Певно, кожен із жителів Володимиреччини та міста Кузнецовська знає на смак хлібобулочну продукцію Кузнецовського хлібозаводу, яка виходить під торговою маркою «Рум’янець». То не дивно, адже кузнецовські пекарі виготовляють не просто соціально значимий продукт першої необхідності. Це справжній поліський хліб, смачний, натуральний та доступний у кожному селі району; його знають і люблять на Маневиччині, у Сарнах і навіть у Рівному.
Але чи багато ми знаємо власне про самого виробника, купуючи хлібину чи кондитерські вироби із маркуванням ТДВ «Кузнецовський хлібозавод» на упаковці? Адже сьогоднішня жорстка конкуренція на ринку хлібобулочних виробів дозволяє не лише обирати кращу продукцію серед широкого асортименту, а й спонукає дізнаватися більше про репутацію виробника, рецептуру і технології виробництва. Це справа не стільки смаку і уподобань кожного («кузнецовський хліб смачніший за луцький», а й зародження традицій, становлення культури споживання хлібобулочних виробів.
Незважаючи на жорстку конкуренцію серед місцевих крупних і середніх хлібопекарень, Кузнецовський хлібозавод сьогодні впевнено лідирує саме як підприємство з інноваційним підходом до технології виробництва та культури споживання хлібної випічки. Про це ми й розмовляємо з директором Товариства з додатковою відповідальністю «Кузнецовський хлібозавод» Олегом Ординатом.
– Олегу Ярославовичу, якщо про кузнецовський хліб не треба розповідати, бо його пробували усі, то про вас практично ніхто нічого не знає, хоча ви ось уже 13 років беззмінно очолюєте підприємства. Давайте почнемо з біографічної довідки…
– Народився я у травні 1966 року місті Костополі. Там же пішов у 1 клас. Але закінчувати його довелося аж на Кубані, у Красноярському краї, куди робота закинула моїх батьків. В Росії ми жили, аж доки я не пішов у 5 клас, а тоді повернулися на Батьківщину. А через півроку переїхали з Костополя у Кузнецовськ, де саме активними темпами будувалася Рівненська атомна електростанція. 6-ий клас я вже закінчував тут, у місті атомників. Після навчання у школі здобував вищу освіту у Харківському інженерно-будівельному інституті (у 1990 році отримав диплом інженера-будівельника). У 2004 році також закінчив Львівський регіональний інститут Академії державного управління при Президентові України. Одружений, дружина Тетяна приватний підприємець, маємо доньку Дарію (12 років). Свою трудову кар’єру починав якраз по спеціальності, будівельником в УБ РАЕС. Але через три роки перейшов у фірму, яка займалася побутовими послугами. Потім узагалі зайнявся бізнесом. Отак коротко про себе…
– А як потрапили на хлібозавод?
– Буду відвертим: випадково, у 2000 році. На той момент завод уже став акціонерним товариством; його довели до банкрутства і одна київська фірма навіть спробувала рейдерськими методами захопити підприємство. На щастя, це не вдалося, і згодом новими власниками стали мої друзі. Вони й попросили на перший час очолити завод, який на той час уже 8 місяців не працював, був напівзруйнованим, мав величезні борги; транспортного парку практично не було. Частина працівників колективу або звільнилася, або перебували у безстрокових вимушених відпустках. По виробничих цехах не просто вітер гуляв, а навіть голуби літали…
– Важко було?
– Не те слово: і освіта не та, і виробнича база лише на папері… Найважче було переконати людей повернутися, здобути довіру колективу. З величезними труднощами ми ставали на ноги, пережили численні судові тяганини і «наїзди». Дружина мене днями не бачила; якось, образившись, сказала, щоб і ліжко забирав «на свій завод». Попервах мусив сам стати і юристом, і технологом, займатися і менеджментом, і маркетингом. Адже підприємство, яке успішно працювало з 1981 року, раптом опинилося на грані закриття; довелося по новому формувати і мережу поставників, і завойовувати ринки збуту. Тоді справді спав по 2-3 години на добу… Цього не переказати словами, бо лише той, хто щось створював, знає, яка то напруга і яке шалене бажання довести справу до кінця. Зате тепер маємо і власну торгову мережу, і 15 одиниць спеціалізованої техніки для доставки хлібобулочних та кондитерських виробів споживачам. Здобуто численні нагороди на Міжнародних виставках хліба, Всеукраїнських дегустаційних конкурсах. Доводиться відмовлятися від участі у них, інакше б ніяких стан не вистачило б на дипломи та відзнаки – сміється директор.
