Арт-медіа Полісся - Enter your slogan here

15 лютого всі держави, які були республіками СРСР, відзначатимуть 25 річницю виведення радянських військ з АФГАНІСТАНУ. У далекому 1989 році завершилася афганська війна, яка тривала майже десять років.

Чверть віку пройшло з того часу. Як би не мінялася політична точка зору на цю війну, немає жодного сумніву, що наші воїни чесно і самовіддано виконували свій солдатський обов’язок, чим заслуговують на визнання та повагу.

«Чужа війна…» Вона немилосердно пройшлася по долях тисяч людей. Але, на жаль, набагато більше «афганців» розпрощалися з життям на своїй землі, не витримавши хвороб, психологічних травм, принижень, і соціальних негараздів.

Михайло Степанович Мельник – колишній воїн-інтернаціоналіст, не любить говорити про себе, про своє життя, але на розмову погодився. Поділився скупо спогадами про ті часи.

– Призвали мене в армію у 1982 році, – почав Михайло Степанович. – В «учебку» потрапив у місто Термез, що в Таджикистані. Після навчання служив в автороті оператором-наводчиком.

– Скажіть, страшно було? Ви ж знали, що Термез – це пересильний пункт, далі – Афганістан...

– Тоді було цікаво. Ніхто з нас реально не знав, що відбувається в Афганістані. Було нам, юним солдатам, чуть більше, як 18 років. Ми вірили в те, що будемо допомагати братньому народові. Ми знали, що в Афгані гинуть люди, але ми – солдати, давали присягу. Був воєнний період і воєнні накази, як відомо, не обговорюються. Страшно стало, коли насправді попав під обстріли…

– Про що ви писали своїм батькам?

– Батьки довго не знали, що я служу в Афгані. У нас була засекречена польова пошта. Військова частина номер 177, от і вся адреса. Була сильна цензура. Ми навіть не фотографувалися зі зброєю. Ви здивуєтеся, але у мене немає армійського фотоальбома.

– Які ваші враження від чужої країни?

– Я поліщук по крові, звик до лісу, води. Мене вразило каміння, пилюка, спека, ніякої рослинності. Вразила бідність, низький рівень медичного обслуговування. Як у середньовіччі. Діти не ходять до школи.

– Доводилось стикатися з душманами в рукопашному бою?

– Ні. Найстрашнішими були обстріли. За 1983 рік три рази у складі полку ходив у рейди. Нам «десантом» з літаків скидали провізію. Ми ходили за нею. А так вдень спілкувалися з жителями кишлака, а в ночі чекали обстрілу…

– Підтримуєте зв'язок із однополачанами-«афганцями»?

– Так, дуже радію, коли чую у слухавці: «Салам, бача!» – так вітаються мої друзі. Руслан Галадюк із Кузнецовська, Василь Охримчук із Бишляка, Міша Чернишов з Костополя. Ми часто зустрічаємося. Коло ветеранів-«афганців» ширшає біля пам’ятників нашим побратимам: у Володимирці, в Кузнецовську. Там і зустрічаємось регулярно, щоб пом’янути тих, кого нема поруч.

– Чи якось влада допомагає вам? Чи маєте пільги?

– Так. За електроенергію платимо тільки 25%. Був випадок, коли з району презентували мішок цукру і пакет солодощів, за що дуже вдячний, – знітився Михайло Степанович.

– Скажіть, Афганістан – найбільший біль вашого життя?

– Найбільший біль не у спогадах, а наяву. Для люблячого тата немає більшого болю за біль дитини. Старша донечка, чорноока Вікторія, інвалід дитинства з ДЦП. Без малого тридцять років годуємо з ложечки. Памперси, ліки. Немає більшого болю…

…Михайло Степанович нагороджений медаллю «Воїну інтернаціоналісту від вдячного афганського народу 1989 р», медаллю «60 років Перемоги у ВВВ», ювілейною медаллю «70 років Збройних Сил СРСР».

Отакий він, наш односельчанин, якого ми звемо просто – Міша-афганець.

Дякую вам, Михайле Степановичу, і тисячам таких, як ви, героям «чужої» війни. Ви приклад дружби і взаємовиручки, бойового братерства і солдатської честі кожного «шураві». Ви, як ніхто, знаєте ціну дружби, і ціну життя. Споконвіку вважається, що допомогти комусь – найбільша честь.

Від імені усіх односельчан і земляків дякую вам за солдатський подвиг.

СОЛДАТСЬКІ ОЧІ ОБПЕКЛИСЬ СЛЬОЗОЮ.

Навіяв сум Афганістан

Болить і добавляє ран

Обнявшись – спогад з гіркотою.

Минуле не мовчить, воно кричить

Не заростає пам’яті стежина.

Живі і мертві, нас простіть….

До ніг Вам стеле квіти Україна….

Олександра СТРІЛА,

с. Степангород