HomeНаше життяЗустрічі для вас"Не ховайте дитинства" - Володимирецький лялькар Віктор Ковальчук

"Не ховайте дитинства" - Володимирецький лялькар Віктор Ковальчук

( 0 Votes )

Його  територія – простір із ширмою та декораціями, колористичними об’ємними ляльками, які вміють дивуватися, ображатися, веселитися, сумніватися, вигадувати чудернацькі історії та складати вірші. А ще як вправний режисер, який бачить завжди цілісну картинку наперед, він уміє скомпонувати усі ці речі в одну казкову історію, яку залюбки і з цікавістю дивитимуться не лише діти, а й дорослі.

Заходжу до творчої лабораторії Віктора Васильовича Ковальчука – а він щось там творить то на папері, то в комп’ютері, то на «ямасі». А навколо, як ті бджоли, його вихованці – хто репетирує свій вихід у казці, а хто вже  вигадав свою чудернацьку історію  і зовсім перевтілився у свого лялькового героя… Хтось із них прямо зі школи прийшов на улюблений гурток, і з дверей, кинувши своє дружелюбне «Добридень, Васильовичу!», вже йде заварювати собі духмяний ромашковий чи малиновий чай. Адже уся ця трохи хаотична атмосфера творчості все ж дозволяє вихованцям зразкового лялькового театру «Колосок» КПНЗ «Володимирецький районний БШЮ» тут почувати себе вільним, як вдома. Та й їх керівник відкритий до всього нового і цікавого, робить все для того, аби дітям на гуртку було комфортно.

А ви все в роботі, – підходжу до Віктора Васильовича, – щось там все компонуєте. Що у вашому репертуарі зараз найактуальніше?

– Найактуальніше? – посміхається. – Ну, те, що завжди було, є і залишиться: полюби ближнього свого, як самого себе. Спочатку себе потрібно полюбити: знати, хто ти, якого роду, знайти своє покликання в житті, розвивати свої таланти, бережливо ставитися до свого здоров’я та життя. Потрібно знати собі ціну, не підноситися над іншими, але й не принижувати себе, ніби ти негарний, незграбний, нічого не вартий. А ще одна актуальність – як бажаєш, щоб з тобою поступали гарно, так само чини й з іншими. Будь милосердним, умій прощати, не ображай та не ображайся, будь щедрим на добро.

А яку казку зараз обігрують «колосківці»?

– Зараз ми працюємо над виставою «Кривенька качечка». Поки що п’єса розігрується за сюжетом однойменної української народної казки. Але маємо на меті її дещо видозмінити. У дітей з’явилися цікаві ідеї. Спробуємо. А ще у цьому навчальному  році ми з колосківцями (з новим акторським наповненням) зіграли ряд вистав діючого репертуару театру «Колосок». Це «Весела галявина», «Як яйце шукало маму», «Казка про хороброго Бровка» та «Пригоди Марійки».

На вашу думку, у чому головна специфіка роботи людини з ляльками?

– Ну, по-перше, ляльку потрібно любити і ставитися до неї бережливо. А по-друге, актор, беручи ляльку в руки, повинен злитися з нею в єдине ціле, стати єдиним організмом, відчути свою роль, зрозумівши темперамент, характер персонажа, переживши його радощі і печалі, найрізноманітніші емоції, передати їх в ляльці. Лялькарі кажуть так: «Лялька народжується тричі: в уяві художника, в руках майстра і в руках актора-ляльковода».

У чому «виросли» ви та ваш колектив за рік, що минув? Чого навчились, досягнули та чим можете поділитись?

– Звичайно, виросли в майстерності. Відрадно те, що старші актори вже самі нерідко виступають в ролі режисерів-постановників. А ще, думаю, ми перейшли на новий рівень. Для нас зовсім новий театр планшетної ляльки (ляльки відкритого способу водіння). Тут і декорації об’ємні, і пластичні та технічні можливості ляльок відрізняються від верхових тростевих і рукавичних ляльок. А ще у нас немало творчих напрацювань, і ними хотілося б поділитися у навчальних закладах району безпосередньо, у якихось, можливо, очних практичних зустрічах. Театр ляльок – це ж не просто цікаве видовище, але й потужний інструмент у навчально-виховному процесі. Так хочеться, щоб цей жанр розвивався в районі.

Ви працюєте для дітей. А чи не приходило вам на думку створити вистави для дорослого глядача? І чи є для цього умови?

– Хм… Не знаю, що й сказати…  (сміється). Взагалі-то, дорослі – це ті ж діти, тільки зовні трішечки інші. Пам’ятаєте пісню Алли Пугачової «Куда уходит детство? В какие города?» Так-от, нікуди воно не йде. Воно ховається, ніби грається у піжмурки, а потім раз – і викинуло якусь комедію, якийсь неочікуваний сюрприз. А чули такий вираз: «старе як мале»? Отож-бо! Вважаю, що наші вистави цікаві і повчальні не лише діткам-дошкільнятам, а й дорослим. Можна багато навести прикладів, проаналізувавши кожну нашу виставу, де акцентується увага на ціннісному ставленні до сімї, родини, суспільства, природи…

Спілкування з глядачем – це вже неодмінна складова ваших вистав. Ви десь запозичили такий елемент гри?

– Так, запозичив, бо з дитинства запам’яталося, як у дитсадочку вихователі показували нам лялькові вистави. Ляльки питали в нас поради, просили про допомогу. Ми це робимо  не для того, щоб просто використати цей прийом – бо так треба, а це просто потреба справжнього лялькаря – так, як дихати чи розмовляти. Глядач – це не гість. Це повноцінний учасник нашого казково-життєвого дійства, він живе у казці так само, як і ми.

21 березня у світі відзначають Міжнародний день лялькаря.  Що значить цей день для вас?

– Для мене День лялькаря, як і для моїх юних колег, насправді щодня. Це свято, яке завжди по-дитячому радісне. Щодня ти береш у руки іграшку і милуєшся нею, бавиш діток, онуків, братиків чи сестричок, сам граєшся – це свято кожного дня. І я хочу сказати усім, і дітям, і дорослим: не ховайте дитинства у закутках своєї гордині, поважності, щоденних клопотів і турбот, черствості і байдужості. Не будьте лялькою-маріонеткою у руках обставин, заздрощів і образ. А ще – будьте щасливі!

Такий-ось він, щирий і простий, один з найдосвідченіших та найавторитетніших лялькарів Володимиреччини, керівник зразкового лялькового театру «Колосок» Віктор Васильович Ковальчук.

 

Зразковий ляльковий театр «Колосок»

 

Вікторія ЧЕРПАК

 

У вас недостатньо прав для коментування.