– І все ж, завдяки чому чи кому вдалося вистояти і завоювати свого споживача? Я пам’ятаю, який у ті роки шалений попит був на теремнівський хліб. Як вдалося обійти конкурентів і самим стати лідерами на ринку?
– Тут беззаперечна заслуга наших технологів і пекарів, які саме якістю продукції «купили» споживача. А ще треба подякувати тодішньому меру міста Світлані Арістовій та її заступнику Віктору Москалику. Саме ці люди посприяли заводу на початковому етапі його становлення, допомогли зайняти свою маленьку нішу на ринку хлібобулочної продукції. Тепер продукція кузнецовського хлібозаводу у місті перекриває потреби споживачів на 95%; ми продаємо свою випічку і кондитерію у Володимирецькому та Маневицькому районах, у Сарнах і в Рівному. До речі, жителі Володимиреччини віддають перевагу саме кондитерським виробам Кузнецовського заводу.
У середньому за добу підприємство виробляє 8-9 тонн продукції (залежить від сезону, бо ж попит формують самі споживачі). Вона розповсюджується у величезній торговій мережі Рівненської та Волинської областей. А це – робота для 158 чоловік (середня зарплата по підприємству 2758 гривень) і суттєва соціальна складова. З початку року ми заплатили 2 мільйони 49 тисяч 337 гривень єдиного внеску, 697 тисяч гривень податку з доходів фізичних осіб, 74 тисячі податку на прибуток, 12 тисяч торгового патенту та інші платежі.
– Олегу Ярославовичу, у 2009 році Кузнецовський хлібозавод входить до корпорації «Рум’янець». Що це дало підприємству?
– Насамперед – можливість реалізовувати свою продукцію під відомою торговою маркою, яку знають і купують навіть у Києві («Рум’янець» – це бренд Рівненщини, який користується надзвичайним попитом у Львові, Луцьку, Тернополі, Житомирі). Це – стабільність ринків збуту та рентабельність (сьогодні ми досягли 7-10 відсотків); нині Кузнецовський хлібозавод – провідна компанія з виробництва хлібобулочних та кондитерських виробів. А ще це – спільні маркетингові проекти, обмін досвідом та технологіями, спільна корпоративна політика, яка гарантує стабільні і чіткі правила конкуренції (вона об’єднує Кузнецовський, Сарненський та Рівненські хлібозаводи). Адже наш ринок насичений потужними хлібопекарськими підприємствами і у Володимирці, і в Сарнах, і на сусідній Волині, а умови гри визначає держава.
На мою особисту думку, це не зовсім правильно, бо нівелюється культура споживання хлібобулочних виробів. Так, мають бути соціально доступні сорти хліба, доступні для малозабезпечених. Але краще таким категоріям давати цільову державну допомогу, аніж на державному рівні обмежувати граничні торгові надбавки. Це сьогодні більше інструмент політичного впливу, аніж турбота про соціально незахищених.
Так не має бути: хліб – це такий же самий ринковий продукт першої необхідності, як і, скажімо, нафта чи енергоносії, і він має свою ринкову ціну. Асортимент пекарень сьогодні дає широкий вибір споживачу. І якщо один сьогодні не може купити кілька буханців навіть соціального хліба – то це недогляд держави і збиток хлібопекарів. Бо інші, заможніші, тим дешевим хлібом, вибачте, свиней та собак годують, що неприпустимо ні з точки зору загальнолюдської моралі, ні з позиції проєвропейської держави. Треба в суспільстві формувати культуру споживання, бо хліб – то справді багатство, яке має не лише свою ринкову, але й духовну ціну.
– Згоден… Олегу Ярославовичу, як ви вважаєте: завдяки чому продукція заводу користується попитом? На чому робите акцент: на інноваційних технологіях чи на рецептурі?
– Скоріше на поєднанні обох моментів. Ми тримаємо руку на пульсі новацій, впроваджуємо їх та постійно вдосконалюємо технології. У нас практично повністю обновлений парк виробничого обладнання зразками провідних світових виробників з Німеччини та Словаччини. На заводі працює 1 ярусна і 3 ротаційних печі виробництва Німеччини та Чехії.
