліну – самородок і самоучка, у якого аж очі горять, коли питаєш про ту чи іншу фігурку.
– Ось цей фараон мені наснився. Я прокинувся о четвертій ранку на вихідних і за кілька годин зліпив його.
– Геть як у Мендєлєєва»! А коли ж до тебе прийшло натхнення ліпити?
– З дитсадка. Тато якось зліпив черепашку. Мені сподобалось, і я почав щось своє вигадувати. А звідки черпаєш задумки своїх персонажів?
– Багато читаю, дивлюся фільми. Орієнтуюсь на картинку, а руки вже самі виліплюють. Всі мої роботи – це частина мене. Перш ніж почати ліпити, вивчу персонаж, щоб дотриматися деталей для більшої їхньої справжності. Наприклад, цей воїн. Ви знаєте щось про японських воїнів-найманців? – починає розповідати. – Я це все повинен знати, аби підібрати кожний елемент їхнього вбрання й озброєння. До того ж, поглиблене вивчення майбутньої фігурки розвиває мене самого. Я ліплю, щоб відпочити, заспокоїтись і просто так, для душі.
– Твої персонажі тебе чомусь навчають?
– Звичайно. Я вивчаю їхнє життя і часто знаходжу відповідь на якусь свою проблему. Поки ліплю, уявляю, як би мій герой вчинив у тому чи іншому випадку. Це неабияк допомагає. Дуже люблю ліпити історичних персонажів. По-перше, вивчаю історію, а по-друге, це ніби символізує стремління до нового, не забуваючи про старе.
– І скільки ж часу йде на одну фігурку?
– У залежності від складності роботи. На збирання інформації йде більше, ніж на саму ліпку, – від двох годин до двох днів. Ну, звісно, треба багато спеціального пластиліну. Купую весь, який є в магазині у нас та у Володимирці. На одну фігурку частіше йде дві пачки. Надалі хочу перейти на глину, але і вона не будь-яка підійде. У наших краях підходящої немає.
– У тебе, бачу, великі плани щодо цього виду мистецтва. Як батьки ставляться до твого хобі?
– Я дуже хотів би розвиватися і професійно навчатися тому, чим зараз займаюсь. Та батьки не надто мене підтримують. Вважають моє хобі лише несерйозною забавкою, хоч їм і подобаються мої роботи. Зараз я не можу сказати, як воно буде далі.
– А в тебе є недоліплені, кинуті роботи?
– Ні, якщо справа стосується мого хобі, то роботу завжди доводжу до кінця. І взагалі все почате треба закінчувати, бо це те саме, що спасатись над прірвою, а потім кинути все і вирішити впасти. А по життю намагаюсь бути таким цілеспрямованим і старанним, як моя сестра. На жаль, посидючості мені вистачає лише над пластиліном. Але я над собою працюю.
– Ти вже брав участь в якихось виставках?
– Так. На змаганнях дитячих талантів – постійно. Бува, що й займаю призові місця. Цього року, до речі, мої фігурки були представлені на «Бурштиновому шляху». А зараз вони виставлені в районному Будинку культури. За це мені подарували набір шашок…
А тим часом продзвенів дзвоник на перерву. Однокласники Назара юрбою стоять під дверима і прислухаються до нашої розмови. Цікаво.
– Ви ще не бачили його слона! Там усі складочки на шкірі зображені! – із захватом каже друг Назара…
Олена ВАСИЛЬЄВА
На знімках: Назар і його пластилінове диво.
< Попередня | Наступна > |
---|