Для нарізки та упаковки готової продукції встановлено 2 нарізних та 1 пакувальний автомат виробництва Німеччини. Також маємо запускаємо нову пакувальну лінію, нещодавно придбали нові печі та тістоміснімашини. Запустили лінію дрібноштучних виробів (це й круасани з різноманітною начинкою, і пиріжки, рогалики та булочки, і печиво, і тістечка, і торти). Все це користується неабияким попитом, а вся рецептура кондитерських виробів (зокрема, тортів) розроблена технологами нашого заводу. Рецептура хліба у нас традиційна, сертифікована ще «Укрхлібпромом». Асортиментний ряд хлібозаводу – понад 60 найменувань хліба, здобних та кондитерських виробів. Левову частку становлять унікальні вироби, виготовлені за власними рецептурними розробками заводу. За останні роки споживачам до смаку припали наші власні сорти хліба «Літній», «Варашський», «Кузнецовський», «Монастирський», пиріжки з маком та пиріжки з повидлом пісні; готуємося випустити на ринок новий продукт: маковик.
Виготовляється продукція Кузнецовського хлібозаводу тільки з натуральної сировини найвищої якості, без додавання хімічних поліпшувачів та консервантів, а кожна партія цілодобово проходить суворий лабораторний контроль у лабораторії заводу. До речі, лише борошно та шоколад вітчизняного виробництва; всю іншу сировину для кондитерії купуємо у перевірених європейських брендів в Італії, Німеччині, Польщі.
– Олегу Ярославовичу, знаю, що ви очолюєте спільне україно-словацьке підприємство «Флорія-Україна». Скажете кілька слів про це?..
– Так, це підприємство вирощує гербери – єдине в Україні. То взагалі цікава історія. Я люблю полювання, дайвінг, гірські лижі, словом, енергійні види спорту, здавалося б, до чого тут квіти? Але не було б хлібозаводу – не було б і «Флорії». У 2001 році мені довелося вперше побувати на міжнародній профільній виставці хлібопекарів у Познані. Там я познайомився із словаком Даніелем Гербелом, який представляв фірму, що займається виробництвом хлібопекарського устаткування. І він запросив мене до себе додому, де показав теплицю з герберами. Я там довго стояв, зачарований і технологіями їх вирощування, і красою квітів; довелося мене звідти за руку виводити. Отоді й загорівся ідеєю вирощувати квіти у нас, на Поліссі. Там, у теплиці з герберами, відпочиваю душею, набираюся нових сил і там обдумую нові плани. Але нехай це буде темою для наступної розмови…
– І на завершення. Яку музику полюбляєте?
– Слухаю відомих бардів: Булата Окуджаву, незабутнього Володимира Висоцького. У них черпаю і натхнення, і силу духу, щоб з гідністю прожити новий день і вистояти перед усіма негараздами.
…Коли заступник директора Ольга Пешко показувала мені виробництво, помітно було, що людям, які працювали у денній зміні (у нічну, найважчу, працює 13 чоловік, у денну – 7, а весь персонал поділений на 4 бригади), подобається їхня робота.
Тут продумані всі етапи: від роздягалки, де персонал приймає обов’язковий душ до і після роботи та переодягається у фірмовий одяг, до комп’ютеризованої подачі борошна із складу безтарного зберігання та контролю кожного етапу виготовлення продукції головним технологом Світланою Єрмоленко.
Просторий і чистий цех, в якому нема гарячкової суєти, а є чіткий, розмірений маршрут кожного технологічного етапу – від закваски до замішування тіста, від формування тістових заготовок до їх завантаження в тунельну піч (на фото: пекар Галина ПІКУСЬ), на другому кінці якої готові пахучі хлібини укладальник Володимир БОНДАР розкладає по ящиках.
Далі лотки з хлібом майстер-пекар Наталія КРИВЧУК транспортує на склад готової продукції. Там вона одразу вантажиться на хлібовозки і ще теплою, ароматною доставляється до споживача.
Та найсмачніші асоціації у мені будив кондитерський цех, де саме готували тістечка тірамісу та закінчували оздоблювати святковий коровай кондитер Тетяна Ярощук і майстер кондитерського цеху Надія КУШНІР…
Сергій СКІБЧИК.
Фото автора.
< Попередня | Наступна > |
---|